Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Творчість
Ігор Фарина. Відплата. Оповідання
Січень 27, 2019 - 01:42 — perohanychТьмища була непрозірною. «Сивий» з власного досвіду знав, що у таку пору можна чекати на несподівану, неприємно забарвлену. Диверсанти не дріматимуть. Підійдуть впритул, нароблять рейваху і займуть вигідну позицію. Вже тричі за це літо намагалися, але… Тому він, стоячи на посту, вслухався у кожен шурхіт. Хто-хто, а недавній вчитель біології теорією і практикою підштовхнувся до того, що тишина уміє промовляти. Той, хто підкрадається неодмінно сполохає якусь комашину і вона обурено подасть сигнал іншим.
Не помилився. Десь вдалині озвався цвіркун. І це стривожило. Почав вслухатися у сумеркність. Хтось чалапав до них, не думаючи про осторогу. Напружився, клацнув затвором автомата.
Бентежне слово про ріднизну душі
Січень 26, 2019 - 16:59 — perohanychЧепурко Богдан. Наче те листя дерев. Проза. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В. 2018. — 374 с.
Останнім часом перечитую лише ті книжки, які зацікавили мене своєю назвою. Точніше, несподіванкою в ній. Не вірю, що може бути щось цікаве у виданнях із такими банальними найменнями, як «День любові», «Голос душі» чи «Криниця добра». Тому й зір мій зачепило ймення. «Наче те листя з дерев» нової книжки Богдана Чепурка. Відразу вглибився у текст, бо дуже кортіло взнати, що приховує видання з дещо таємничим підзаголовком «Луни й відлуння звитяг і марнот».
І не був розчарований, хоч видання, вийшовши обмеженим накладом, значною мірою більше нагадує родинний літопис. Перш за все заімпонувала незвичність назви, метафоричність й образність знайшов і в заголовках роздумів: «крик скрипки», «фольклорна кров на лезі шаблі», «різдвяний птах», «невидиме світло». Іноді тут відшукував неологізми чи рідковживаності: «передання», «понеділкування», «намацальне», «ґвавт».
«Пан Перевертас та інші». Прем’єра у Чернігові
Січень 23, 2019 - 20:39 — perohanych
У вівторок, 22 січня, у Чернігівському молодіжному театрі у рамках проекту «Театрліт» відбулась прем’єра поетичної вистави за творами відомого літератора і громадського діяча Сергія Пантюка «Пан Перевертас та інші» у постановці заслуженого артиста України Олексія Биша.
Створити театральний проект на поетичному матеріалі – своєрідний виклик для усіх учасників дійства. Для режисера, який має вибудувати сценографію так, аби не зрадити основний принцип театрального мистецтва – показати світ через дію; для акторів, які мають не просто художньо декламувати вірші, а їх проживати, пропускаючи через серце досить широкий спектр емоцій – від радості до болю; для автора п’єси, який мусить увібгати у майже годинну виставу розмаїття творчої особистості письменника, який пише для дітей і дорослих, поезію і прозу, а ще воює, ламає стереотипи, мислить, шукає себе у цьому світі й світ у собі. Прем’єра вистави «Пан Перевертас та інші» у Чернігівському молодіжному театрі засвідчила, що все це вдалося! І запальний творчий колектив у складі письменника й тепер уже актора Сергія Пантюка, режисера-постановника Олексія Биша, соліста чернігівського театру естради «Феєрія» Іллі Клименка, акторки Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Світлани Сурай зібрали аншлаг.
Заглянути в очі героя
Січень 23, 2019 - 00:50 — perohanych
Череп-Пероганич Т. Бумеранг: Оповідання.- Житомир:Видавець О.О. Євенок. 2018 -72с.
Уже не раз зауважував, що знайомства з письменником чи письменницею починається зі згадок про цю особу в різних ситуаціях. І цього разу так було. Скажімо, свого часу написав рецензію на поетичну книгу «Мама Ніна з Ніневії» незабутнього Володимира Сапона із Чернігова. Ознайомившись з нею, віршар повідомив, що свій опус можу читати на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», яку заснувала уродженка Чернігівщини Тетяна Череп-Пероганич і її чоловік Юрій. Потім була розповідь про письменницю у газеті «Вільне життя» (м.Тернопіль), яку написав мій добрий приятель – літератор Богдан Мельничук. А нещодавно від письменника Віктора Васильчука з Коростеня на Житомирщині дізнався, що пані Тетяна стала лауреаткою премії імені Василя Юхимовича за збірку віршів «Осінь дорослої жінки». А вже після цього на мій робочий стіл лягла книжка оповідань «Бумеранг» цієї ж авторки.
«Серце чисте сотвори мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі відновини»*
Січень 12, 2019 - 19:55 — perohanych
(рефлексії)
Ірина Фотуйма. На грані смерті, та межі життя...
Буковинський журнал, ч. 4 (110), 2018. – с. 19–24.
