Слово – зброя!

"Вставай, моя мила, вставай!"

Вставай, моя мила, вставай!
Прокинься, моя Україно,
Бо знову тебе продавать
Й живцем хоронити посміли.

Прокинься у кожнім із нас
Жаринкою болю у серці,
Бо знову настав слушний час
Тебе боронити від смерті.

Боюсь запитають колись
Онуки, коли постарію,
А де ж ти була у ту ніч
Як вкрали твою Україну?

"От знов Диявольська Атака!"

От знов Диявольська Атака!
Як вистояти і перемогти?..
Душа в пекельному двобої –
Де ж сил й терпіння віднайти?..
Втомилось тіло від ударів,
Невидимих пекельних мук,
Та сильна я і йтиму далі –
Життя ж дорожче від розпук.
У горлі жаль стискає подих,
Сльозами вмилася душа,
О, Боже, дай же нові сили,
Щоб подолати наступ зла!!
Сльозам я волі не давала –
Ця розкіш надто дорога.
Та от і їх пора настала –
І за сльозою знов сльоза…
Прорізують і душу й тіло,
Та обривається струна,
До серця болем підступає,
Щоб оновитися змогла.
Втомилася благати Бога,
Щоб відродитись для життя… …

"Свідомий світ побачив і здригнувсь"

Свідомий світ побачив і здригнувсь.
Скорботи дим ховає сонце нині. 
Загинули вірмен і білорус
В бою проти диктату в Україні...

Валентина Попелюшка

Накипіло

Накипіло, зболіло, вилилось
червоним на білий сніг,
то "слуги народу" цілились
у спину, аби не втік!
На Захід та Схід ділили нас,
і били ногами в пах,
хотіли в серця загнати нам
глибокий і темний страх!
Та вперто з колін встаємо ми,
стираючи кров зі щік,
розплатимось за невинного,
за знівечених калік!
За вбитих підступно снайпером,
за вмерлих від рук катів,
відплачуться "імператорам"
сльози гіркі батьків!
Роками нас звали "масами",
та гнули униз...воли!
Сьогодні ж у Київ трасами
летять молоді орли!
Зболіло, скипіло, вилилось
червоним на білий сніг,
Вкраїна у храмі молилася,

А я за мир

"А я за мир, хоч кличу на майдани

За творення, за світло, за красу
За те, щоб скоро загоїли рани,
Я їм красу у творенні несу.

Я за життя, за мужність, за відвагу,
За те, щоб кров знов більше не лилась
Щоб як колись, у ножни клали шпаги
Так мирний настрій запалав ураз.

За те, щоб мудрість в серці запалала,
У кожного, хто їде на майдан,
І в кабінетах, у великих залах,
Де уряд зараз дума думу там."

Хай добре дума і знайде наснагу
Майдан-протистояння погасить
І щоб, колись, як в ножни клали шпаги.
Уклався мир не днів - десятиліть.

«Де ж ваше слово, наші генерали?..»

Де ж ваше слово, наші генерали?
Права народу захищати вам!
Вставайте ви, як козаки вставали,
Не продавайте землю ворогам.

Хай «Беркут» підло не накриє волю,
Він притаївсь за спинами солдат…
І справжній бій – це бій з самим собою!
Побач майбутнє – рішення приймай.

Ви – командири, корені – козацькі!
Хай зріє промінь гідності у вас,
Не наламайте дров тоді ж зненацька
І зважте кожен совістю наказ.

Земля – ЄДИНА! Горді тут ми жити,
Дісталась доля може й не проста.
Та честь велика – людям щоб служити
В промінні віри, правди і добра!!!!

Думки вголос

На тлі загального трешу напишу про один момент людяності - в такий час це сприймаєтсья як диво і подарунок. Коли вчора покемони прорвали барикаду і пішли на людей, я з невеликою групою "хитрохвостих" вшивалася манівцями, через Маріїнку, аби уникнути тисняви й масової паніки. Вибігли до Арки. Там мєнти. "Не туди! - ледь чутно каже нам один з них. - Там пакують. Вниз, на Поділ, і швидко!" Ми просто поїхали по схилах таким собі "паровозиком". А на Подолі теж мєнти. До мене: "Що там? Разкажіть! Прорвали барикаду..? Чорт... Ну ви бережіть себе... і жилетку "преса" краще зніміть, вона вас не спасе!". Думаю, перемога базується саме на такох от маленьких "виходах з рамок" кожного на своєму рівні. На таких несподіваних поривах.

«шелест снігу як кожен сніг…»

шелест снігу як кожен сніг
у падінні збиває з ніг
з тихим свистом збиває з ніг
куля снайпера навідліг

куля снайпера як жива
криги чорна німа жорства
і у горлі дрижать слова
і молитва у кров сплива

беркут наче голодний крук
відшматовує кисті рук
та сплітаються сотні рук
і гримить барикадний стук

між засніжених барикад
кожен - рідний і кожен - брат
чорно-чорні стоять у ряд 
і немає шляху назад

на майдані одна ціна
на майдані одна вина
на майдані одна війна
дорога і страшна

Marianna Kijanowska

Прости, мій Господи, мені – я смерті брата не прощаю!!!

 

Ми стали інші, піднялись, в огненнім зареві столиця,
А ми й не думали колись, що проклинатимем убивцю,
Що стане ближчим вірменин, аніж свій рідний брат по крові,
Що знов поринем в вир війни під ночі й Господа покровом...

Несе Дніпро на хвилях гнів, ридає небо із відча'ю,
Прости, мій Господи, мені – я смерті брата не прощаю!!!

Наталія Крісман

Він

(чоловікам, які вночі боронять Україну і тим хто ще думає)

Січневий сніг

Тихо падав січневий сніг…Після довгої-довгої «весни» узимку

Падав на барикади, каски людей, землю…

Ось уже йшов 59 день повстання…

Вдома спали його двоє синів, а дружина напевно надовго прикіпила до екрану видивляючись новини та фейсбук що відбувається у місті.

Думки вголос

Як і всі, хто не може бути там, божеволію перед компом і телевізором. Стрілянина, вбиті, викрадені... І тут по 5-му показують старшу жіночку з Грушевського. Її питають: "А не страшно Вам?" А вона відповідає: "Мені не страшно. Я на СВОЇЙ землі" І на мить мені стає так спокійно і тепло...
Хлопці, чоловіки, які йдуть нині у бій, пам'ятайте головне - ВИ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ! ПРАВДА І БОГ НА ВАШОМУ БОЦІ! БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ!

Тетяна Пантюк

Обіцянки роздавати не втомилися у владі

Обіцянки роздавати
І дурити мастаки - 
Не втомилися у владі,
Їм брехати - залюбки.

Брешуть люто і цинічно,
І народ так упрягли,
Ніби в нас вони навічно
Україну відняли.

Що робити нашим дітям?
Як у цій країні жити?
Все майбутнє в них украли
Ці пройдисвіти, бандити.

Ні житла, а ні роботи,
В голові одні клопоти –
Копійчину де узяти,
Щоб сім’ю прогодувати.

Я люблю свою країну,
Як дитину, і родину,
Бо її не обирають,
І за що люблю - не знаю.

Тільки добре усі знаєм,
Уже ледве виживаєм...
Конче треба щось міняти –
Брехунів цих з хати гнати.

Об'єднати вміст