26-27 квітня 2014 року у Древньому Києві у "Парку Київська Русь" відбувся ІІ Фестиваль кінно-трюкового мистецтва "Кентаври 2014".
Сміливі вершники і вершниці змагались у мистецтві гарцювання на конях та віртуозної їзди в упряжках.
Виставка «Кодекс Межигір’я» у Національному художньому музеї в Києві стала чи не найбільшою культурною подією тижня. Подивитися на раритети у поєднанні з позолоченим непотребом прийшли навіть ті, хто вже бував у Межигір’ї. Радіо Свобода поговорило з куратором виставки Олександром Ройтбурдом про цінність експонатів та те, як за смаками колишньої влади можна поставити діагноз суспільству.
Це виставка про несмак як діагноз диктатури. Про дитячі травми Януковича, що призвели до хворобливого потягу до видимості розкоші.
– З усього звалища як раритету, так і непотребу, знайденого в Межигір’ї і врятованого бійцями самооборони та музейниками, ми з Алісою Ложкіною зробили експозицію, яка дозволяє винести деякі уроки естетичного та етичного характеру.
Ескалація конфлікту на Сході України загрожує не лише державній цілісності, а й життю та здоров’ю проукраїнських журналістів та громадських діячів. Щодня з’являються нові повідомлення про погрози, викрадення, затримання чи знайдені тіла. Правозахисна організація Human Rights Watch вважає, що українська влада повинна якомога швидше взяти під контроль ситуацію у східних областях, зокрема у Слов’янську.
Україна стала об’єктом пильної уваги експертів Human Rights Watch, що досліджують порушення прав людини. Зокрема, вони моніторять і вивчають злочини, скоєні сепаратистами проти мирних громадян у Слов’янську, Донецьку, Харкові, Краматорську та Костянтинівці.
Свою нову збірку віршів «Прокинусь живою» поетеса Тетяна Винник вперше презентувала у Лондоні і отримала нагороду у поетичому турнірі. З 21 по 24 березня цього року письменниця відвідала Великобританію, побувавши на VI міжнародному фестивалі у Лондоні, присвяченому Всесвітньому Дню поезії з ЮНЕСКО. За словами співорганізатора заходу польського поета, що живе у Лондоні, Адама Шеменчика, присутність української поетеси була важливою не тільки заради мистецтва і самореалізації, але її наполегливо запрошували, аби показати, що підтримуємо наших материкових сусідів у цей нелегкий для них час.
На третій день Великодніх свят, 22 квітня 2014 року, в ошатній залі столичного Будинку літераторів, творче подружжя – поети й народознавці, члени НСПУ Микола Ткач та Надія Данилевська презентували збірку українських народних пісень «Клен було, чим не дерево». Вони – лауреати літературних премій «Благовіст» ім. М. Коцюбинського, співавтори фольклорно - етнологічних видань: «Вийди, вийди, Іванку» (1993), «Клечальний міст» (1995), «Ішов Миколай» (1996), «Перетик» (2000), «Хліб наш насущний» (2003), «Ой ти, Калито, ой медовая» (2004), «Просили батько, просили мати» (2005) та ін.; упорядники творчої спадщини письменника, етнографа і публіциста Д. М. Мороза, антологій віршів календарної тематики українських поетів. Надія Данилевська та Микола Ткач є також авторами поетичних збірок, наукових видань, численних публікацій у періодиці.
Львівський художник, реставратор, іконописець Левко Скоп став певним символом Української революції. Він не просто був на Майдані від самого початку, а творив для майданівців справжні обереги – ікони.
Світлі й неповторні образи зі святими, які зображав на… дошках, що їх збирав на Майдані, полонили революціонерів, кожен хотів мати Левкову ікону в своєму наметі. Згодом художник розмальовував навіть щити повстанців. Може, й не усвідомлював, що насправді сам був отим щитом, адже через його ікони люди молили у Христа й Богородиці про захист і покровительство.
