У просте сімейне щастяперефарбували свободу,змінили координатинайкращих у світі речей,і голос схибнутої радіоливикрав смугастий записничок...То одна спільна секундазбила з пантеликукиївський часі чорні дні здохлив інтервалах нормальноїкардіограми...
Моя мама отримує пенсійні виплати з 1988 року. Коли тато допоміг їй зібрати необхідні документи для оформлення пенсійних виплат (він був, за сільськими мірками, «грамотний», бо працював учителем; а мама майже все життя полола буряки в колгоспі), то сказав: «У тебе, мати, 43 року трудового стажу».
Повоєнні дитячі колгоспні трудодні, сезонні роботи на цукрозаводі та заготзерні, колгоспні поля і різні роботи, статус дитини війни – учасниці війни, згодом – статус удови учасника бойових дій, нагородженого орденом. Пенсія попервах видавалася достатньою.
Потім, після бурхливих змін у 90-х, безгрошів’я та розпаду всього, що можна було розвалити, бо не можна було «прихватизувати», − мамина пенсія стала мінімальною. Але рятував город, курочка/коза, біля яких вона звично та невтомно поралася.
Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф» засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Національної спілки письменників України та міжнародних громадських організацій. З 1 листопада 2014 року засновником премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців та журналістів із 55-ти країн світу.
Рішення ухвалює Комітет із нагородження Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», до якого входять знані письменники і науковці.
У 2018 році до Комітету з нагородження Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» увійшли: Сергій Дзюба – голова журі, письменник, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, очільник Чернігівської міської організації Національної спілки журналістів України, почесний професор Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна», лауреат багатьох міжнародних, державних та національних літературних премій; Михайло Сидоржевський – очільник Національної спілки письменників України, головний редактор «Української літературної газети»; Василь Голобородько – поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Петро Кралюк – письменник, вчений, доктор філософських наук, професор, проректор Національного університету «Острозька академія»; Василь Слапчук – письменник, літературознавець, критик, кандидат філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька і Волині.
Названо цьогорічних лауреатів гоголівської нагороди (надійшло понад 700 пропозицій з України та закордону), ними стали:
Сьогодні весняне сонечко по-особливому світило у бібліотеці ім. М. Реріха. Адже у бібліотеці відбулась творча зустріч із письменницею, журналісткою Тетяною Череп-Пероганич. Пані Тетяна прийшла на зустріч із дітками осяяна сонячною усмішкою, у жовтій сукні, а головне – із книжечкою «Назустріч сонечку».
Малечі так сподобався герой книжечки – Богданчик, який шукав сонечко, що дехто пізнавав себе й підходив зі своїми розповідями до письменниці. Бо кмітливий Богданчик, як і діти, мешкає у київській квартирі, і трішки непосидючий і вдома, і в дитячому садочку. Та настанови старших допомагають пізнати цей складний світ, і зробити його добрішим. Отакий вийшов цікавий діалог: авторки й маленьких слухачів. Ще діти залюбки відповідали на загадки, які складені також Тетяною Череп-Пероганич.
Насамкінець зустрічі письменниця побажала діткам щодня крокувати казковою дорогою – назустріч сонечку!
Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи (рішення №10) нагороджений відомий державний та громадський діяч, член Національної спілки письменників України Віталій Шевченко – за визначну громадську і патріотичну діяльність, підготовку авторських та колективних історико-краєзнавчих видань про Ічнянщину («Енциклопедія Ічнянщини», «Оживає минувшина», «Літератори Ічнянщини. 100 імен…», «Щоденники Костянтина Самбурського за 1918-1928 роки») та ін.
Віталій Федорович Шевченко – український політик, журналіст та письменник. Народний депутат України у парламенті 2-го, 3-го та 4-го скликань. Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у 2005 – 2009 роках. Голова Фонду розвитку аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела» та президент Гранд-клубу міжнародного фестивалю «Кришталеві джерела».
Люблю дні народження! Але не свої... Насправді, я дуже цікава й мені подобається спілкуватися з «винуватцями» свята та вимагати від них відповідей на численні запитання. А відмовляти у відповіді саме в святковий день практично ніхто з авторів не наважується. :)
От і зараз знайшла можливість, аби розпитати енергійну, моторну й методично «підковану» письменницю, спеціаліста зі зв’язків із громадськістю видавництва «Ранок» Любов Яковенко з Харкова.
У творчому доробку Любові близько 300 книг та книжечок для малят від народження й до 10 років, виданих в декількох видавництвах країни; 11 методичних посібників для дошкільних працівників; статті, сценарії та публікації в профільних журналах («Дошкільне виховання», «Джміль», «Палітра педагога»). Вона – співавтор декількох збірників, у тому числі й електронних та активний учасник літературно-мистецьких проектів «Подарунок від святого Миколая», «Новорічна казка», «Різдвяна казка», «Абетка професій»...
