Творчість

Фільм про війну на Донбасі та… любов!

 Талановитий, цікавий, правдивий і зворушливий документальний фільм про АТО презентували нещодавно в Чернігівській обласній науковій бібліотеці імені Володимира Короленка. Ця хвилююча історія називається «Війна химер», і вона просто не може нікого залишити байдужим, – настільки вражають кадри з реальними українськими бійцями, фронтовими буднями під запеклим обстрілом окупантів, руїнами визволених міст і сіл, й такі чисті, романтичні почуття юних закоханих, в життя яких негадано й стрімко увірвалася жахлива війна.

Режисерів цього дивовижного фільму двоє – Анастасія Старожицька та її мати – Марія Старожицька, відома українська журналістка, яка так успішно працювала на провідних українських телеканалах. А тепер Марія створює дуже незвичайне авторське кіно… Цю обдаровану жінку я знаю ще з факультету журналістики, вже тоді вона оригінально писала й малювала. Ми разом створювали стінгазету журфаку «Слово – зброя!», над випусками якої працювала й Тетяна Мурзенко (тепер – Тетяна Дзюба, її однокурсниця). Марія запам’яталася несподіваними ідеями та міркуваннями. А днями вона подзвонила і запросила на свою імпрезу в Чернігові… Звісно, ми з Танею просто не могли не прийти. І не пошкодували!

ПРЕМ′ЄРА 2017! Анжеліка Рудницька та Paul Manandise - Люляй-Люляй (колискова)

Нарешті з`явився довгоочікуваний кліп "Люляй-люляй", присвяченому всім, хто віддав своє життя за Україну! У головних ролях – відома співачка, легендарна телеведуча, волонтер Анжеліка Рудницька і француз, який співає українською, Paul Manandise

Нагадаємо: 29 жовтня несподіваний дует - Анжеліка Рудницька та Монандіз зняли надзвичайно зворушливий кліп на пісню "Люляй-люляй, мій синочку" (колискова). 

Біль пам'яті

Вíкна сьогодні ридають свічками,
Світло від них неспокійне, тремтливе –
Пам’яті біль не вгасає з роками,
Правда не гоїть болючі надриви.

Правда дозує ковтками отрути,
Як забирали останнє, шакáли –
Розумом це неможливо збагнути,
Бо не орда, а “свої” убивали.

Борщ із кропиви, відрóсток калини,
Жолудь торішній, морозом прибитий…
Тут без хрестів вимирали родини,
Цвіт українства, міцний, працьовитий.

Насінина

Пам’яті бабусі

На старому ослінчику – винесла вранці із сіней – 
моя бабця сидить – аж до смерку, до смерті сидить…
І пригадує рік тридцять третій – тримає насіння, 
що спасінням їй стало – продовжило наш родовід.

Розриває мовчанку сусідка – гукає з-за тину:
- Галю, знову твої забарилися? Довго сидиш…
А бабуся – ні слова. Лиш усміх – блаженно-дитинний,
і насіння в долоні – тепліше, тепліше... «Ось лиш

хай приїдуть – скажу». Вже несила терпіти-тримати,
вже несила носити в собі цю страшну таїну.
Сива жінка і спогад. Старенька бабуся і мати.
Сива дівчинка просить у мачухи – хоч би одну,

лиш одну насінину, посадить її тишком-нишком.
Кляті зайди не знайдуть – вона ж проросте навесні.
Почекає іще – день, годину, хвилину, ще трішки…
- Галю, довго сидиш…
Бабо, знову ти снишся мені.

Анна Багряна,
23.11.15, Софія

З Днем Гідності та Свободи!

"Душа народу незнищенна! Як Божий дар, як Божий дар!"
Вірші Анатолія Матвійчука. Читає Руслана Федюк

Осінь – пора не тільки весіль, а й новосіль

Здається, вже втрачено зв’язок між традиційною українською ха­тою і сучасною міською домівкою. Тоді чому ж, як і у давніх трипільців, сьогодні будинки зво­дять вікнами до сонця, чому кладуть під перший камінь по­жертву у вигляді дрібних грошей (колись це були навіть живі    твари­ни? Чому в нову оселю, як і раніше, за­пускають кота або півня? Чому на зведених стінах будівельники ставлять об­жинкове дерево або «квітку» з ко­лосся, а в містах на даху прикріплюють просто букет квітів? Всі ці мудрі повір’я предків, спрямовані на поліпшення добробуту новоселів, на застереження від злих сил, у поетично - символічних формах живуть і в наш прагматичний час.

Традиційне українське житло в різних регіонах має свої особливості. Крізь століття, від покоління до покоління, передавалася практика й досвід вибору місця й часу для закладин будівлі. А разом з тим проводилися ритуали, значення яких з часом вже важко пояснити, але яких дотримувалися, і вони залишилися подекуди в побуті й понині. Бо це є народна мудрість, яка пережила віки, це пам’ять і давні знання предків, що прийшли до нас з глибин тисячоліть.

Романс "Лакрімоза війни"

Виконує Народна артистка України Світлана Мирвода. Слова - Сергій Сокольник, музика - Олександр Лісінчук.Монтаж - Юлія Мельник

Об'єднати вміст