Автору слів «Бабусиної колискової» — від автора музики

Я ще візьму за руки Долю
І — очі в очі — усміхнусь:
— Спасибі, що такого болю
Мені завдала, не комусь.

Ці рядки вимовила жінка, що потерпала від нестерпного болю, який не могли вгамувати найсильніші знеболюючі. Вже несила було записати, продиктувала чоловікові, щоб набрав на комп’ютері... Жінка, якій цього березня виповнилося б 75 років.

Тримаю в руках книгу віршів. Натрапляю на такі, що рвуть серце. Перечитую по декілька разів, намагаючись вникнути у драматургію, осягнути філософську глибину, відчути особливості мови автора, адже переконуюсь: композитор і поет дуже близькі між собою, і у віршах знаходжу те, що не може не хвилювати, заворожувати, проникати глибоко в душу: щирість і радість, щедрість і світлість і водночас тугу, біль і сум. Часом навіть навертаються сльози: адже це не просто написано, а пережито — кожну літеру, кожний рядок. Висловлено стисло, насичено і при всій глибині — легко для сприйняття.

25 березня 2016 року відбулося урочисте відкриття виставки робіт Романа Магоцького «Ікони – сенс мого життя».
Виставка присвячена п’ятиріччю творчої діяльності майстра. В експозиції представлено широке розмаїття вишитих бісером ікон, картин на флористичну та патріотичну теми, оздоблених бісером сорочок, а також вишиті годинники.

Окремо варто відзначити мапу України, яка є найбільшою вишитою бісером мапою в Україні. Це досягнення було затверджено Національним комітетом рекордів України у 2014 році. Як відомо, саме мапа прославила Романа та його творчість на всю Україну. Варто зазначити, що ця виставка є першим публічним експонуванням цього унікального виробу з моменту реєстрації рекорду в 2014 році.

Відкриття пройшло у теплій, дружній атмосфері. Серед присутніх були друзі та родичі Романа. Гості спілкувалися з майстром, розпитували про особливості робіт, історії створення,про те, як він почав займатися вишивкою та робили фото на пам’ять.

Поема  написана  у  співавторстві  з  поетесою  Іриною  Лівобережною

 ПРОЛОГ
 Що  за  постать  стоїть
 Вдалині  від  людської  оселі,
 Наче  хвиля  тремтить,
 І  зникає  у  темряві  скелі?
 Це  фантазії  плід?
 Чи  відлуння  гірської  природи?
 Чи  одвічний  політ
 До  свободи  -  у  скруті  народу?
 Хто  ти,  Довбуше,  -  хлоп
 Чи  розбійник,  хоча  й  благородний?
 Доля  випала,  щоб
 Жив  ти  вічно,  Герою  народний.
 ..................................

Лекцію читає письменник Сергій Пантюк.

ТУҒАН ТЕЛ

Мин халҡымдың сәскә күңеленән
Бал ҡортондай ынйы йыямын,
Йыямын да — йәнле ынйыларҙан
Хуш еҫле бер кәрәҙ ҡоямын.

Шуға ла мин беләм тел ҡәҙерен:
Бер телдән дә телем кәм түгел —
Көслө лә ул, бай ҙа, яғымлы ла,
Кәм күрер тик уны кәм күңел!..

Халҡым теле минең — хаҡлыҡ теле,
Унан башҡа минең илем юҡ;
Илен hөймәҫ кенә телен hөймәҫ,
Иле юҡтың ғына теле юҡ!

Әсәм теле минең — сәсән теле,
Унан башҡа минең халҡым юҡ,
Йөрәгендә халҡы булмағандың
Кеше булырға ла хаҡы юҡ!

3 квітня, неділя, Початок о 19.00

Колонна зала  імені М.В.Лисенка Національної філармонії України (Володимирський узвіз,2).

– Національний камерний ансамбль «Київські солісти» 
– Художній керівник народний артист України Олесь Ясько 
– Диригент – Еркі Пехк (Естонія)

«Музичні діалоги. Україна-Естонія» – черговий концерт із серії міжнародних проектів «Київських солістів». Представляє музику  естонських композиторів – класиків та сучасників, а також «сучасних класиків» Бела Бартока та Такеміцу Тору із естонським диригентом Еркі Пехком.

