Жінка-УКРАЇНКА

Я закохана в Правий сектор і в Самооборону Майдану
І від щирого серця складаю вам повагу свою і шану.
Говорити хтось гарно вміє і мирити всіх зліва і справа,
Та коли уже це не діє, тоді ви беретесь до справи.
Ви ідете нас захищати від собак, що стоять зі щитами
Й не пускають до тих боягузів, що керують країною й нами.
Щоби вести переговори, треба мати з ким говорити,
Ти говориш йому про державу, а у нього свідомість бандита.
І його держава – це гроші, а його інтелект – це сила,
Треба вміти так розмовляти, щоби стало йому зрозуміло.
Як би вас на Майдані не було, нас давно би уже заклювали,
Знов поставили би на коліна і ще більше понагинали.

Автор слів і музики Віктор Винник. Написано ще в 2002, а так, наче сьогодні!

Із відгуків:

…пісня ця.. спочатку так ледве чутно «стукається» оцими «я живу ніби вдома, але як емігрант», а потім вгризається в серце так, що .. молодці , хлопці. Дякую вам, душевна пісня, про наболіле, давно таких не було.

Комусь Олімпіада,
Комусь - сигнал війни,
Плекають тишком зраду
У Сочі пахани.
В зимовому демарші,
Під гімни перемог
Жадає чорт реваншу,
Кричить: «Із нами Бог!».
Знайомий нам антихрист,
Що вчора сіяв смерть,
В нім є щось від артиста
І хамовита вперть.
Не хоче відпускати
З-під заду свого трон,
Зірвали б царські шати,
А там - гниле нутро…

Такі метаморфози
Сучасності звитяг,
Царі втрачають розум,
Фарбують кров'ю стяг.
Комусь Олімпіада
Й медалі золоті,
Хтось в ноги й чорту впа'де
За жертви на хресті…

Наталія Крісман

Я цим горджуся- УКРАЇНКА Я,
Ця думка, завжди душу гріє!
Ми будем вільні, на своїй землі
Та часом сльози безнадії 
Покотяться, я їх змахну...
Ми йдемо разом до мети...
Нам треба Україну зберегти 
І захистити! Не спинять нас
Ні з Заходу, ні з  Сходу
Ми діти одного народу!
І мати скрізь є просто МАТИ,
То буду Господа благати
За свого сина і не свого,
Щоб захистив від всього злого!

4.02.2014
Галинка Верховинка

На ложе, розміщене у спілому винограднику життя,
Лягла у вишиванці доля українки.
Її стежина вкрита калиновим покриттям,
Хоч під ним – кам’яні крупинки.

Посеред вулиці – не на смарагдовім шляху,
Пливе, немов могутня сила, живопліт.
Обабіч – дерева життя, що п’ють воду живу
І родять дванадцять разів на рік свій плід.

Торуючи шлях, жінка п’є цю криштальну воду.
Їй брама відчинена у будь - які царські палати.
Хоч у серці не раз осідала засмучена втома,
Та свічник не згорів. Він – вічності багатство.

Як живу ріку в обійми приймуть осінні тумани:
Світанкові, свіжі, мов вода криштальна.
Блаженною й святою доля українки стане,
А дух її ще тисячу років витатиме між нами.

Галина Фесюк
Літо, 2002 р.