Слово – зброя!

Київ, столиця

Йде брат на брата,
На брата сестра
Розпочалася
Народна війна.

Зло і неправда,
Вирує Майдан.
Кулі, гранати,
Нема лиш гармат.

Дим від багаття,
Сажа від шин.
Тих добивають,
Хто навіть лежить.

Страшно дивитись
На Армагедон.
Київ, столиця!
Хіба це не сон?

Сковує серце
Вже біль за народ.
В бій воно рветься,
Щоб стати в пролом.

Ні, не кидати
Каміння влучніш.
Знаю: вбивати –
Великий то гріх.

Ні, не кричати:
Ганьба! Банду геть!
Але й мовчати
Ввірвався кінець.

Стану в проломі,
Співать «Отче наш»
Буду сьогодні,
Я буду весь час

України пісня й слово

України пісня й слово,
Кущ калини під вікном.
Українська рідна мова
Розквітай же знов і знов!

Будь багатим та щасливим
Мій співучий рідний край!
Ти довіку - Україна!
На Майдан братів збирай!

Берег лівий, берег правий
Північ, південь, захід, схід!
Українська ми держава!
Славний наш козацький рід!

Людмила Петренко
грудень 2013 року

На Майдан приходжу знову

На Майдан приходжу знову,
Тисячі нас! Тисячі!
Буду правди слухать слово!
Нумо, брате, не мовчи!

Україна, ненька, мати!
Сила наша у єднанні!
Північ! Південь! Руку, брате!
Схід і Захід – на Майдані!

І народ свій зневажає
Влада в кулуарах темних,
Час розплати прийде, знаймо!
Гей! Гучніше там зі сцени!

На Майдан приходжу знову
Посмішки тут, прапори!
Правди хочу слухать слово!
Банду геть! Народ – це ми! 

Людмила Петренко
7 січня 2014 року

Запах Майдану

Немає кращих парфумів,
Ніж запах диму Майдану,
Піду у центр столиці,
Його з повітря дістану,
Пропахла куртка, волосся,
Пропахли щоки і руки,
У ньому світлі обличчя, 
У ньому вигуків звуки,

Канапка з чорного хліба,
І смак імбирного чаю,
І пряний запах свободи 
На повні груди вдихаю,
У нім людська відчайдушність,
Людська безстрашність і віра
І наша вся Україна
У лапах хижого звіра,

І висота барикади,
І попіл чорної шини,
І муки від катування,
Й велика гідність людини,
І кров на білому снігу,
І смерть заради вітчизни,
Щоб грудьми друга прикрити, 
Як небезпека нависне.

І мертву крапку похитне борвій...

Вік техніки — всі зависають в інтернеті:
Хто — на хвилину, хто — годину й навіть ніч.
І я... дізнаючись не про новини на планеті –
Про ціни на житло ув Україні навсібіч,
І в Миколаєві також, бо мама
Усе стареньку хату не продасть.
І хоч моїй поради їй замало —
Та все ж хоч прицінитись Бог їй дасть...
Тікати треба їй з тієї хати:
Живе сама – беззахисна й глуха,
Відмовилась до нас емігрувати,
А з тої хати, як із сьогоденного життя – труха.
Сусіди мамині все землю не поділять
І задарма хотять відбити дім –
А наші мами ще в святі закони вірять!!! –
Та що ж поробиш, як закони – дим...

Жінкам революції

Ще одягнемося в сукні, дівчата,
Дочекаються високі підбори.
Доведем до перемоги почате,
З козаками разом лихо поборем.

Не на часі нині запах парфумів,
Дим буржуйок пробира до білизни.
Певно, сам лихий братву надоумив
Так знущатися з народу й Вітчизни.

Ми за хлопців наших станем горою,
Щоб гуртом здолати горе-тирана.
Напечемо пиріжків для героїв,
Злущим кригу, перев'яжемо рани,

Та й закусимо обвітрені губи,
Та й молитви-обереги - щитами.
І не мрійте, упирі-душогуби,
Що ТАКИЙ НАРОД навколішки стане!

Валентина Попелюшка

Поезії Тетяни Власової

***

Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили: 
«Мамо, не плачте». 

Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому – 
Я на Грушевського». 

Вулиця стала дуже болючою – 
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий. 

Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть. 

Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.

Не слухайте!..

Не слухайте ворожу пропаганду –
Злі наклепи на воїнів УПА.
Пора настала скинуть вражу банду,
Звільнитись від злодійського ярма.

Повстав Народ від Сяну аж до Дону.
Збурлилась кров у жилах козаків,
Бо ж – Запорожці! Не дамо нікому
Чинить наругу з наших матерів!!!

Донбас підвівсь, Дніпро помолоділий,
Проснувсь над териконами Луганськ...
Народе мій, твоя столиця – Київ,
Ніхто не сміє роз'єднати нас!

Гордись дітьми своїми, Україно!
Даруй ти їм надію осяйну.
Дай єдність і братерство всій родині,
Щоб стріти в мирі нам омріяну весну!

Майдан

Отут і нині
Майдан - 2004

Між бур'яном зухвалої брехні
і квітами тендітної надії
зійшла, немов засів озимини,
бурхлива парость наміру і дії –

здійнялись дружно сходи молоді,
зросли із зерен на родючім полі,
що засівали пращури-діди
на щастя, славу, на козацьку волю.

Діди складали голови в борні,
обстоювали землю, рід, країну,
подарували – і тобі, й мені –
єдину долю: жити тут і нині.

Отут і нині! Над старим Дніпром,
у древнім місті, що найкраще в світі,
піднесли гідно правди знамено
оплот держави – українські діти.

«на снігу не замерзає кров»

на снігу не замерзає кров 
на морозі правда очі коле
і вирує місто як ніколи 
і стає огидно від промов

яструбом довбе тебе ця ніч
і тоді – вдивляєшся в обличчя
у яких твоє середньовіччя
тоне серед справжніх протиріч

ті – навпроти – теж чиїсь сини
ці – що поруч – світлі мов прозорі
і непевно визирають зорі
і гілки що напинають сни

непомітно розійшовся шов
мусиш бути – можеш значить мусиш
тиху рівновагу перекусиш
на снігу не замерзає кров

хто по небу вогники несе?
де вона – яка понад усе?
йдуть світи - від бою і до бою
йдуть сніги повільною ходою

Що в погляді твоїм?..

А щось людське іще живе в очах...
Тваринний страх, але людська надія.
І совість - у буремну ніч свіча -
Ще жевріє, ще теплиться, зоріє.
Безвихідь? Відчай? Подив? Переляк?
Що в погляді спецназівця в облозі?
А, може, усвідомив: щось не так,
І він тому противитись не в змозі?
Якби ж він завтра скинув свій шолом,
Почав життя із чистої сторінки,
Навіки розпрощався з хижим злом,
Яке йому диктує грішні вчинки...

Чи каяття, чи паніка, чи жах,
Чи все, укупу зібране відразу...
Що криється в округлених очах
Людини-звіра, воїна спецназу???

Валентина Попелюшка

Чому Сходу так важко визнати себе Україною?

Події останніх тижнів, а особливо останніх днів наочно показали, що незважаючи на велику щільність населення, українцям на сході дуже важко самоідентифікуватися і вийти проти насильства і несправедливості. Хоча відео, оприлюднені нещодавно, певно, похитнуть ситуацію вбік самоусвідомлення і розуміння, що так жити більше не можна.

Причини ситуації треба шукати не у сьогоднішньому дні, і навіть не у минулому столітті. Зупинюся на деяких сторінках історії, хоча їх значно більше.

Об'єднати вміст