Після презентації книжки Віктора Ющенка "недержавні таємниці" журналісти Еспресо.TV вирішили довідатись, про що писали усі президенти України, перебуваючи на найвищій посаді та після відходу на відпочинок.
Ющенко дебютував зі спогадів про батька і власне отруєння
Книга Віктора Ющенка "Недержавні таємниці: нотатки на берегах пам'яті", презентована 12 квітня на "Книжковому Арсеналі", виявилась творчим дебютом третього президента України, якщо
не брати до уваги його наукових праць, написаних до обрання на найвищу державну посаду.
В Україні щороку проходить понад 100 гастрономічних свят та фестивалів:
Фестиваль хліба
На хуторі Острів Обирок в Чернігівській області у серпні можна власноруч вижати зерно серпами, вибити ціпами, змолотити жорнами, і спекти з нього у печі хліб.
Фестиваль кавуна
Місто Гола Пристань у Херсонській області щорічно третьої суботи серпня запрошує поласувати баштанними. Обов’язковим на святі є важення вирощених кавунів-гігантів. Серед рекордів — кавун 2011 р., 53 кг, кавун 2012 р. — 95 кг. Фестиваль започаткували в 2003 р.
Ті, хто кажуть, що на війні не буває поезії, помиляються. Адже часто революційні події тягнуть за собою низку творів мистецтва різного жанру і рівня: прози, поезії, есеїстики, живопису, графіки, художнього й репортажного фото, документального кіно.
Впродовж кількох місяців раз на тиждень діяв Революційний Літературний Марафон, де цілий день (або ж півдня) поети та прозаїки зачитували свої літературні твори. Почитати приходити і «метри пера», і митці «з народу», які ніколи не читали на публіку раніше. Слід зауважити, що атмосфера на тих «марафонах» панувала незрівнянна, адже літературні твори приходили послухати ті, хто раніше ніколи не відвідував типових «богемних посиденьок». Слухали глибоко, щиро, з інтересом, підходили до авторів, просили дозволу зазнімкувати вподобаний вірш на телефон. Не вщухали літературні читання і у дещо тіснішому колі в наметі «Мистецького барбакану».
Страсна п’ятниця – найпісніший день Великого посту. В усіх храмах з вівтаря виноситься плащаниця — зображення зняття з хреста Тіла Господнього.
Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур'янів та сухе ріщя і підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерти і всякої нечисти». Робилося це з спеціяльним закликанням:
«Смерте, смерте, іди на ліси,
іди на безвість, іди на моря.
І ти, морозе, великий і лисий,
не приходь до нас із своєї комори.
Смерть з морозом танцювала,
танцювала і співала,
і за море почвалала!»
Хто брав участь у поминальних акціях захисників Євромайдану, убитих під час подій 18 – 20 лютого, той бачив, як десятки і сотні тисяч людей, чоловіків і жінок, ридали не ховаючи сліз горя від трагічного жалю за хлопцями, із якими вони особисто не були знайомі. Мільйони так само сильно страждали біля телеекранів і комп’ютерів. Багато людей, які всі ці місяці жили подіями онлайн, спеціально приїжджали до Києва, клали квіти, ставили лампадки, а потім «пригадували»;: «Ось отут він біг…»;, «А там він падав…»;, «Тут БТР стояв…»;. Вони говорили як безпосередні учасники й очевидці подій, хоча на момент справжніх військових дій перебували за сотні кілометрів від місця протистояння.
Попри відстань завдяки можливостям сучасної техніки, мільйони людей жили в унісон серцебиттю Майдану. За їх суб’єктивними відчуттями, вони дійсно були там, вони відчували увесь той гнів, страх, і біль, який відчували активісти Євромайдану. Відбувалося ніби злиття героїв і спостерігачів… як у театрі під час перегляду напруженої вистави, у якій добро все ж таки перемагає зло.