3 серпня в рамках "Чайна середа на терасі Мiчi" відбудеться презентація збірки поезії та прози Гопчук Олени "Імпресії".

Книга "Імпресії" - результат емоційних вражень поетеси, лікаря і дослідника за останні роки. Радість, смуток, любов, відчуття щастя від життя і можливості поділитися з читачами своїми імпресіями.

Тональність творів на 3-х мовах (українська, англійська, російська) в співзвучності  з прекрасною гітарної музикою, у виконанні Євгена Седька, чайна церемонія, атмосфера тераси Мічі наповнять вечір середи затишком, подарують посмішку та романтичний настрій.

Чекаємо Вас! Реєстрація на сайті закладу (ЦВК "МІЧІ").

Київ, Драгомiрова, 16а. Початок о 19.15.

Іллі у нас не святкували, але нічого важкого також не робили. Найважчою роботою, яка робилася в цей день було квашення вòгирків. Так-так, саме вòгирків, а не огірків. Боронь Боже було їх назвати огірками при дідові Юзькові. Дід не переносив цього слова. Чому-не казав. Може тому, що воно одне із тих небатьох слів, які він залишив у своєму словесному запасі після переселення із Перемишля на Тернопільщину.

До квашення вòгирків дід з бабою Гануською готувалися заздалегідь, тобто за день-два до Іллі. Дід випарював велику, десь літрів на двісті, дубову бочку, змайстровану йому в дарунок сватом Грицем, ще тим "бочкарем". З самого ранку дід викочував бочку, як називав він її, діледку*, насеред подвір'я. В казані вже кипіла вода. Квач із полину, рум'янку і чорнобилю перев'язаний шовковою дратвою також висів на клинку під навісом. Той квач служив дідові замість мийки, бо як можна було хоч подумати, щоб чухати діледку дротяною сіткою. "Як можна торкатися природного неприродним?"- запитував строго дід бабу Гануську, коли та старалася підсунути дідові магазинні "дротики", щоб прискорити процес, чи то облегшити труд.

Оприлюднено короткий список номінантів на перемогу у конкурсі "Мовою серця":

1. Баницька Наталія – Івано-Франківськ;
2. Весела Людмила – Хмельницька обл.;
3. Виноградська Галина – Львів;
4. Гордієнко Русана – Івано-Франківськ;
5. Дудок Уляна – Львів;
6. Жарікова Єлизавета - Київ;
7. Капінос Надія – Львів;
8. Качула Юлія – Сімферополь, Крим;
9. Колібаба Олег - Львів;
10. Кухарук Олександр - Івано-Франківськ;
11. Лавра Марися – Закарпатська обл.;
12. Лінник Людмила – Івано-Франківськ;
13. Малаш Олександра – Київська обл.;
14. Петляк Ліна – Івано-Франківська обл.;
15. Тисяк Мар"яна – Івано-Франківська обл.;
16. Хома Дмитро – Київ;
17. Шевернога Маргарита – Хмельницька обл.;
18. Шевців-Мазур Оксана – Львів.

Кажуть, коли на людину сходить натхнення, то над нею відкриваються небеса. Недарма фестиваль поезії та авторської пісні «Відкриті небеса» й має саме таку назву.

Цього року фестиваль відбудеться 6 серпня (субота) в Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського, вул Максима Рильського, 7. Початок 17.00. 

Співорганізатори-ведучі Оксана Яблонська та Едуард Драч.

Приєднуйтеся, поки є час!!!

У новому романі тернопільська письменниця Ніна Фіалко висвітлює початок гібридної війни на сході України, в якій гинули її найкращі сини. Головний герой твору Михайло Гончарук – учасник Майдану, Революції Гідності, згодом – боєць добровольчого батальйону, який дивом вийшов з Іловайського «котла». Покалічений чоловік переживає важкий період психологічної реабілітації, коли чиновники не визнають його учасником АТО і вимагають від нього довідок від тих, хто вже у засвітах.  На Майдані Михайло випадково зустрічається з «двійником», доля зводить їх і в найтяжчу хвилину, коли життя обох висить на волосині. Обмінюючись знаннями про особливості подібних людей, Сашко доводить, що їм доручена якась одна й та сама місія і хто з них залишиться живим, той мусить її виконати. Михайло, вражений почутим, після повернення додому намагається доскіпатися до минулого своєї родини, щоб розгадати появу «двійника» в його житті, зрозуміти своє призначення на Землі.