Насправді, доброю традицією у багатьох авторів є підведення підсумків творчої діяльності, яку здійснювали протягом року. Сподіваюсь, що моя (а може, й ваша, любі друзі) зацікавленість допоможе Любові Яковенко систематизувати свої досягнення й здобутки. Отже...
Представляємо Вашій увазі буктрейлер до збірки новел, які встигли за короткий час підкорити столичні серця.
Як віднайти свою стежку та міцно затиснути поміж долонями, не упустивши щастя? Повернутися до самого себе, зазирнути у свій внутрішній світ, визначитися з власними бажаннями та посіяти частинку добра? Герої оповідань люблять, ненавидять, втрачають і шукають; помиляються, пробачають, мріють і боряться. Усі вони такі різні, і водночас поєднані спільною стежкою - глибоко емоційні, реальні, взяті з життя і пережиті авторкою особисто.
Ці історії для тих, хто вміє плакати і сміятися, думати і переосмислювати, хто не боїться змінювати світ навколо себе.
Названо нових лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії «Світ Пограниччя». Ця почесна відзнака заснована 2015 року громадськими організаціями «Пам’ять без кордонів» та «Чумацький віз» – із метою відзначення українських і зарубіжних письменників, науковців, перекладачів, митців та людей, які сприяють розвитку національних мистецтв і взаємному обміну культурними цінностями, роблячи їх загальнолюдським набутком.
З 2018 р. засновники цієї нагороди – Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує письменників, перекладачів і науковців із 55 країн, та громадська організація «Чумацький віз».
Серед лауреатів попередніх років – українські письменники, перекладачі Анна Багряна, Тетяна Дзюба, Іван Корсак, Сергій Дзюба, Віктор Мельник; письменники Димитр Христов (Болгарія), Кшиштоф Савіцкі і Войцех Пестка (Польща), Анатолій Аврутін (Білорусь), Пауль Полідор (Румунія), Олена Ананьєва (Німеччина – Україна) та перекладач Рита Кіндлерова (Чехія).
Отже, цьогорічними лауреатами стали:
На музику вірш Кобзаря «Ой по горі роман цвіте» поклав відомий український ведучий та шоумен Ігор Пелих.
Історія появи пісні «Ой по горі роман цвіте» на слова Тараса Шевченка та музику Ігоря Пелиха в репертуарі вокальної формації «Піккардійська Терція» тривала майже 20 років. Вперше акапельний колектив почув її у 1994-му - на фестивалі «Доля» в Чернівцях у виконанні гурту «Нічлава Блюз». Самі ж піккардійці почали виконувати на сцені «Ой по горі роман цвіте» у 2013-му (Ігор Пелих трагічно загинув у ДТП у 2009-му). А торік восени ця пісня увійшла у 15-ий альбом «Терції» «Лети…», реліз якого відбувся напередодні 25-річчя формації.
У Музеї Івана Гончара 6 березня відкрили виставку творів Марії Нелеп – невідомої досі широкому загалу мисткині наїву. Феномен її творчості суголосний таким світовим іменам майстрів наївного малярства як Катерина Білокур, Ганна Шабатура, Никифор Дровняк, Іван Генералич, Ніко Піросманішвілі.
Картини народної художниці були представлені загалу вперше. Куратори проекту – Пошивайло Тетяна Миколаївна та Гончар Петро Іванович. В останні роки життя мисткинею опікувався Музей Івана Гончара. Результатом такої співпраці стало збереження її творчої спадщини і створення унікальної фондової збірки у понад 400 картин.
Ще ні краплі тепла. Ще не знаю, хто ти мені, хто я
на долоні твоїй, поміж рисочок… Може, межа?
Ще не знято гірлянди. Ще десь осипається хвоя
на столи й килими, і на тіні забутих бажань
Кожне щастя – підслухане. Кожне застілля – не з тими
хто з тобою виходив з одного кривого нуля
Кожна мрія – діждати й дивитись, як наші нестимуть
у трояндову купіль дзвінких повоєнних малятЗавтра сонце наслинить льоди́, як дитина фломастер,
розпадеться на барви ця дика, густа білизнà.
Як це бачити, лікарю? Лікар не скаже. А Майстер…
Він у цьому так само безсилий… Бо хто його знаЯк на запах, іду на слова. Завантажено трафік
на віки́ наперед, і по датах біжить, ніби ртуть,
ненаситна пряма… Ми вигнанці своїх біографій,
нам не знайдеться місця у цім березневім портуГолосами убитих німують до вітру ворони,
поміж нами і ними натягнута чорна скісна.
За весну цьогорічну ніхто не підніме червоне.
Та кому вона треба, ця стріляна, мерзла весна...