Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово – зброя!
Думки вголос
подумалось:
...на Майдані (Майданах!) є , здається, всі. Навіть важко перелічити всі верстви населення, які там є, всіх людей за професіями, поглядами, уподобаннями, освітою, тощо. Хтось ходить (допомагає) стихійно і поодинці, хтось об"єднується в спільноти з однодумцями. Всіх важко перелічити, назвати, адже майже щоденно виникають якісь нові групи і засоби підтримки Майдану. А кого ще не вистачає? Хоббітів і ельфів!! І інших "толкієністів", хто так захоплюється тими "рольовими іграми", хто робить собі справжні обладунки, щити і мечі і розігрує героїчні сцени на мирних ланах. От де справжнє поле бою добра зі злом. Не книжкове...
Горить надія
Горять у місті і шини, й машини
Горять чиїсь широкі спини
Уся країна в полум’ї повстання
Дай Бог, щоб це було востаннє.Давно Майдан горить. Вогонь, багаття.
Що далі? Ми ж – народ, ми ж браття.
В очах моїх надія жевріє, горить:
Прощаю я, прощайте й ви,
Щоб Бог і нам гріхи простив.
Олексій Могиленко
01.02.2014
Оберіг для України
Вийшли помолитись матері
За дітей своїх, що на Майдані.
За дітей усіх, хто тут стоїть,
Бо чужих нема – сказали мами.Вийшли помолитись матері.
То чиїсь дружини, доньки, сестри.
Душу виливали, як могли,
У слова вкладали своє серце.Вийшли помолитись матері,
Хмари сажі Київ закоптили.
Лиш молитви зупиняють злість,
То є оберіг для України.
Олексій Могиленко
31.01.2014
«Як хочеться жити у мирі і дружбі!..»
Як хочеться жити у мирі і дружбі!
В красивій країні, як в дружній сім'ї,
Де люди всміхаються, діти радіють,
Де щастям і радістю сповнені всі!Як хочеться жити в країні квітучій!
Де в кожному місті і в кожнім селі
Щасливі громади працюють на благо
Моїй України – рідній землі!Я прошу, полиште зброю та списи!
Давайте покинемо час ворожби!
Берімось до праці, полишим образи!
До слави і волі нам разом іти!Слава героям! Про них пам'ятати!
І будувати новітнє життя!
Давайте ми будем дружніми, браття!
До ворожнечі нема вороття!
«Серце печаль огортає…»
Серце печаль огортає -
От би в майбутнє мені на рік,
Де в країні уже немає,
Влади цієї бездушної,
Що лиша по собі руїну...
Де любов до своєї країни
Не вважають за злочин чи гріх,
І ніхто не катує людину
Лиш за те, що вона - українець...
Серце пече, ридає,
От би в минуле мені на місяць,
Де ніхто іще не стріляє,
Центр Києва не в імлі,
Де на краще Майдан чекає,
Де ще
поки що
всі живі...
Надія Марчук
1.02.2014
Київ, столиця
Йде брат на брата,
На брата сестра
Розпочалася
Народна війна.Зло і неправда,
Вирує Майдан.
Кулі, гранати,
Нема лиш гармат.Дим від багаття,
Сажа від шин.
Тих добивають,
Хто навіть лежить.Страшно дивитись
На Армагедон.
Київ, столиця!
Хіба це не сон?Сковує серце
Вже біль за народ.
В бій воно рветься,
Щоб стати в пролом.Ні, не кидати
Каміння влучніш.
Знаю: вбивати –
Великий то гріх.Ні, не кричати:
Ганьба! Банду геть!
Але й мовчати
Ввірвався кінець.Стану в проломі,
Співать «Отче наш»
Буду сьогодні,
Я буду весь час
України пісня й слово
України пісня й слово,
Кущ калини під вікном.
Українська рідна мова
Розквітай же знов і знов!Будь багатим та щасливим
Мій співучий рідний край!
Ти довіку - Україна!
На Майдан братів збирай!Берег лівий, берег правий
Північ, південь, захід, схід!
Українська ми держава!
Славний наш козацький рід!
Людмила Петренко
грудень 2013 року
На Майдан приходжу знову
На Майдан приходжу знову,
Тисячі нас! Тисячі!
Буду правди слухать слово!
Нумо, брате, не мовчи!Україна, ненька, мати!
Сила наша у єднанні!
Північ! Південь! Руку, брате!
Схід і Захід – на Майдані!І народ свій зневажає
Влада в кулуарах темних,
Час розплати прийде, знаймо!
Гей! Гучніше там зі сцени!На Майдан приходжу знову
Посмішки тут, прапори!
Правди хочу слухать слово!
Банду геть! Народ – це ми!
Людмила Петренко
7 січня 2014 року
Запах Майдану
Немає кращих парфумів,
Ніж запах диму Майдану,
Піду у центр столиці,
Його з повітря дістану,
Пропахла куртка, волосся,
Пропахли щоки і руки,
У ньому світлі обличчя,
У ньому вигуків звуки,Канапка з чорного хліба,
І смак імбирного чаю,
І пряний запах свободи
На повні груди вдихаю,
У нім людська відчайдушність,
Людська безстрашність і віра
І наша вся Україна
У лапах хижого звіра,І висота барикади,
І попіл чорної шини,
І муки від катування,
Й велика гідність людини,
І кров на білому снігу,
І смерть заради вітчизни,
Щоб грудьми друга прикрити,
Як небезпека нависне.
І мертву крапку похитне борвій...
Вік техніки — всі зависають в інтернеті:
Хто — на хвилину, хто — годину й навіть ніч.
І я... дізнаючись не про новини на планеті –
Про ціни на житло ув Україні навсібіч,
І в Миколаєві також, бо мама
Усе стареньку хату не продасть.
І хоч моїй поради їй замало —
Та все ж хоч прицінитись Бог їй дасть...
Тікати треба їй з тієї хати:
Живе сама – беззахисна й глуха,
Відмовилась до нас емігрувати,
А з тої хати, як із сьогоденного життя – труха.
Сусіди мамині все землю не поділять
І задарма хотять відбити дім –
А наші мами ще в святі закони вірять!!! –
Та що ж поробиш, як закони – дим...
Жінкам революції
Ще одягнемося в сукні, дівчата,
Дочекаються високі підбори.
Доведем до перемоги почате,
З козаками разом лихо поборем.Не на часі нині запах парфумів,
Дим буржуйок пробира до білизни.
Певно, сам лихий братву надоумив
Так знущатися з народу й Вітчизни.Ми за хлопців наших станем горою,
Щоб гуртом здолати горе-тирана.
Напечемо пиріжків для героїв,
Злущим кригу, перев'яжемо рани,Та й закусимо обвітрені губи,
Та й молитви-обереги - щитами.
І не мрійте, упирі-душогуби,
Що ТАКИЙ НАРОД навколішки стане!
Поезії Тетяни Власової
***
Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.