Я не в літературі, а коло неї і так коротко, і ємко, як Євген Баран не напишу. Він є мастаком на дотепи і, жартуючи писав, що я знаю що таке поезія. Читаючи, перечитуючи добірку поезії Ірини Фотуйми спроможний хіба перефразувати думку Емілі Дікінсон про кохання: поезія – це все і це все, що ми знаємо про неї. Те що вражає, торкається душі і серця, спонукає до осмислення, бо ж пробуджує розум до дії:
Тумани не сховають всіх тривог,
Лягли на плечі залишки спокути,
Мені б тебе лиш поглядом торкнути,
Та неможливо, бо між нами Бог (с. 19).
Павочка (щедрівка) - ансамбль "Дніпро" - Pavochka
Січень 11, 2019 - 11:27 — perohanychНародна артистка України Олена Кулик
Київський академічний ансамбль української музики "Дніпро"
художній керівник, аранжування - заслужений артист України Любомир Матейко
Зйомки: Віталій Загоруйко, Діана Горда
Монтаж: Діана Горда. Bober Studio 2019
Успішні, пам’ятні і творчі земні миттєвості Ніни Кочубей
Січень 10, 2019 - 16:36 — perohanych
Ювілеї у житті людини - це певний підсумок пережитого, це коротка зупинка на усвідомлення себе у цьому світі, це старт на ще важчу і відповідальнішу дистанцію, ніж була рік тому, це перепочинок і монолог із собою вчорашнім, це легкий аналіз досягнутого, пережитого.
Ювілей наздогнав письменницю із Срібнянщини Ніну Кочубей у Прилуцькій міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти. У грудні із 65-річним ювілеєм та народженням нової книги «Земні миттєвості» Ніну Миколаївну вітали прилучани, шанувальники її художнього слова, колеги по письменницькому цеху і колеги із педагогічного минулого. Не дивлячись на те, що Ніна Миколаївна ніяк не хоче визнавати себе письменницею, всі присутні щедро дякували ювілярці саме за добірне художнє слово.
Ніна Кочубей народилась у Сокиринцях, куди і повернулась та проживає зараз, але створила сім’ю у Прилуках і віддавала свої професійні здібності, як вчителя англійської мови, саме у Прилуцькій гімназії №5 ім. В. Затолокіна.
Війна
Грудень 26, 2018 - 21:41 — perohanychВиконує Анжеліка Рудницька
Музика і вірші Антолія Матвійчука
Модерні психологізми або свободавибору
Грудень 3, 2018 - 23:40 — perohanych
Ольга Рєпіна
м. Дніпро
Рецензія на книгу Ірини Баковецької-Рачковської «Пластилін»
Пластилiн. Детектив з елементами психологізму / Іра Баковецька-Рачковська. – Дніпро: Моноліт, 2018. – 256 с.
Чесно кажучи, не люблю вдаватися до філософії, якщо можна використати свої знання з психології. Зізнаюся:вирішила помудрувати, починаючи із назви.
Після прочитання книги взяла такий собі тайм-аут – для обміркування. Підтверджую як фахівець: все описане авторкою роману присутнє в нашому житті. Це правда, зміни у суспільстві та окремих його ланках настільки серйозні, що приховувати їх означає проводити політикустрауса – ховаючи голову у пісок. А може, це міф? Я щодо страуса, а не щодо зміну суспільстві.
Ювілейний номер альманаху «Степ»
Грудень 3, 2018 - 23:33 — perohanych
Оксана Грановська,
м. Кропивницький
Становлення письменника – довгий шлях. Людина не народжується творцем – вона тільки успадковує здатність до творчості. А чи розвинеться талант, залежить від багатьох обставин: середовища, сім'ї, рівня освіти, критичного ставлення до себе й бажання вчитися. Та це ще не гарантує появи творів. Хоч рукописи й не горять (за Булгаковим), але їм загрожує набагато страшніша доля – неможливість показати їх, забуття, зникнення... Тих, хто пише, багато, і хто знає, скільки хороших рядків не дійшло до читача тільки тому, що автор їх не зміг видати або просто показати їх сучасникам! Тому повинно існувати середовище, куди можуть прийти ті, у кого є здатність до творчості, де їх чекають, де підтримають, підкажуть, надрукують.
Цю функцію багато років виконує Кіровоградське обласне літературне об'єднання (КОЛО) «Степ».
Олександр Козинець: "Пишу про те, що відчуваю і про що не виходить мовчати"
Грудень 3, 2018 - 10:41 — perohanych
Олександр Козинець — молодий талановитий письменник, музикант, куратор багатьох літературних проектів та автор пісень. Також він кандидат педагогічних наук, викладає у Національному університеті імені М. П. Драгоманова. Саме під час прослуховування одного з його курсів ми й познайомилися.
Після пар поспілкуватися вдалося й про літературу, й про пошуки натхнення, ще й почути його думки про розвиток авторів-початківців.
— У яких жанрах Ви пишете?
— Найчастіше пишу лірику. На сьогодні також маю один завершений роман. А ще кілька невеликих колективних повістей у рамках одного літературного проекту, який триває увесь цей рік. До минулого року я приділяв більше уваги написанню поезії — вважав себе неготовим до написання серйозної прози. Точніше, хорошої серйозної прози. А от короткі історії — есе та оповідання — писав паралельно з віршами від початку творчої діяльності. Минає двадцятий рік, як я пишу. І хочеться розвиватися у цьому напрямку далі на більш професійному рівні.
— На які теми Вам найскладніше писати й чому?
