Жінка-УКРАЇНКА

Наталя Куліш
Фото картин надані художником

Від середини червня і до кінця серпня у Києві будуть представлені картини львівського художника Ігоря Гавришкевича.

Його творчий доробок уже експонувався на більше 50 художніх виставках в Україні та за кордоном. Він є автором сотень живописних творів. Зокрема серій: «Стежками Т. Шевченка», «Пращури» та «Козацькими стежками», що виникли внаслідок його подорожей по Україні та Казахстані. Найвідоміші твори «Нічне сяйво на Шевченківській кручі», «Між Сяном і Доном», «Подорожні», «Фрески Холодного яру», «Літописець», «Старі верби», «У храмі», «На козацькій чайці», «Відпочинок», «Схід сонця в Карпатах і квіти», «Воля», «Ностальгія», «Думи мої», «Нічне світло на чужині», «Меч пращурів», «Манґишлацький сад», «Зустріч Великодня в Україні».

18 травня • 19:00 • Київ, Львівська площа, 8

18 травня цього року у столичному Конгрес-холі відбудеться унікальний спектакль-концерт «Я – Квітка». Вперше виставу було показано в рамках Міжнародного театрального фестивалю «Марія» в театрі ім. Франко, де живе виконання і яскрава енергетика артистів нікого не залишила байдужими.

«Я – Квітка» – перша й унікальна театральна вистава, присвячена Квітці Цісик.  Це не тільки історія про трагічну долю української співачки, але і відображення її багатої пісенної спадщини.

В основі тексту моновистави – музична п'єса-монолог Тетяни Череп-Пероганич «Квітка Цісик. Туга за Україною».

Головні ролі виконують:

- Вікторія Васалатій (актриса театру ім. Івана Франка, лауреат театральної премії «Київська пектораль»),

- Юрій Кондратюк (відомий рок-музикант, учасник групи Yurcash).

Режисер-постановник – керівник театру «Київ» Валерій Невєдров.

РОЗДІЛ І

***

На аркушах – неходжені сніги
і нотний стан в очікуванні звуків,
і полотно в передчутті снаги,
і глина прагне втрапити у руки.
Допоки не пригубиш, не назвеш -
лелієш у собі оте натхнення.
Тутешня пташка із надхмарних веж
у дзьобику несе благословення.

***

Питимеш дощ із трояндових келихів,
грітимеш руки промінням.
Вже листопадом так м’яко постелено,
скоро зима і прозріння.
У переддень неминучого холоду,
майже за крок до прощання
глянь мені в очі ніжно і молодо
осені пісне остання.

Михайло Блехман

Хмари завжди беззвучно дивляться повз мене, коли я йду в нашу картинну галерею від метро або назад. Галерея називається музеєм образотворчих мистецтв, але, як на мене, образність - це не наслідок жанру –хіба ж маєзначення, хто і що чим і ким вважається та в яку - за рахунком або функцією - скриньку покладений.

Колись хмари - теж наші, як і картинна галерея, - точніше, мої, - колись раніше вони здавалися мені ватою, яка за чиїмось подмухом або, хто їх знає, подихом злетіла в раніше безхмарне небо з небаченої або невидимої новорічної ялинки. А зараз мені зрозуміло, що до ялинки вони відношення не мають, адже це просто і всього лише - клаптики не пожовтілих газет із чорними смужками газетних шпальт.

Михайло Блехман

Майже вечір

Ті, про кого я пишу, ніколи мене не помічають.

– Що ти найбільше за все не любиш? – запитав я.

– Час, – майже не замислюючись, відповіла вона, навіть не помітивши мене.
 

Так само точно ні про що не замислюючись, день хилився якщо ще й не до вечора, то вже за гору, до заходу. Сонце, як завжди, не звертало на них уваги, тому й не відривало від них уже не спекотного погляду.

Він застрибнув у моторний човен з навісом від дощу – такий собі маленький корабель.