Завантажуймо для читання чергове число «Бористена».

Сьогодні закінчила свій екскурс у світ поетичної таїни Григорія Панченка із м. Ржищів Київської області. Помер він влітку цього року, і я не зможу ніколи сказати йому своє дякую. Але і промовчати також не можу. Бо зачепило, збентежило, вернуло у світ дитинства, змусило замислитися - заради чого все таки живе людина на цій землі… Тому і висловлюю свою вдячність у цих ось рядках.

П’ять збірок поезій поета в яких він жив, працював, ростив синів, кохав дружину, любив життя, людей... Писав… Але чомусь не давав інтерв’ю, не брав участі в літературному житті, ніби сумнівався в своїх творчих можливостях. Мабуть тому й першу збірку назвав «Чи можна взятись за перо?». І добре, що таки взявся.

Львівський етно-джазовий гурт «Ойкумена» веде активну професійну діяльність, в рамках якої  -  благодійні виступи та концерти на підтримку тих, хто сьогодні на Сході зі зброєю в руках захищає нашу українську землю.

Нещодавно біля пам'ятника Тарасу Шевченку у Львові відбувся благодійний концерт, участь в якому взяли і учасники «Ойкумени». Збирали кошти для батальйонів «Айдар» та «Львів-3». Під час виконання гуртом першої пісні, мікрофони і електрика на сцені відключилися,  та ніхто не розгубився і вже  без мікрофонів  виконали 4 пісні - авторську «Не треба й неба» і майже народні «Бандуристе, орле сизий», «Ой у лузі червона калина» і «Чотири воли пасу я».

Триста спартанців царя Леоніда, триста козаків під Берестечком і триста студентів під Крутами довели, що смерти немає, коли людський дух сповнений віри. Я волію опинитися серед чергових трьохсот, бо не важливо, чи ти помреш, – важливо, чи ти зумів захистити землю, названу Богом і людь­ми УКРАЇНОЮ…

Патріотичне (обов’язкове)

Давно не говорив про патріотизм. Якось соро­мився і завжди вважав це недоречним. Однак на­стає момент, коли будь-які особисті табу переста­ють бути дієвими. І ти починаєш розуміти, що коли не розпочати цієї бесіди сьогодні, завтра може вия­витися пізно.

28 вересня в концертній залі Українського дому відбулася зустріч-єднання родин «Небесної сотні», активних учасників Революції гідності, поранених, родин загиблих в боях на Сході.

Це було неймовірне зібрання тих, кого об’єднали і біль, і сльози, і любов, хто знає, що таке втрачати рідних, близьких людей, і робить все для того, аби таких втрат на нашій землі було якомога менше. Адже ріки крові українських патріотів, які взяли початок від Майдану проливаються на Сході країни і дотепер. Не втихають вдовині, материнські сльози. А в залі під час виступів очевидців подій плакали всі: і жінки, і чоловіки.

Звучала молитва за убієнними, гімн України, підхоплені залом.

До книжки увійшли кращі тексти, надіслані на конкурс «Новела по-українськи» від журналу «Країна». «Згустки відчуттів, емоцій і сюжетів, які ми ще так добре пам’ятаємо і які варто ніколи не забувати», – кажуть про книгу видавці.

Автори: Оксана Юрченко, Марія Титаренко, Роман Повзик, Мирослава Терещенко, Оксана Брошнівська, Тетяна Череп-Пероганич, Анна Трохименко, Валія Киян, Алла Танасюк, Юрій Сухарський, Михайло Ломоносов, Григорій Чуб, Олеся Малюванчук, Олексій Чупа, Євген Манженко, Марина Єщенко, Владислав Івченко, Сергій Чирков, Сергій Колінько, Клементій Ковальскі, Наталія Осипчук, Василь Мелешин, Віталія Гук, Оксана Брошнівська, Олександра Бичковська, Юлія Хотинська, Олександр Подвишенний, Володимир Галишин, Любов Сердунич, Альона Вишницька, Анжела Богаченко.

Сьогодні, 28 вересня, у кафе «Piano», на Подолі, відбулося літературне знайомство з книжкою «Балачки про все на світі», яка нещодавно побачила світ у видавництві «Дискурсус».

Організували його автори історій про все на світі, які ввійшли до збірки, -  Віоліна Ситнік, Слава Світова, Оленка Некрасова, Марина Братко і Мирослава Кошка.

- Після того, як ми презентували свою книжку на Львівському Форумі, нам захотілося ще! Ще більше спілкування, ще більше нових знайомств та ще більше позитиву! Отож, ми вирішили презентувати її і  в Києві, - говорять дівчата.

Презентація вийшла ж такою позитивною, як і саме видання, та ті, хто його створив.

Оксану Радушинську шанувальники української літератури знають як прекрасну письменницю, журналіста. Але окрім всього цього вона веде ще й активне громадське життя.

Допомагати іншим не на словах, а на ділі, тим, кому може, і хто цього найбільше потребує - ось ті завдання, які вписує у свій життєвий розпорядок щодня. 

Оксано, на Вашій сторінці у Фейсбуці повідомлення про те, що комусь необхідна допомога (зазвичай хворим) з’являються частіше, ніж зразки творчості. Це тому, що Ви знаєте самі як нелегко бути з бідою наодинці? Чи тут щось інше?