Сьогодні 34 роки, як не стало геніального поета й артиста
Володимира Висоцького. Він пішов із життя в 42 роки під час
 ХХІІ Олімпійських ігор у Москві
 

І століття спливе – не забудуться, певен,
Ані голос його, ні надсадні пісні. 
Як прощалися з ним у ту спеку липневу –
Понад тридцять вже літ! – не забути мені. 

Український письменник Юрій Андрухович став лауреатами премії імені Ханни Арендт, яка присуджується Фондом імені Генріха Бьолля та містом Бременом. Премію Андрухович дістав за особистий внесок у боротьбі за демократію в Україні. Про це повідомляє "Дзеркало тижня".

Разом із Андруховичем лауреатом премії стали учасниці російської панк-рок-групи Pussy Riot Надія Толоконникова і Марія Альохіна.

Від автора: 

Вірш «Непотрібна війна» був написаний ще 2008 року під час окупації Росією Грузії. Він не типовий для мене, бо, зазвичай, я пишу на позитивну тематику, а якщо і зачіпаю якесь проблемне питання, то на противагу проблемі завжди залишаю місце для надії і віри у краще. А цей вірш закінчується запитанням і засторогою.

НЕПОТРІБНА ВІЙНА

Мародери гуляють по місту,
Все грабують, їм все до вподоби…
«Миротворці» стріляють навмисне,
За межею людської подоби…

Лист 1

Нічка малює зірки на віконному склі,
Лист, що пишу, не відправлю у звичнім конверті.
Ви зупиніться, прошу, за півкроку до смерті,
Люто розтяжки чигають уздовж бур"янів.

Стогнуть ракети і міни летять звідусіль,
Літо вистуджує кров у натруджених жилах. 
Ангел - Хранитель розправить над вами хай крила,
Щоб кулі ворога не улучали у ціль.

Ще один день кулеметним вогнем відгримів,
Вітер обвіює мокру від поту чуприну.
Ви бережіть, козаки, і себе, і Вкраїну, 
Ви поверніться живими до рідних домів.

Лист 2

Я нікому не віддам твою весну,
Край зелений і незайману красу,
Дикий ліс, квітучий яблуневий сад,
Тиху велич переплетених Карпат!
Україна - моя радість і журба,
Моя тиха, віком стомлена сльоза.
Ми разом з тобою будемо завжди,
Моя пісне, білим голубом лети.

(слова з пісні, яка стала відголосом серця кожного українця, як на щирій сповіді перед Всевишнім)

Ой на Івана, на Купала...

 Тема, яка бентежить українців більше ніж 80-років втілилась у книжки «Чорна дошка» від Наталки Доляк та «Розколоте небо» Світлани Талан. Книги вийдуть друком у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» та надійдуть у продаж цього літа.

«Чорна дошка» Наталки Доляк - це історія про журналіста Леся, який працює в газеті й щиро вірить у те, що пише про колективізацію та досягнення радянської влади. Вірить допоки не поїде у рідне село й не побачить на власні очі, хто такі ці «куркулі», яких він викриває у своїх статтях. Як виконуються плани держзаготування. Який голодний жах панує в українському селі. Нелюдська воля безжально прирекла на моторошну смерть мільйони людей, не милуючи ні жінок, ні дітей. По тому минуло вже понад 80 років, але чи можна забути те, що стало частиною генетичної пам’яті?

Хай би навіть не було
Ні загарбання в нас Криму,
Ні на схід не привело
Росіян та іже з ними…      
 
Хай би навіть не згорів
Малайзійський збитий "Боїнг"
Й не понищено бійців
Стільки вже на полі бою…
 
Хай би мирних громадян
Не розстрілювали зайди 
І в кремлівського вождя 
Просвітліли мізки завтра, 
 
Все одно ганьби не змить,
Бо зуміли прихистити
Тих, що мали ми судить:
Втікачів – убивць-бандитів. 
 
Ще й чинили з ними зло. 
Не спростуєш: схід – як доказ.
Як же скажеш не було,
Якщо ллється кров і досі? 

Українська поетка Леся Мудрак  стала лауреаткою 2-ї премії 15-го Міжнародного фестивалю поезії «Серед слів і безкінечності» (Італія).

Авторка розповідає, що напередодні Новоріччя надіслала переклади своїх творів на фестивальну адресу. І – диво сталося…

Тепер преміантку запрошують на вручення, що відбудеться у вересні 2014 року у Театрі  Garibaldi al C.so Garibaldi di Santa Maria в Італії. 

Нагадаємо, що минулого року Леся Мудрак привезла лауреатство з Балкан.

Джерело: http://www.litgazeta.com.ua

Шевелюра кольору кострища –
Попелу, що тихо затухає…
Вітер у кленовім листі свище:
«Широка страна моя родная!..»

Пролетарій Коля – із мітлою,
І совок – ну, як же тут без нього?..
І гарує він без перебою:
Падолистом мощена дорога…

Крепдешин небес – у синю смужку,
У блакитний хмарковий горошок…
Чарка не лікує і не глушить:
Палена горілка, нехороша…

Музиканти гурту Механічний Апельсин нещодавно презентували свою нову пісню Східний Фронт, яку вони присвятили всім українським військовим, що в цей час беруть  участь у бойових діях на Сході країни. Ідея пісні виникла не просто від бажання підтримати хлопців, а через особисті переживання, бо у музикантів групи є багато знайомих, які зараз перебувають у зоні АТО і деякі з цих знайомих і друзів, на жаль, уже загинули.