В основі твору – правдива історія, котра не залишить читачів байдужими. Пропонуємо уривок твору:

Благодійна творча зустріч з поетесою Тетяною Заславською 18.07.16 р.

Саме таким позитивом – «Все буде добре» – віяло продовж зустрічі з відомою поетесою, членом літературних спілок Придніпров’я і України, НСЖУ, володаркою всеукраїнських і обласних літературних премій, головним редактором обласної газети дітей і молоді «Я», керівником літературно-творчої студії дніпропетровського Палацу дітей та юнацтва Тетяною Іванівною Заславською.Майстриню радо зустрічали ветеранитериторіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Шевченківської районної у місті Дніпропетровську ради.

Останні дні. Остання дорога.

 В останній період свого страдницького життя Леся Українка продовжувала вести мужню боротьбу зі своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…» з життя древніх єгиптян – про боротьбу двох ідеологій: нової християнської, що обслуговувала панівну верхівку, і старої, еллінської, що культивувала свободу і красу людини. У творі йдеться про те, як діти грецького філософа Теокріта ховають у пустелі батькові папіруси і звертаються з проханням до бога Сонця берегти їхні скарби, щоб нащадки дізналися колись про велику мудрість пращурів: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!».

Під час шкільних канікул спільними зусиллями Українського державного центру радіочастот, благодійного фонду «Життя з надлишком» та керівництва зоопарку «12 місяців» було організовано та проведено цікаву екскурсію для 30 дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей Київщини.

Під час відвідування зоопарку в селі Демидів, Вишгородського району Київщини діти отримали масу позитивних вражень від спілкування з представниками дикої природи. Особливо цікавою була зустріч з грайливими мавпами, які дивували дітлахів своїми акробатичними трюками на гілках та канатах. Також дітям сподобався дужий носоріг та енергійні страуси, які завдяки довгій шиї, пригощалися принесеною для них морквою прямо з долоні малюків.

Марина САРКІСЯН - випукниця кафедри Дизайну Університету "Україна", художниця, майстер петриківського розпису, автор численних творчих робіт, у яких втілює свою любов до світу та України. За її плечима – участь і перемоги у багатьох творчих проектах як у Києві, так і закордоном. Вона пройшла дуже великий шлях до втілення своєї мрії. Про життя і творчість Марини САРКІСЯН - у матеріалі журналіста Імідж-центру Університету "Україна" Світлани ПАТРИ.

Марина – українка вірменського походження, народилася і виросла у Києві. З раннього дитинства хворіє на наслідки дитячого церебрального паралічу (ДЦП), зростала у сім’ї рідного дядька. Лікування, що складалося зокрема, з масажів, поїздок до санаторіїв, дещо поліпшило здоров’я маленької Марини. Малювати вона любила з дитинства, проте через стан здоров’я рідні не рекомендували дівчинці здобувати художню освіту. Але у 15 років вона все ж вступила до школи мистецтв, та після двох тижнів навчання директор тієї школи порекомендувала дівчині піти на якісь підготовчі курси, бо ж у 15 років, мовляв, школу мистецтв уже закінчують. Марина не здалася і, навчаючись у Київському обласному училищі культури на факультеті «Бібліотекознавство і бібліографія», паралельно відвідувала підготовчі курси – для вступу до художньо-промислового технікуму (нині це Інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука). Марина так і не змогла вступити в цей ВНЗ на навчання за бюджетні кошти, хоч дуже прагнула і намагалася два роки поспіль. Але не покидала творчості. Вона відвідувала студію «Оберіг», де опанувала петриківський розпис, брала участь у різноманітних виставках і не полишала мрію про художню освіту. Нарешті, доля їй усміхнулася – вона вступила на навчання на кафедру дизайну Університету «Україна» і 2015 року захистила диплом магістра з відзнакою.