Здавалося, за 25 років Незалежності вже можна було б Україні повернути із забуття імена її славних синів, які викреслювалися з історії, культури, літератури. Про деяких ми вже дізналися, а скільки ще залишилося невідомих… Винищувався інтелект нації, що мав стати взірцем для наступних поколінь. Про двох Великих достойників нації я розповім на сторінках  «Жінки - Українки». 

Червень 1918 року. Петроградський поїзд мчить дорогами Білорусії, проїхав Гомель, за рогом вже видніється Чернігівщина. Ой і довгим виявився цей шлях з Росії додому, дов­жиною у 25 років… У пам’яті спливає прожите: зустрічі, враження і напружена праця в університетах, музеях, архівах багатьох країн Європи, праця задля України, її воскресіння. То ж почули на міжнародних конгресах сенсацію: це наша земля, споконвічна, наші предки вже були тут десятки тисяч років тому… І ніякі ми не «малороси», і живемо ми не на окраїні Росії, а у центрі Європи.

На цій презентації все було чудово – і заповнений зал, і щасливі обличчя школярів, та невимушена, по-справжньому святкова атмосфера!.. Не щодня ж можна ось так поспілкуватися з цікавою письменницею, нашою обдарованою землячкою Людмилою Шутько, котра нині мешкає в сонячній Італії, і щойно приїхала звідти, аби представити свою нову (вже третю!) книжку оповідань та казок для дітей «Чи є душа у дерева?».

Вела це захоплююче свято в Чернігівській центральній міській бібліотеці для дітей імені Олександра Довженка улюблениця юних читачів – заступник директора Чернігівської міської ЦБС Ганна Маджуга. Виступив і письменник та перекладач, заступник головного редактора обласної газети «Деснянська правда» і президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба, завдяки якому вже три книжки Людмили Шутько вийшли на рідному Придесенні українською мовою. Добродій Сергій – перекладач та упорядник талановитих казкових збірок сеньйори Людмили. Допомагає тепер землячці й Ганна Маджуга, організатор бібліотечної справи, котра прекрасно знає дитячу психологію. Також авторка Людмила Шутько щиро подякувала за постійну підтримку головному редакторові «Деснянської правди», поетесі Людмилі Пархоменко та ветерану журналістики Надії Погосовій і всім своїм читачам. Адже саме ось такі чарівні зустрічі дійсно надихають на творчість!

Забути кров святу не маєм права! –
Лишила слід безсмертний і терпкий…
Героям України – Слава! Слава! Слава!!!
І наша пам’ять – на усі віки!

20 березня 2017 р. в Луцькому інституті розвитку людини відбувся круглий стіл на тему: «Правовий статус та соціальний захист учасників АТО та членів їх сімей», присвячений пам’яті Сергія Дмитровича Климчука, викладача кафедри права, який 17 серпня 2014 року загинув на сході України.

Захід об’єднав викладачів та студентів інституту, воїнів АТО – побратимів Сергія Климчука, родину героя, членів Стрілецького братства м. Луцька.

Ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня (в день весняного рівнодення). Вперше воно було відзначене 21 березня 2000 року.

У Новосілківській ЗОШ І - ІІІ ступенів Макарівського району Київської області вже другий рік поспіль долучаються до святкувань. Учні декламували поезію В.Симоненка, Л.Костенко, М. Вінграновького. Учениця 7 класу Аня Скляніченко зачитала власні вірші.

Свої поетичні доробки презентував присутнім учитель української мови та літератури, поет Олександр Бойко.

Гостями свята стали засновники мистецького порталу "Жінка-УКРАЇНКА" - Юрій та Тетяна Пероганичі.

Юрій Пероганич - український громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури та освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, ініціатор створення і співзасновник громадської організації «Вікімедіа Україна».

У тому, що полум’яне слово і талановите мистецтво – це також могутня зброя, ще раз переконалися всі, хто завітав до Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського на відкриття виставки відомої вишивальниці, патріотки з Донбасу, 81-річної Людмила Огнєвої.

Людмила Родіонівна – родом із Вінниччини, а мешкала в Донецьку, де очолювала обласний відділ Союзу українок. Роботи майстрині присвячені історії України та видатним діячам минувшини – очільникам Київської Русі,  славним запорожцям, героям, які мужньо виборювали нашу Незалежність. Це – і геніальні українські письменники (Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Василь Симоненко, Василь Стус…), полководці (Степан Бандера), «Небесна сотня», нинішні українські бійці, які самовіддано захищають нашу Вітчизну на Донбасі.

