Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово – зброя!
Синам Нашим присвячується
Подумати, без слів знайти зупинку
Зібратись міцно в точку ключову
Неварто розпорошуватись синку
Ти маєш мати за мету – одну!
Побачити, хто володар моменту,
Людина виважена в мудрості своїй!
Зламати власний егоїзм до щенту!
Душа, щоб мовила тобі хоч пару слів.
Не в злості, месті, болі і напрузі
Є мудрість велизная твоя
А щоб пройти на краю і по смузі
Свідомим витвором зробить своє життя
Вкраїна є у кожному моменті
В ній визріває сила, міць і честь
Хай рухаймось ми по гарячій ленті
І людськість вартіша ніж гроші або «вещь»
Ти чесним серцем стяг свій піднімаєш
Але не дай тим звірам навпростець
"Казав чоловік: мені не бачити сонця..."
Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму – свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.
Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?
А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.
Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки
А все, що ми можем – палити шини.
Україна бере початок з бруківки.
Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Плач
Лютий 21, 2014 - 10:54 — perohanychСнайпер цілився у шию,
Голову і груди –
Убивали цвіт країни
Нелюди – не люди.Полягли наші синочки, -
Прапором накрили…
Не відкриють ясні очки –
Ляжуть до могили.Не прийде уже додому
Синок ясноокий –
Куля ката наздогнала
Гідних і високих.
Плакала калина
Плакала калина
Гіркими сльозами…
Чорний диму морок…
Нема вірних з нами…
Кров’ю червоніла,
Серце обпікала…
Калино, Калино…
А життя так мало…
Обірвалась низка,
Розсипалась болем
І почуло небо
Незупинний стогін…
Клятва Гіппократа
(медсестричці з Майдану Олесі Жуковській присвячується)
Надія й гордість мами й тата.
Весела. Гарна. Запальна.
Давала Клятву Гіппократа
У своїм коледжі вона.А незабаром на Майдані,
В собі здолавши біль і страх,
Вона вже лікувала рани
І вбитих несла на руках.Така проста, наївна й чиста,
Боролась, скільки мала сил,
Але - до снайпера-садиста
Вона попала на приціл...І чітко, як на тренуванні,
Припав він до свого ствола -
І куля - вперше і востаннє
Дівочу шию обпекла.Вона шепнула: "Я вмираю."
І вже була безсила плоть...
Але, - на цім шляху до Раю,
Зустрівся з нею сам Господь.
МАМО, НЕ СТРАШНО ВПАСТИ - ГІРШЕ, КОЛИ ПРОСПАВ !!!
(Світлій пам'яті загиблим за Україну)
Мамо, я не вернусь,
Я до кінця тут буду,
В моїх роздертих грудях час зупиняє плин...
Знаєш, ця смерть комусь
Правди уроком буде,
Вірю, діждеться Суду кат, що мене убив!Мамо, страху нема -
Страшно лише убивцям,
Зло їх спотворить лиця, наче гіркий дурман,
Довго їм ця зима
Буде кривава сниться
Спалахом блискавиці. Мамо, їх жде пітьма!Рідна моя, не плач,
Жде на катів розплата,
Нині сумне, та завтра вітер розвіє дим,
Спалимо геть до тла
На волелюбних ватрах
Наші одвічні ґрати, трішки лишень зажди!Мамо, прости мені,
Як пробачала часто,
Знаєш, не страшно впасти, гірше - коли проспав
Мить для звитяг борні...
Мамо, мій обрій гасне,
Я відчуваю ласку світлих очей Христа...
Наталія Крісман
Герої нашого часу
Це було зовсім недавно, а тепер здається, що у якомусь іншому житті. Для літературного сайту мене попросили заповнити так звану анкету Пруста. На одне з питань: «Ваші улюблені нелітературні герої?», відповіла: «Ті, хто у певний момент кидається рятувати, а не знімати на мобілку». Зараз відповіла б по-іншому. Це - герої-майданівці. Вони і є героями нашого часу.
Україно, тобі бути попри все!
Жінки, дівчата, українки - сміливі і щирі, люблячі і милосердні. Вони не пасують перед труднощами, вони сміливо нині дивляться в обличчя смерті, вони - захисниці поруч із захисниками світлого завтра для рідної країни, для свого народу. І як тепер говорити, що у війни не жіноче обличчя...
Україно, тобі БУТИ попри все! Бо тебе сьогодні захищають справжні доньки і сини.
Слава Героям! Вічна пам'ять загиблим!
Ти відмолиш цю ніч...
Ти відмолиш цю ніч -
Підбери лиш слова для молитви.
Під хлипаннями свіч,
Під солоним стіканням жалю,
Ти відродиш життя,
Ти зупиниш затяту гонитву,
Перша зірка - свята,
Помолюся і я, бо люблю...Капка воску на дні -
То вогонь доїдає опівніч,
У сусіднім вікні
Також молиться чиясь дочка...
Отче наш, захисти,
За колючими стеблами гніву
Буде жито рости -
Їх насіє шершава рука.
Іванка Стеф'юк
В скорботі люди… В скорботі небо…
В скорботі люди… В скорботі небо…
І хто розкаже, чому так треба?..
Війна палає… страшна заграва…
За землю нашу полеглим СЛАВА!І право жити, воно велике,
Так хто посмів так його лишити.
Бездушна підлість у серце цілить,
Та нам стояти за вищі цілі.Не можна щоби ТАКА держава
В багні погрузла із криміналу.
Народ наш світлий і в світлі жити!
Хто ще не може це зрозуміти.Коли втрачають гаранти розум,
То гинуть люди і ллються сльози.
Чи нам потрібен життя неспокій
На землі нашій чужинські кроки,Чужинські кроки, кулі безжальні?
Бої рішучі, а чи останні…
Царі безчестя і зради каша.
Тремтіть! Що бачите, крім себе?
Тремтіть! Що бачите, крім себе?
Та небо може вас спинить.
ПРикрились чорними сотнями,
ПРигріли плісняву баблом,
ПРибічників ПРестолу зомбували,
Незрячих ПРисипали знов.
ПРинизив знову вас ПРавитель,
ПРиплів він ПРо асфальт, що є.
Це РеП’яхи тримаються за одяг,
А кліщ – за тіло не своє.
ПРинизив знову всіх ПРавитель,
Спить ПРавосуддя, ПРравда спить.
Та бачить небо і Учитель
І сПРави Вищому відкрить!
ПРисмажить! Це хіба задача?
ПРровина й кров є на руках
І хто за ким тут гірко плаче…
Вам страх на волі і в штанях.
Листом осиковим тремтіти,
ПРримари! ПРримерзайте в ПРрах!
Це за невміння розуміти,
