Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово – зброя!
Не слухайте!..
Не слухайте ворожу пропаганду –
Злі наклепи на воїнів УПА.
Пора настала скинуть вражу банду,
Звільнитись від злодійського ярма.Повстав Народ від Сяну аж до Дону.
Збурлилась кров у жилах козаків,
Бо ж – Запорожці! Не дамо нікому
Чинить наругу з наших матерів!!!Донбас підвівсь, Дніпро помолоділий,
Проснувсь над териконами Луганськ...
Народе мій, твоя столиця – Київ,
Ніхто не сміє роз'єднати нас!Гордись дітьми своїми, Україно!
Даруй ти їм надію осяйну.
Дай єдність і братерство всій родині,
Щоб стріти в мирі нам омріяну весну!
Майдан
Отут і нині
Майдан - 2004
Між бур'яном зухвалої брехні
і квітами тендітної надії
зійшла, немов засів озимини,
бурхлива парость наміру і дії –здійнялись дружно сходи молоді,
зросли із зерен на родючім полі,
що засівали пращури-діди
на щастя, славу, на козацьку волю.Діди складали голови в борні,
обстоювали землю, рід, країну,
подарували – і тобі, й мені –
єдину долю: жити тут і нині.Отут і нині! Над старим Дніпром,
у древнім місті, що найкраще в світі,
піднесли гідно правди знамено
оплот держави – українські діти.
«на снігу не замерзає кров»
на снігу не замерзає кров
на морозі правда очі коле
і вирує місто як ніколи
і стає огидно від промовяструбом довбе тебе ця ніч
і тоді – вдивляєшся в обличчя
у яких твоє середньовіччя
тоне серед справжніх протирічті – навпроти – теж чиїсь сини
ці – що поруч – світлі мов прозорі
і непевно визирають зорі
і гілки що напинають снинепомітно розійшовся шов
мусиш бути – можеш значить мусиш
тиху рівновагу перекусиш
на снігу не замерзає кровхто по небу вогники несе?
де вона – яка понад усе?
йдуть світи - від бою і до бою
йдуть сніги повільною ходою
Що в погляді твоїм?..
А щось людське іще живе в очах...
Тваринний страх, але людська надія.
І совість - у буремну ніч свіча -
Ще жевріє, ще теплиться, зоріє.
Безвихідь? Відчай? Подив? Переляк?
Що в погляді спецназівця в облозі?
А, може, усвідомив: щось не так,
І він тому противитись не в змозі?
Якби ж він завтра скинув свій шолом,
Почав життя із чистої сторінки,
Навіки розпрощався з хижим злом,
Яке йому диктує грішні вчинки...Чи каяття, чи паніка, чи жах,
Чи все, укупу зібране відразу...
Що криється в округлених очах
Людини-звіра, воїна спецназу???
Чому Сходу так важко визнати себе Україною?
Події останніх тижнів, а особливо останніх днів наочно показали, що незважаючи на велику щільність населення, українцям на сході дуже важко самоідентифікуватися і вийти проти насильства і несправедливості. Хоча відео, оприлюднені нещодавно, певно, похитнуть ситуацію вбік самоусвідомлення і розуміння, що так жити більше не можна.
Причини ситуації треба шукати не у сьогоднішньому дні, і навіть не у минулому столітті. Зупинюся на деяких сторінках історії, хоча їх значно більше.
У жовто-синьому - нам сонце золоте!
У жовто-синьому – нам сонце золоте,
Благословення, вічне процвітання!
Це – сходи із добра! Добро – святе!
Наш прапор – щастя й миру панування!У жовто-синьому – вода джерельночиста!
Життя у просторі – велике і святе
Для України у калиновім намисті
Дорога вибрана, вона до зір веде.Наш прапор – день наш завтрашній, новий,
Душі прозріння і її надбання,
Життя енергія та іскра Божа в нім
В майбутнє промінь вірний, сонцесяйний!
