Казки

Секрети Великої та Малої Ведмедиці

У одному лісі мешкало маленьке Совеня. Було воно дуже допитливе – усе хотіло знати, про все питало. Це Совеня вдень спало, а вночі пізнавало світ. Мати Сова, яка вважалась найрозумнішою птицею в лісі, займалась навчанням сина. Вона розповідала йому про ріки й океани, луги й поля, непрохідні болота та заморські країни.
Якось Совенятко довго дивилось у небо і запитало маму:
- Мам, а що то за вогники блимають в темряві?
Мати Сова поправила окуляри на носі, задерла голову вгору і відповіла:
- Ті вогники на небі називаються «зорі».
- Зорі, яке гарне слово, - зачудовано мовив малий пташок.

Надія Симчич. Марко з Котигорошівки (п’єса-казка на 2 дії)

Дійові особи:

  1. Марко, хлопець
  2. Котигорошиха, його мати
  3. Чаклунка
  4. Марічка Вернидуб, дівчина
  5. Дід Вернигора
  6. Крутивусиха, жінка з немовлям
  7. Їм Не Наїмся, дядько
  8. П’ю Не Нап’юся, дядько
  9. Скороход, дядько
  10. Слухач, дядько
  11.  Хвеська, тітка
  12.  Голос змія

Дія відбувається в невеличкому селі Котигорошівці, де живуть нащадки славного богатиря Котигорошка та його побратимів.

 

І ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

Сільська вулиця; з одного боку видніється господа Котигорошків.

Надія Симчич. Із циклу казок «Казки про Невидиму Силу»

ГІРСЬКЕ ВІДЛУННЯ

У наших Карпатах, поміж горами Довгою та Чорною Клевою, як їх називають місцеві мешканці, в одній затишній ущелині жило собі Гірське Відлуння. Жило воно в тій ущелині вже давно, можна б сказати, від того часу, коли та ущелина в горах утворилася. А що утворилася вона не один і не два мільйони років тому, то років Відлунню було, як на наш людський погляд, дуже, дуже багато!

Фізкультура для Баби Яги

 Наталя Уварова

Вірші – Ілля Рибалко

©, 2006

ФІЗКУЛЬТУРА ДЛЯ БАБИ ЯГИ

П’єса-казка для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Київ – 2005

Дійові особи:

Тато Рудик

Рудя Рудик

Зоя Біляк

Оленка

Златик

Вовчик

Баба Яга

 

ДІЯ ПЕРША

ЯВА ПЕРША

Лісова галявина. На галявині ТАТО РУДИК, РУДЯ РУДИК та ЗОЯ БІЛЯК займаються ранковою гімнастикою.

ТАТО РУДИК.

Качечка Крячечка

Наталя Уварова

© Наталя Уварова, 2009

П’єса для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

К р я ч е ч к а — каченятко.

Г а в р ю ш а, він же  Г а в г у с т и н — цуценя.

Л и с и ч к а, вона ж  П а н і  Ф о к с  – лисичка.

 

Дія перша

Ява 1.

Галявина. На галявину виходить каченятко К р я ч е ч к а. Співає пісеньку.

Крячечка (співає).

Казки від Маріанни

Казка про черству стару та її в"язання

Жила собі черства стара,- так її кликали люди. Не тому, що вже стільки літ прожила. Тому, що вважали усі, що серце у неї  черстве. Все вона була зайнята в"язанням свого покривала. Ніц більше помічати не хотіла. Що війна прокотилась світом і їхнім селом: довкола  кров і смерть, а стара в"яже. Що мир виявився мало кращим за війну: кожен новий "начальник" міряв владу свою викупами та мздою, а стара в"яже. Близькі її на той світ пішли. Усім селом прощались, а стара в"яже... 
"Нема серця", - казали. 
Та тільки коли й старої час прийшов, то по-сусідськи й за людськими звичаями і її споряджали у вічність. Захотіли  й те її  покривало у домовину покласти. А підійняти не змогли. Сил не стало усім місцевим чоловікам - стільки болю й сліз вплела стара у кожну петельку: чи то лицеву, чи виворітню, у кожен рядочок й  у ті кольОри...

