Слово – зброя!

У жовто-синьому - нам сонце золоте!

У жовто-синьому – нам сонце золоте,
Благословення, вічне процвітання!
Це – сходи із добра! Добро – святе!
Наш прапор – щастя й миру панування!

У жовто-синьому – вода джерельночиста!
Життя у просторі – велике і святе
Для України у калиновім намисті 
Дорога вибрана, вона до зір веде.

Наш прапор – день наш завтрашній, новий,
Душі прозріння і її надбання,
Життя енергія та іскра Божа в нім
В майбутнє промінь вірний, сонцесяйний!

27.01.2014 Людмила Яцура

Поезія Оксани Радушинської

Мої вітряки

Мої вітряки ще не ламані і не подолані,
Мій меч дерев`яний і крові не пив ще канчук.
Старі королі кропив`яні, з рук часу годовані,
Бояться людей і, жалкі, не даються до рук.

Я рівня із ними… Сорочка на душу – вся листяна,
А лати – поверх. 
    …Поєдинку початок сурмлять…
Між небом-землею забралом зіщулилась тиснява,
І ворон чекає поборене серце клювать. 

Я впала? Стою? Я здалася на милість..? Відбулася..?
По літерах митей читаю цей день без пуття.
…Старі королі кропив`яні про косу забулися
І все в межиріччі вітрів коронують життя.

Героям слава!

Когда рискуешь каждую минуту 
Згубити розум и сойти с ума,
Нас називають «банда майданутих»,
«Бендеровцы», «фашисты» и «чума».
Но может быть… Не хочешь ли узнать-ка, 
(уверен, ты не знал, что это так), 
Що «вуйко» означає «рідний дядько».
А мамы брат – тебе он разве враг?
Подумай, що заховане у слові! 
Тогда добра настанет перевес.
Галичина – земля краси й любові, 
А вовсе не «дивизия SS». 
Шахтер – герой труда и работяга, 
А не «донецьке бидло із совка».
И подвиг есть – і також є звитяга. 

«Рабство у генах лікують повстаннями…»

Рабство у генах лікують повстаннями
Вільних майданів вітри.
Вийди, Народе мій, може, востаннє вже,
Дух свій у жменю збери.
Бо як не вийдеш - сніги Магадану
Радо осяють твій шлях,
Долю готують нам, схожу з гетьманами,
Кров ще не змито з їх плах...

Встань, кому вітром не видуло пам'ять,
З братом плече до плеча,
Ні - то на ранок нас "беркут" розчавить
Чоботом, гірше меча!
Ніч перемінимо в день перероджений -
День переможних долань,
Пишемо Долю краплиною кожною
Крові своєї... Повстань!

Наталія Крісман

«Ми п'ємо тільки чай на хребтах барикад...»

Ми п'ємо тільки чай
На хребтах барикад...
Синку-крихітко, знай:
Вже не звернем назад!
Хоч ні кроку вперед
Не здолали ми ще -
В цій борні краще смерть
Під ворожим мечем,
Ніж коритись щомить
Знавіснілим катам,
Які звикли, що ми
Боїмося кийка...

Хочу знати одне:
Твоя доля - кришталь,
Чорна днина мине,
Бо наш дух нині - сталь,
Кожен з нас - тятива,
Що напнула Майдан,
Кожен батько повстав,
Док' не сталась біда.

Не плач, мій синочку!

(Моєму піврічному синові, батько якого на Майдані виборює для нього кращу долю...)

Ти, синку, питаєш: "Де неньо?"
І слізки на віях тремтять -
Твій неньо є кров'ю у венах
Землі, що по праву твоя.

Він там, де гартується воля
В горнилі, що зветься Майдан,
Де досі відлунює болем
Одвічна Вкраїни журба.

Цього вірша присвячую усім чоловікам, що загинули за наше майбутнє.

