Головна

Слово – зброя!

"Благословляю, синку, на війну"

Благословляю, синку, на війну.
Померти можна і від алкоголю.
А ти пішов боротися за волю.
Благословляю , синку, на війну.

Нехай тебе схоронять Небеса
від вибуху ворожої гранати.
Хай вбереже тебе Господня мати,
Від зради, боягузництва і зла.

Я в світ тебе, синочку привела.
Я віддаю тебе, дитино, Світлу.
Несу імя твоє у молитвах
І Бог почує мамину молитву.

Оксана Карнага

Україна в огні

Се вже не Довженко 1943-го. Се я, Євген Баран, 18 лютого 2014-го. Я не знаю, що сказати. Завтра вже не говоритиму. Я знаю, що революція не може тривати три місяці, максимум – 3 дні. Все, що більше цього терміну — мексиканський серіял.

Варто було нинішнім революціонерам уважніше читати Лєніна. Він був геніальним політиком і тактиком. Тепер ми пожинаємо плоди української революції 1918-го…

Кожна кров, кожна смерть, кожне людське горе буде відомщене! Кожне зло, кожна байдужість, кожна „моя хата скраю“ буде устократ переможене!

Вчора буде війна...

Звичайно, що історія, тривання не знає такого поняття, як порожнє місце, нічогість. З тривання неможливо вилучити жодного фрагмента, навіть дуже болючого чи ганебного. І врешті-решт ці паскудні фрагменти теж включаються у хроніку безперервної історії як позитивний, бо безцінний досвід.

Так було, скажімо, з нацистською Німеччиною. З цим химерним затуманеним проектом, який буцімто розділив історію Німеччини на дві частини. Вважається, що та Німеччина, яка організувалася після Гітлера, не була спадкоємицею чи продовженням гітлерівського періоду. Потрібний довгий час, щоби визнати, що насправді історія не переривалася.

Мамо, не плач. Я повернуся весною...

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин-Корабель

Сьогодні Україні треба бути...

Сьогодні Україні треба бути,
Хвилин чекання вже нема! Пора!
Як треба нам здолати час цей лютий,
Розквітнути щоб потім із добра!

Як треба розум й духу міць з’єднати,
Щоб волі найчистіший був політ!
Як треба жити і в житті цім знати,
Що буде, буде український рід.

І знов тривога, чути стрілянину,
Хто ще не бачить, це іде війна,
Війна, щоб бути нашійУкраїні,
Такій, щоб правда тут була..

Не хліб з’єднав нас у важку годину, 
В собі відкриті поривання рубежі
Мужніє дух в серцях з вогнем калини
На лезі віколомної межі.

Сьогодні Україні треба бути,
Хвилин чекання вже нема! Пора!

любовна барикада

між нами знову барикада
і перехресний б'є вогонь...
о, як пече мені ця зрада -
любов стікає із долонь...

Оксамитка Блажевська

День закоханих у революційній Україні

Більше 200 людей були арештовані під час акцій протесту. В даному відео кохані жінки вітають своїх чоловіків та наречених, які потрапили за грати лише тому, що міліція вважала за потрібне відкрити справи проти когось. Їм загрожує ув'язнення до 15 років. 

Наш дух не вбити!!!

("Ні екстремізму і радикалізму!". Віктор Янукович)
Студенти з палками - страшна загроза,
Баби з качалками - країни сльози,
Отці з молебнами - агенти вражі,
Куди ж дорогу народу вкажуть?
Всі негаразди - від екстремістів:
Бюджет дірявий, нема що їсти,
Усе гуцули, оті з Говерли,
На беркут з друшляком чомусь поперли...

Чи не затямиш, що вже дістало:
Цар з унітазом, його васали,
Дістали злидні і обіцянки,
Кругленькі суми в заморських банках,
Кравчук-зараза та злодій-Кучма,

Ми по обидва боки барикад

Ми по обидва боки барикад.
І мені гірко, боляче за тебе.
Моє життя не райський диво-сад,
А тобі що – падає манна з неба?

Чому тремтиш осиковим листком?
Виконуєш негідні забаганки
Цих холуїв, що узяли «райком»
І хмарою закрили нам світанки.

Вірніше, не взяли, а були там –
Райкомівські нікуди не дівались…
Ганьба двадцятилітня наша, срам,
Під владу кожну вправно лицювались.

Тебе женуть і ти ідеш – рабиня,
Охороняти їх адмінресурс…
Ти у своїй родині – берегиня,
Який для неї вималюєш курс?

За все прийдеться звітувати небу
І за свої діяння і слова.

Золотий унітаз

Лютий 13, 2014 - 19:28 — perohanych

Признайтесь, ви б хотіли у житті хоч раз
Сходити в туалет на золотий унітаз?
Сісти, посидіти, зробити свою справу
І може ще при цьому попивати каву?
Як важко уявити, що твоє гівно
(Пробачте) падає із тебе на золотеє дно.
І все оте, що в тебе у животі сиділо
Із золотом змішалось і теж позолотіло.
І золотом підтерло, і золотом помило
І позолоти слід на дупі залишило.
Аж важко уявити, які це відчуття
На золоті сидіти – ото круте життя.
Цікаво, якби хтось хотів таке зробити,
Чи власник унітазу міг би запросити
І дав простій людині один-єдиний раз
Задницею сісти на диво-унітаз.

У тому унітазі – пенсії, зарплати

«Дядько просто поспішав до метро»

Дядько просто поспішав до метро –
Та сказали – терорист, а не Петро!
Загребли його за грати – активіст!
У торбині бомбу з сала ти проніс!

Інший шини віз в машині, як на гріх!
Та до смерті залякав же нас усіх.
А якщо ти на Грушевського їх віз?
Не доведено? Ну й пофіг – активіст!

Відправляйся ти за грати до Петра –
Будеш шини мазать салом до утра, 
Щоб суддя помацав їх і всім сказав:
Терористи! То ж – горючий матерьял!

Чи хлопчина до дівчини тихо йде,
Чи онук бабусю під руку веде,
Хто впіймався – той і буде отвєчать,
Бо ж реальних активістів не спіймать…

Об'єднати вміст