Костянтин Крижицький. «Біля колодязя», 1900

 

Хіба хто відав півстоліття тому, що час піде проти годинникової стрілки, що переінакшиться весь наш світ. Що захиріють-захворіють села, що постаріють садки навколо таких же геріатричких хат, а джерельна вода в колодязях зробиться протухлою, бо їх давно не чистили…

Моя мати рано-вранці, розпаливши піч, поспішала по воду до одного з таких колодязів, де, здається, збиралося чи не все жіноцтво нашого кутка, і несла звідти на коромислі не тільки з двоє відер свіжої джерелиці, а й безліч сільських новин та, звісно, побрехеньок. А ми, малі пастушата, біля того колодязя в обід поїли корів, і вони смачно пили прохолодну вологу з довгого корита, до якого ми завзято наливали воду. 

Не так багато в Україні міжнародних конкурсів молодих літераторів, тому відроджений (після восьмирічної перерви) «Гранослов», став справжньою подією для письменників, видавців та всіх небайдужих до українського художнього слова.

Церемонія нагородження премії під патронатом Міністерства сім”ї, молоді та спорту, відбулася в Домі освіти та культури «Майстер клас», натхненницею, директором і координатором конкурсу була Леся Мудрак (секретар НСПУ по роботі з молодими авторами), її співмодератором виступив голова Київської організації НСПУ, відомий прозаїк Володимир Даниленко. Генеральним партнером – видавництво «Самміт-книга». Відновити конкурс важливо, а ще важливіше – його утримати!

Відкрили церемонію нагородження Міністр Кабінету Міністрів Ганна Онищенко та заступник Міністра молоді та спорту України з питань європейської інтеграції Микола Мовчан, директор видавництва «Самміт-книга» Іван Степурін , та дипломат, громадський діяч Вікторія Ліснича.

«Золотий кларнет» ‑ друга цьогорічна літературна премія Ігоря Астапенка, яку він отримав 28 березня 2016 за книжку «Щільник» (видавничий дім Дмитра Бураго. Київ – 2015). Перерва між перемогами ‑ два дні. Першою була «Гранослов». Під час церемонії дипломант «Гранослову» за перше місце у номінації «Поезія» Ігор Астапенко випромінював невимовну радість. Принаймні це помітно з фото сесії. А ось наступна поетична перемога заскочила Ігоря. Він був емоційно стриманий і зізнався, що вона стала для нього несподіванкою. Коли «батько» «Золотого кларнету» Вано Крюгер вручав Ігорю Астапенку нагороду: символ золотого кларнету – круглу медаль, яку прикріпив Ігорю на піджак, і пухкий конверт від Національної спілки письменників України, ‑ радості поет Астапенко не виказав. Чому, запитала, бо сиділа поряд з ним у ресторації з франц узькою кухнею. Він сказав, що слва його почала лякати. Друга нагорода стала сигналом, що з його поетичним натхненням щось коїться. «Три місяці вже нічого не пишу», ‑ зізнався. – «Тому випробування славою почалося».

Над Києвом мріє весна. Як і тисячі років тому, вона обіймає душі життєдайним теплом, дарує надію. У такий час хочеться вірити в добро, жити і творити. Літати  у обіймах мрій! Саме так назвала свій творчий вечір композитор, співачка, поетеса, член Національної Ліги композиторів України та Національної спілки театральних діячів України Олеся Сінчук.

Концерт відбувся 26 березня 2016 року  у чудовому залі Музею Лесі Українки. Відкрила святкове дійство народна артистка України Раїса Недашківська. Вона згадала першу зустріч з Олесею, її блискучу перемогу на конкурсі у Польщі, а потім їх дружбу та співпрацю творчого дуету. Після надихаючих слів видатної актриси Олеся повела слухачів чарівними стежками своєї творчості – у співучі краї веснянок, які линуть до нас крізь тисячоліття, закликають із вирію пташок, бринять у небі теплими вітрами…