Сьогодні прийшло близько десяти тисяч людей попрощатися з Михайлом Жизневським, якого вбили на вулиці Грушевського. Уся Михайлівська площа заповнена майданівцями. Тіло відспівали у Михайлівському соборі. Близькі і знайомі, а також всі охочі прощалися з Михайлом. Серце розривається з болю. Земля йому пухом. Слава Україні! Героям слава!

Цього вірша присвячую усім чоловікам, що загинули за наше майбутнє.

Хотіли вбити в тілі відчуття,
До наготи розділи на морозі.
Жадали вибити із серця зізнання,
Щоби життя тримати у тривозі.
А ти не впав, молився у душі,

«Тримайтеся браття…»

Тримайтеся, браття,
У вітер, мороз!
Потрібна нам всім перемога!
Тримайтеся, браття! 
Не прийде ж десь, хтось
Творити нам нашу дорогу.
Тримайтеся, браття!
Заради життя
І честі, і гідності, й слави,
Бо права ж ніхто
І нікому не дав 
Глумитися з долі держави.
Тримайтеся, браття!
І зійде зоря!
Здобута, любов’ю умита,
Одягне вінок із калини вона,
Волошок і маків, і жита!

27.01.2014 Людмила Яцура

«Чи крихта людяності є?..»

Чи крихта людяності є?..
Віддайте те, що вже не ваше,
Вас розхитали всі роєм,
Бо гідність це найвище завше.

Зима… і вітер, а Майдан стоїть
За правду, за свободу свою
В п’ятнадцятиградусний мороз
Не розганяється водою.

Фашисти! Вам цього замало,
В Дніпропетровську щоби враз
Ми Карбишева всі згадали.
Хто відповість за дій наказ???

Як?.. з вами?.. на одній землі?..
За паспортом, ми - України громадяни
Не змиє ні одна вода гріхи,
всі втрати і душевні рани.

Та скільки б нелюдам води не лити,
До волі все здолати зможемо,
Бо маємо ми краще жити!
Майдан живе! Йому ми допоможемо!

ЕКСТРЕМІСТ

Мамо, я -екстреміст!

Нас вчора травили газом,
Та я не боявся впасти - у мене тепер є вісь.
Мамо, я - екстреміст!
Бо брат мій, що прагнув волі,
Стояв на морозі голим, та поглядом линув ввись.

Мамо, я - екстреміст,
Вдихаю дими Майдану,
Життя своє, Богом дане, гартую під кулі свист.
Мамо, я - екстреміст,
І шля'ху назад не буде,
Бо в моїх пробитих грудях гуркоче, мов грім -"Борись!".

Мамо, я - екстреміст,
Я кров'ю cкропив землицю,
Вірю - мені проститься завтра, а чи колись.
Мамо, я - екстреміст,
Я вже не боюся смерті.
Війна потребує жертви... Рідна моя, молись !!!

«А що мені дано? Всього лише – молитись»

А що мені дано? Всього лише – молитись
Не рухнув щоб твій кінь, не трісла тятива,
Щоб не змогла змія в наметі зачаїтись
І сонного тебе не вжалила вона.

Ото всього й дано… Під вітром пересуду,
Коли іде війна – щомиті, не щодня,
Чекає ворог наш, коли тебе забуду.
А та молитва – що? У жмені пташеня.

Пусти його у світ – загубиться, загине.
Чи ж долетить туди, де твій пекельний бій?
Лиш у горнилі днів обпалюється глина…
Лиш продають старцІ надію безнадій…

Оголена та незламна!…

Це просто з козака що на морозі
Глумляться горе воїни-бійці?
Та ні? Це наша Ненька-Україна
Повстала гордо, хоч і голою, в імлі!

Це з неї так глумиться нечисть –
Плюндрує, роздягає на вітрах,
Ще й насмішками пробує зламати,
Та не побачить України страх!

В її очах, як і в отих, козачих,
Ніколи страху ворог не знайде,
Бо ця земля, Благословенній Богом
З вогню і  попилу, як завжди, оживе!

Об'єднати вміст