27.01.2014 Людмила Яцура
Поезія Оксани Радушинської
Мої вітряки
Мої вітряки ще не ламані і не подолані,
Мій меч дерев`яний і крові не пив ще канчук.
Старі королі кропив`яні, з рук часу годовані,
Бояться людей і, жалкі, не даються до рук.
Я рівня із ними… Сорочка на душу – вся листяна,
А лати – поверх.
…Поєдинку початок сурмлять…
Між небом-землею забралом зіщулилась тиснява,
І ворон чекає поборене серце клювать.Я впала? Стою? Я здалася на милість..? Відбулася..?
По літерах митей читаю цей день без пуття.
…Старі королі кропив`яні про косу забулися
І все в межиріччі вітрів коронують життя.
Героям слава!
Когда рискуешь каждую минуту
Згубити розум и сойти с ума,
Нас називають «банда майданутих»,
«Бендеровцы», «фашисты» и «чума».
Но может быть… Не хочешь ли узнать-ка,
(уверен, ты не знал, что это так),
Що «вуйко» означає «рідний дядько».
А мамы брат – тебе он разве враг?
Подумай, що заховане у слові!
Тогда добра настанет перевес.
Галичина – земля краси й любові,
А вовсе не «дивизия SS».
Шахтер – герой труда и работяга,
А не «донецьке бидло із совка».
И подвиг есть – і також є звитяга.
«Рабство у генах лікують повстаннями…»
Рабство у генах лікують повстаннями
Вільних майданів вітри.
Вийди, Народе мій, може, востаннє вже,
Дух свій у жменю збери.
Бо як не вийдеш - сніги Магадану
Радо осяють твій шлях,
Долю готують нам, схожу з гетьманами,
Кров ще не змито з їх плах...Встань, кому вітром не видуло пам'ять,
З братом плече до плеча,
Ні - то на ранок нас "беркут" розчавить
Чоботом, гірше меча!
Ніч перемінимо в день перероджений -
День переможних долань,
Пишемо Долю краплиною кожною
Крові своєї... Повстань!
Наталія Крісман
«Ми п'ємо тільки чай на хребтах барикад...»
Ми п'ємо тільки чай
На хребтах барикад...
Синку-крихітко, знай:
Вже не звернем назад!
Хоч ні кроку вперед
Не здолали ми ще -
В цій борні краще смерть
Під ворожим мечем,
Ніж коритись щомить
Знавіснілим катам,
Які звикли, що ми
Боїмося кийка...Хочу знати одне:
Твоя доля - кришталь,
Чорна днина мине,
Бо наш дух нині - сталь,
Кожен з нас - тятива,
Що напнула Майдан,
Кожен батько повстав,
Док' не сталась біда.
Не плач, мій синочку!
(Моєму піврічному синові, батько якого на Майдані виборює для нього кращу долю...)
Ти, синку, питаєш: "Де неньо?"
І слізки на віях тремтять -
Твій неньо є кров'ю у венах
Землі, що по праву твоя.Він там, де гартується воля
В горнилі, що зветься Майдан,
Де досі відлунює болем
Одвічна Вкраїни журба.
Цього вірша присвячую усім чоловікам, що загинули за наше майбутнє.
Сьогодні прийшло близько десяти тисяч людей попрощатися з Михайлом Жизневським, якого вбили на вулиці Грушевського. Уся Михайлівська площа заповнена майданівцями. Тіло відспівали у Михайлівському соборі. Близькі і знайомі, а також всі охочі прощалися з Михайлом. Серце розривається з болю. Земля йому пухом. Слава Україні! Героям слава!
Цього вірша присвячую усім чоловікам, що загинули за наше майбутнє.
Хотіли вбити в тілі відчуття,
До наготи розділи на морозі.
Жадали вибити із серця зізнання,
Щоби життя тримати у тривозі.
А ти не впав, молився у душі,