Переможці Катерина Терещенко та Микита Турбіль

На Придесенні вже традиційно нагородили переможців другого етапу конкурсу «Найкращий читач України». Спочатку у чернігівських школах визначили найерудованіших учнів шостих та сьомих класів, котрі не просто люблять читати книжки українських та зарубіжних авторів, а цікаво й дуже дотепно аналізують їх, висловлюючи оригінальні міркування.

Когось це надихнуло на створення власних віршів, оповідань, повістей, романів, п’єс, гуморесок, рецензій, малюнків, кросвордів… Хтось захоплено перекладає улюблені твори українською мовою (з англійської, німецької, французької, іспанської), грає ролі знаменитих персонажів у драматичному гуртку або просто обговорює з приятелями книжкові новинки, які найбільше припали до душі. А дехто ходить і до музичної школи – грає на бандурі.

І всі талановиті діти – дуже люблять тварин! Чи то вже їхні чотирилапі домашні улюбленці отак позитивно впливають на дітлахів… Та, справді, всі хлопчики й дівчатка, котрі беруть участь у конкурсі «Найкращий читач», не лише розумні, а й чуйні, небайдужі, патріотичні люди. І це – надзвичайно приємно!

Названо нових лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії «Світ Пограниччя». Ця почесна відзнака заснована 2015 року громадськими організаціями «Пам’ять без кордонів» та «Чумацький віз» – із метою відзначення українських і зарубіжних письменників, науковців, перекладачів, митців та людей, які сприяють розвитку національних мистецтв і взаємному обміну культурними цінностями, роблячи їх загальнолюдським набутком.

Серед лауреатів попередніх років – українські письменники, перекладачі Анна Багряна та Віктор Мельник; письменники Димитр Христов (Болгарія), Кшиштоф Савіцкі і Войцех Пестка (Польща) та перекладач Рита Кіндлерова (Чехія).

Отже, цьогорічними лауреатами стали:

1. Письменники, перекладачі Тетяна і Сергій Дзюби (Україна, Чернігів) – за визначну перекладацьку діяльність;

20 березня - 85 років поету, прозаїку, перекладачу Анатолію Григоруку.

Письменниця Марія Морозенко на своїй сторінці у фейсбуці ось що розповіла про талановитого ювіляра:

- Перша книжка Анатолія Івановича «Семафори відкрито» вийшла друком у 1964 році в поважному видавництві дитячої літератури «Веселка». Ретельно дібрані до друку «веселчанські» книжки відразу ж, і щойно вийшовши у широкий світ, ставали улюбленими для дітвори. Та й дорослі зачитувалися ними (і зачитуються дотепер). Класика української літератури незмінно тримає першість на книжковому ринку. А письменник Анатолій Григорук – це ж і є класик сучасної літератури для дітей. Запитуваний у часі автор.

Василь Слапчук

Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017. – 130 с.

Великий розумник і великий вигадник Умберто Еко у «Нотатках на берегах “Імені троянди”» зауважив, що для розказування перш за все необхідно створити певний світ, якомога краще облаштувавши його і осмисливши в деталях. Наприклад, взявши річку з двома берегами і на лівому березі посадивши рибалку з паскудним характером і кількома судимостями, вже можна розпочинати писати.

Зимову хатню нудьгу інколи розвіюю читанням мого рукописання, що пахне чаром минувшини, мерехтом таїни в твоїх очах і непрощенним гріхом нашої спільної забутої молодості. Ці мої старосвітські  писання  ніколи не будуть оприлюднені, та й художня їх вартісність, наче з клоччя батіг.

Однак з напівзабуття виборсується щось таке, що зворушує мене дотепер: «Наостанку лютого сонце їсть сніг, і він стає ніздрюватим, схожим із лагідним спонжиком для макіяжу із твоєї косметички. Той сніг зовсім не холодний, він не скрипить під твоїми червоними чобітками, коли ти поспішаєш на побачення…» Та от біда: в моїй пам’яті геть звітрилося  твоє обличчя, тільки з тих пір для мене найулюбленіші кольори: ті червоні сап’янці, той білий-білий сніг…