Ось так ніжно нині розцвів кактус на підвіконні Любові Гонтарук. Знаменно, адже і день сьогодні знаменний – 200 років від дня народження Кобзаря.

Дасть Бог,  з початком весни і наша Україна розпочне своє нове цвітіння. Без негараздів, несправедливості, корупції, ворожнечі, вбивств. Квітни, квітко!

Чи розкажу тобі про радість
У день народження, Тарасе?
Що може жити краще стало?
Чи щось змінилося із часом?

Тарасе, «врем’я» знову люте,
Чи мирно буде чи війна?
В тривозі серце не розкуте,
Що розуму у когось несповна.

Не радісно скажу, Пророче,
Жадоба і брехня кругом,
Москаль Вкраїну знову хоче,
Бо вимріяв жахливим сном.

Терзають гарну, яснооку,
Слізьми омиту вже сповна…
А в серці туга, біль глибокий,
На тебе молиться Вона.

До цієї книги Руслана Кореновська-Марич йшла 12 років, працюючи в Італії і допомагаючи заробітчанкам в їх проблемах.

Педагог-психолог з 25-річним стажем, художник і поетеса через призму своїх почуттів розповідає про правдиві історії жіночої долі. Психологічні роздуми і поради - для всіх, хто хоче пізнати суть буття. Книга присвячена молоді, яка шукає свій шлях у житті. Правдиво описано долю дівчат, жінок, матерів, які вже за кордоном, чи лише збираються в далеку дорогу.

Нещодавно в культурному житті України відбулася знаменна подія – за ініціативи Громадської організації «Вікімедія Україна» було успішно реалізовано одну з важливих складових ланок о мистецького проекту «Світова класика українською». Йдеться про сценічне виконання опери «Дідона і Еней» видатного англійського композитора XVII ст. Г. Персела, чия творчість цілком слушно вважається одним з найцікавіших музичних феноменів західноєвропейського барокового мистецтва. До здійснення цього мистецького заходу було залучено відразу декілька мистецьких колективів, а саме струнного квартету «Софія» (художній керівник Олена Пушкарська), камерний хор «Хрещатик» (хормейстер Оксана Дондик), а також група студентів кафедри академічного хорового мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв.

8 БЕРЕЗНЯ 2014

Сьогодні знову лунають вітання з днем 8 березня.

Мені від цього стає прикро… Невже українська жінка заслуговує пошанування і вітання лише один день у році?

Ідея належного шанування жінки, розуміння її ролі в суспільстві та виявлення вдячності за ту визначальну роль – надзвичайно благородна. Але це повинно здійснюватися повсякчасно – щоденно, круглорічно, а не лише одноденно. Коли ми призначаємо для вшанування жінок лише один день в році, то тим самим автоматично всі решту днів віддаємо для вшанування чоловіків. А це не справедливо і не цивілізовано. І суперечить українським традиціям, українській ментальності.

„Усі жінки – красуні в світлу мить,
 А у сумну – краса жіноча спить”.
            Класик    

Кожній красуні (однаково, хто вона – 
Дівчина, жінка, вдова...),
Наче прикраси до сукні коштовної,
Личать красиві слова:
Квіточко, ягідко, зіронько, сонечко,
Вічності світлая мить,
В моїй життєвій темниці віконечко
Прямо в небесну блакить.
Ластівко, ласичко, ясочко, любонько,
Промінь ласкавих очей,
Світ мені білий без тебе, голубонько,
Став би темніш від ночей.

А жінка, як весна – п’янка і ніжна,
Щира на радість, ласку і тепло.
Із нею поруч затишно і втішно,
Без неї й сонця б в небі не було.

Краса її душі – твоя в’язниця,
Де насолода діє як закон.
Вона тобі не раз, напевно, сниться.
І ти реальним хочеш бачить сон.

Відчути дотик теплої долоні,
Торкнутись вуст і захмеліти вмить.
І буде вітер холодити скроні,
І буде серце пташкою тремтіть.

Вишневий цвіт впаде дощем під ноги.
І стане зрозумілим все без слів.
Вона з тобою вирушить в дороги,
Аби жадав, аби лишень любив.

Мужчини! Будьте, врешті решт, мужчинами -
відчуйте це серцями, мозком, спинами,
відкрийте очі, випрямте хребет,
не човгайте приречено ногами.
Розправте крила, починайте злет,
а жінка хай літає разом з вами.

Як журавлі: найперший - ватажок,
за ним - жона, захищена і гарна.
Великодушні будьте до жінок.
Робити жінці кривду - справа марна.

Ви звідкіля з'явилися на світ?
Не тяжко проливав ваш тато піт,
коли засіяв любощів насіння.
А мамі - дев’ять місяців носить
вас довелось. Щоб народить дитину...

Вірші Наталії Крісман вже давно вирували у наших душах. Коли світ побачив шедевр „Я, екстреміст” вся Україна відгукнулася передзвінами пісень, ораторських виступів, фільмів за мотивами вірша. Підсвідомий „екстремізм” вже давно перебував у суспільсві, і у найзапекліші дні революції вірш став не фоном, а  органічним обрамленням думкам кожного свідомого українця. Тепер поезії цієї неординарної жінки облетіли „майдани” всього світу.