Фісташкове, лимонне, шоколадне, ванільне, ягідне…..

Спробуй все на «Фестивалі морозива» з 27 по 29 травня в Українському домі на Європейській площі (вул. Хрещатик, 2)

Кращі українські виробники морозива та солодощів представлять свою продукцію на фестивалі у центрі міста: ніжне та солодке морозиво, кондитерські смаколики та різноманітні ласощі.

Для дітей буде по-особливому цікава програма: атракціони, змагання, аквагрим, татуювання та боді-арт,   та інтерактивний ігровий майданчик. А також: світлодіодний конструктор Laser Pegs, майстер класи з  рукоділля, виготовлення швидкого домашнього морозива та його дегустація, ляльковий театр, фото-зони.

Колосальну роботу в межах громадської ініціативи «Дивлюсь я на небо», ініційованої газетою «Культура і життя», робить голова Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба. І от знову на його прохання відомий чеський поет Мілан Грабал та доктор культурології, україніст із Чехії Петр Каліна переклали чеською мовою наш шедевр «Дивлюсь я на небо» (вірш Михайла Петренка, який згодом став знаменитою українською піснею). Вийшло чудово! Мілан Грабал і Петр Каліна – члени Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Велика їм, а також Сергієві Дзюбі, подяка за таку чудову роботу!

У творчому просторі Бібліотеки Солом’янського району імені Миколи Реріха відбудеться презентація книжки поезій київської письменниці Вікторії Осташ «ВИЖИТИ». Свою зустріч із читачами автор позначає «тегами» #Двоє у пейзажі, або #Поет і Місто, адже більшість поезій із книжки – про місто (чи й Місто) і про його людину. Тож головним ліричним героєм буде саме «Місто: видиме й уявне, повсякденне і святкове, його пейзажі та міфологеми, візії та голоси; мрії і марення, життя і житія його мешканців і «прибульців», їхні таємниці, спогади і сповіді». 

Осташ В. В. О-76 ВИЖИТИ / В. В. Осташ — К.: Просвіта, 2016. — 76 с.: іл. ISBN 978-617-7201-02-0

Автор висловлює сердечну подяку своїм друзям —
Олегові Копейкіну та Людмилі Кондрії
за сприяння виданню цієї книжки
На фронтисписі, шмуцтитулах – фото-поезії автора
на основі світлин диякона Олександра Глазєйкіна

Книжка поезій Вікторії Осташ «ВИЖИТИ» репрезентує вибрані твори поета за ближчі десять років (2006–2016). Як і в попередній період творчості, природніми для В. Осташ є філософські роздуми, органічне співіснування промовистої деталі та найширших узагальнень, тонкий психологізм. Традиційно поєднуючи суто технічні пошуки з пошуками духовними й естетичними, автор вдається до перекладу мовою поезії емоційних та інтелектуальних «потрясінь» (власних і ліричного героя), викликаних внутрішніми (інтимними) і зовнішніми подіями, до художнього оприявнення «стилів» виживання — емоційного, психологічного, духовного. У сакральній площині — це історія сучасної людини, й історія міста (чи й Міста), історія, що висновується із життів і «житій» його мешканців і свідків, їхніх розмислів, спогадів і сповідей.

* * *

Колінна чашка сповнилась до краю
На чайній церемонії меніска.
Сама ж рухливість рахувалась у відрізках,
Яким роздолля зайве заважає
Розгледіти несходжені заначки
І там ступнею похазяйнувати.
Тоді-то ступенів прошарок вайлуватий
Ступає на суглоб. Допіру рачки
Доводиться ловити панацею
На найдурнішій транспортній розв’язці.
Тим часом набряки кучкуються на чашці,
Як учні після дзвоника в ліцеї.
І осідають жадібно чаїнки
В заварнику. А згодом – на коліні.
Життя, по суті, – то нестача вітамінів
Постійна. Як саджання чи обжинки.
Вивчають достеменно ліцеїсти
Уразливість, недоліки менісків.
Магістри ж тихо п’ють сивуху або віскі
І думають, куди б це краще сісти.
Відсутність руху містить позитиви
В короткій перспективі. Та навіки
Не стачить всюди аспірину, інших ліків,
Аби в суглобі приховати вивих. 

© Сергій Сіваченко

У Патріаршому Соборі Воскресіння Христового (м. Київ) відбулася презентація чергової книги талановитого поета, члена Національної спілки письменників України Юрія Тітова. Привітати його з виходом збірки "Необірвані струни терпіння" прийшли друзі, знайомі, шанувальники творчості.

Рецензія

Лада Мирна

Ольга Ілюк. «Диваруки». Чернівці. «Місто». 2015

«Диваруки» перший прозовий твір Ольги Ілюк.

Роман цікавий насамперед тим, що розповідає про двох сильних особистостей з різних соціальних ліфтів. Художник, який зростає в елітних колах, та не стає снобом. І поетеса, яка ще не усвідомлює себе творчою особистістю, прагне жити буденним життям, але події в її житті демонструють непривабливість її вибору – і в сердечних справах також. Щоб виправити своє становище, вона змінює себе: розриває невдалий шлюб, залишає неуспішну роботу і обирає новий шлях життя.

Доля зводить її з багатим художником не для того, щоб розслабитися і насолоджуватися лаврами, а для того, щоб пізнати кохання та ціну щастю. Проте інтриги і заздрощі призводять до несподіваного розриву. Вони залишаються у полоні власних ілюзій та образ.

 Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Китеня Тимко»

• Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Частина 1 / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
• Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Частина 2 / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
• Заржицька Еліна. Китеня Тимко і кальмар Архітеутис / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
• Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Подорож до Австралії / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.
• Заржицька Еліна. Китеня Тимко та Морська Зірочка / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.
• Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Останній бій / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.

 22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

 22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

Тяжкою була для Тараса Григоровича зима 1861 року. Перебуваючи далеко вiд батькiвщини, в Санк-Петербурзі, він все частіше хворів, усе бiльше вiдчував свою самотнiсть. 9 березня, в день його народження, до нього завiтало кiлька знайомих. В розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським поет висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало.

Книга відомого українського прозаїка Василя Іванини побачила нещодавно світ у видавництві «Український письменник». Вона з тих книжок, які читаються на одному подиху, і не лише завдяки актуальній тематиці, яку висвітлює автор у творі (сьогоднішня війна в Україні), а й завдяки майстерному, колоритному письму. Ти не просто читаєш про героїв, ти з ними ніби живеш. Все рідне, близьке тобі – побут, мова (не чужинська, бо там є і вона, а своя, українська), звички, проблеми, почуття, біди тощо.