Наприкінці 2015 року вийшов друком третій номер альманаха «Горлиця». У виданні опубліковано твори учасників та друзів літературної студії «Горлиця».

Пропонуємо до уваги читачів твори Валерії ЧЕРНЯЄВОЇ які увійшли до альманаха.

Валерія ЧЕРНЯЄВА – студентка 4 курсу Університету «Україна», спеціальність «Журналістика».

Костянтин Зозуля,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

2 лютого 2015 року в книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3) відбулася презентація книги Каті Петровської «Мабуть Естер».

Того дня книгарня «Є» була вщент заповнена відвідувачами. Ще перед початком презентації приносили нові й нові стільці, бо місць для всіх бажаючих не вистачало, та все одно багатьом людям довелося навстоячки слухати презентацію.

Катя Петровська − авторка українського походження, родом з Києва, проте вже давно живе в Берліні (з 1999 року). Як вільний журналіст працювала для радіо «Мульті-культі», «Німецька хвиля», «Свобода», RBB і WDR. Пише для різних російських, українських і німецьких видань.

Всупереч зимовим негодам і сезонним нездужанням на початку 2016 року в Центральній міській бібліотеці (м. Дніпропетровськ, Україна) відбувся щорічний празник – концерт вокальної та інструментальної музики «Виконується вперше» Асоціації композиторів Дніпропетровського обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки (АК ДОО НВМС). Свято провела керівник АК ДОО НВМС – Лілія Бігеєва.

Батьки Ольги Рутковської — Євгенія Войнаровська та Василь Кононенко (Київ, 1935)

Мій батько – з Слов’янська, а мати – з Волині
Чи бачать з небес, що в нас діється нині?
Що гинуть в Донбасі поліські герої
За вугільні шахти, за тих, хто в забої?

– Навіщо туди вони йшли воювати?
– Щоб землю свою ворогам не віддати!
Щоб спокій і мир був на всій Україні,
Щоб пісня звучала у кожній родині!

– Коли ж бій скінчиться, скажіть ви мені?
Коли вже настане той мир на землі?
… Мовчать терикони і шахти закриті,
Вугілля немає, народ, як прибитий.

Тут поміч дають невідомо кому,
А поруч – жирують, живуть, як в раю…
І все це Донбас – український, багатий,
Де плачуть старенькі в зруйнованих хатах,

Де діти з собаками ділять шмат хліба.
Від градів й снарядів не лишиться й сліду…
Там люди голодні, одурені, злі.
Коли ж мир настане? Хтось скаже, чи ні?

Автором перекладу вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» кримськотатарською мовою, що з’явився завдяки громадській ініціативі до 200-річчя поета-романтика, є сучасна поетеса Maye Safet (справжнє ім’я – Майє Абдулганієва).
Maye народилася в Криму у 1972 році. Мешкає в Сімферополі. Пише вірші трьома мовами: рідною – кримськотатарською, українською та російською.

2013 року побачила світ перша збірка її віршів кримськотатарською – «Ешиль Кяинат» («Зелений Космос»). Вірші публікувала в кримських газетах і журналах, в Інтернеті. Також співпрацює з кримськотатарськими виконавцями. Має ряд наукових публікацій і газетних статей.

19 лютого в Посольстві України в Софії відбулася презентація поетичної збірки українського письменника, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука. Збірка під назвою «Крилатий чоловік» вийшла в болгарському видавництві «Богіанна» в перекладі Димитра Христова.

Презентацію відкрив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Болгарії Микола Балтажи, після чого відбувся показ фільму про Василя Слапчука «Василеве задзеркалля».

Зі своїм словом про збірку Василя Слапчука виступив болгарський поет Славимир Ґенчев. «Зізнаюся, - сказав він, - досі я не читав подібної поезії. Вона є передовсім внутрішньо вільною, звільненою, і нагадує мені зграю птахів, які розлетілися в просторі волі врізнобіч, проте й залишилися в одній зграї. І ця асоціація викликана не назвою книги – «Крилатий чоловік», вона виникає спонтанно, під час самого читання і проникання в цей незвичайний світ, побачений очима одного самобутнього митця».

Революційні події 2013-2014 р.р. та військові дії на Донбасі, що тривають і досі, не залишили байдужими багатьох громадян і озиваються в людях потребою дії. Хтось пішов на війну, хтось став волонтером, а хтось пише вірші. Поезія – такий вид мистецтва, що відгукується на всі події в житті та серці людини. Така у поета потреба – зреагувати на біль чи радість римованим словом. Часто це слово стає епосом, народним літописом, що розповідає про відчуття людини під час буремних епохальних подій. І ці відчуття промовляють часом красномовніше, ніж історичні факти чи статистика.

Лілія ЗАВОЙСЬКА, випускниця Університету «Україна», ніколи не була байдужою до долі Батьківщини. 2015 року в київському видавництві «Логос» вийшла друком збірка її поезій «Революція Гідності / Война моими стихами». Написані ці вірші у різні періоди, проте левову частку збірки складає поезія, написана протягом 2013-2015 р.р.

18 лютого Прес служба Національної асоціації мовників поширила прес реліз про підсумки круглого столу «Підтримка української музики: ефективні інструменти та популістські кроки», що відбувся 17 лютого у Києві. Дане зібрання не можна охарактеризувати інакше як зібранням совків і українофобів, які контролюють українські медіа і намагаються знищити в зародку ідею запровадження квоти для української мови на радіо, запропоновану міністром культури Кириленком.

Українська мистецька громадськість не йме віри, що така подія могла статися, та ще під приводом Національної!!! асоціації. Тому подаємо прес-реліз без купюр: 

17 лютого 2016, совки й українофоби, які контролюють українські медіа, намагалися знищити в зародку ідею запровадження квоти для української мови на радіо, запропоновану міністром культури Кириленком. Для цього вони влаштували круглий стіл "Підтримка української музики: ефективні інструменти та популістські кроки", де збиралися ухвалити безпрецедентно брехливу антиукраїнську заяву. Про це довідалися українські патріоти, зокрема активісти руху "Відсіч", які прийшли туди підтримати україномовну музику, чим суттєво зіпсували українофобам настрій.

Ми продовжуємо творчі зустрічі з читачами в містах і районах області. Такі імпрези відбулися в Чернігові, Ічні та Парафіївці, Бахмачі, Прилуках, Городні... Днями побували на батьківщині всесвітньо відомого кінорежисера та письменника Олександра Довженка. Поспілкувалися з жителями, взяли нові цікаві матеріали для газети, а також виступили перед своїми читачами.

У музеї Олександра Довженка зібралося немало людей – бібліотекарі, освітяни, краєзнавці, члени літературного об’єднання «Убідь», наші колеги – місцеві журналісти, співробітники музею, молодь, а також люди похилого віку – багаторічні друзі «Деснянської правди».