Казка від Любові Долик

Казочка про листочок

Захотів маленький зелений листочок політати. Він народився навесні, коли у синьому  небі розквітла тепла посмішка сонця. Набирався сили, зростав, грався у піжмурки з дощами, у лови – з вітрами. От тільки вітри завжди-завжди ловили його, а листочок жодного з вітрів не міг зловити, бо його не пускала мама-гілочка, тримала його за ніжку міцно-преміцно, тільки погойдувалася злегка від пошаркувань і дотиків вітерця.

Одного разу до листочка завітав несподіваний гість – жовтий метелик. Він був завбільшки як сам листочок, проте його тоненькі крила тріпотіли, ніжно погойдувалися.

-    Привіт! Як справи? – запитав метелик.

-    Чудово!

Казочки від Віталії Савченко

Жадібні ведмежата

В одному лісі жило собі двоє братиків-ведмедиків. І все б нічого, та були вони страшенно жадібні. Весь час у них виникали сварки, бо не вміли вони ділитися, а ще, як їм щось подобалося, то забирали в інших звірят силою.

Ось і сьогодні такий гарний день, сонечко сяє, пташки співають, всі звірята-малята граються, а наші Ведмежатка знову чомусь лаються, мабуть, щось не поділили.

– Це я знайшов! - кричить один малюк.

– Ні, я! - кричить другий.

Казки Ірини Мацко

Різдвяний переполох

Радіє пташка, радіє комашка, радіють звірі й усі на землі. Радіють люди і з нетерпінням чекають свята. Завтра Різдво. Печуть люди смачні калачі, варять кутю, узвар, вареники та юшку з вушками. Весь світ готується до найвеличнішого свята – народження сина Господнього. Діти з нетерпінням та хвилюванням чекають Святої вечері.

Максимко і Настя також чекають цього дійства. Та Свята вечеря починається лише тоді, коли зійде перша зірка на небі. Зірка, що сповістила про народження сина Божого й освітила дорогу до ясел, де він народився.

Максимко від нетерпіння став біля вікна. Починало сутеніти, і він не хотів прогавити, коли зірка лише засяє.

Людмила Шамрай. Пан Козявка

Присвячується моєму синові Богдану та всім, хто любить подорожі.

Дякую моєму чоловікові Олександру за ідею цієї казки.

Галявина пана Козявки

За Сріблястим озером, на Сонячній галявині, біля Старого дуба жив пан Козявка. Носив він солом’яного капелюха, мав довгі руді вуса, добру посмішку та блакитні очі з лукавими вогниками. Замолоду пан Козявка багато подорожував. Його маленький будиночок, що розмістився під вітами Старого дуба, нагадував музей цікавинок. Була у пана Козявки і люлька миру, привезена з далекої Аберики…, перепрошую, Америки. Було у нього і сомбе… сомбре…, такий собі  крислатий плетений капелюх великого розміру із закругленими догори краями. Його зазвичай дивні люди носять, забув як називаються… зараз-зараз… ось воно… мек-си-кан-ці, уявіть собі, з Мек-си-ки. От! Було ще безліч химерних речей, хіба все запам’ятаєш…

Людмила Шамрай. Сонячні пригоди

Курчатко, схоже на кульбабку

Сонце ніжилося на м'яких хмарках-подушках. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомого птаха. Сонце й хотіло розплющити очі, але Чаклунка-Ніч наче намазала повіки медом.

– Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся.

Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Зібрало краплі роси й заклопотано  оглянуло землю.

– Доброго ранку, – привітно вклонилися йому квіти.

– Як справи? – задзвеніли бджоли.

– Ми хочемо поспати, – почали скаржитися  барвисті метелики.

Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золоті горішки серед зеленої трави.

Ольга Рєпіна. Оленятко

У великому лісі жило оленятко. Воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору лісних горішків.

Оленятко тільки що народилось, тому друзів у нього ще не було. Велетенській дуб хитав над ним своїми могутніми вітами.

– Я друг тобі, не бійся! Я захищу тебе від будь–якої негоди…

– А що таке друг? – запитало оленятко.

– Це той, хто допомагає і не потребує віддяки, – відповів мудрий дуб.

Об'єднати вміст