Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово – зброя!
Героям Майдану
Повстав палаючим Майданом
На чорну силу Божий гнів...
І піднімала на тирана
Вкраїна відданих синів.
Майданом гідності і болю
Йшли сотні степу і Карпат...
Щоб боронити нашу волю,
Як гайдамаки і УПА.
Не міг польоту куль спинити
Спартанський саморобний щит.
О, Боже! Як хотілось жити
У двадцять літ... У тридцять літ...
Серця навиліт...Зойк Господній!
Їх душі - Вічність узяла...
За волю України сотні
Пішли на смерть, щоб Ти жила.
Спинивши на краю безодні
Своїм життям навалу зла
За наше завтра і сьогодні
Небесна сотня полягла.
Два языка, дві мови
Я - киевлянин, "я - киянин",
Я горожанин, "я міський",
"Львів"янин він", а он - крымчанин!
А я - такой, "а я - такий".Я не делю друзей и "друзів"
Но не люблю "брехню" и ложь,
Не подчиняюсь, "не корюся",
Чужого "не чіпай" - не трожь!Люблю Отчизну - "Батьківщину"
"Тут все моє", здесь, все мое...
"І якщо треба - то загину"
Или погибну за нее.Пойми же, друг мой, право слово,
"Їй Богу, зрозумій мене"
Два языка, "дві різні мови",
А сердце - "серце лиш одне!"
Нам треба пам'ять про Героїв берегти
Що сталося – того вже не вернути,
Не знайдуться відкуплення слова…
У темряві глибокої засмути
Скорбить Вкраїна – чорна, як вдова.Осиротіла матір, овдовіла…
На шиї камінь, а на серці шрам
Вона ж для них майбутнього хотіла!
Віддати все могла ж своїм синам!Що сталося – того вже не забути.
Тут мало співчуття, були важкі хрести.
Майдан прийняв за нас гріхів спокуту.
Нам треба пам’ять про Героїв берегти…
Чиї ви діти?
Коли вмирають хворі, молоді
І нічим цій зарадити біді,
Невтішно й гірко плаче вся родина.
А тут в людей стріляли, як в мішень,
Поклавши тридцять срібних до кишень,-
На цілий світ голосить Україна.Сини, сини!В якій землі зросли,
Що брат на брат руку здійняли?
А як же мати? Вам її не шкода?
Чи ж вас вона родила для війни?
Кому запродалися ви, сини,
Зганьбивши клятву, що дали народу?Отим панам, що за кордон летять?
То ж їм на вас, чужі сини, начхать!
Стравили вас, немов дурних, лобами.
Бо їм народна рана не болить.
Ви де тепер збираєтеся жить?
Чи за кордон гайнете за панами?Чи в вас маєтки, як у тих панів?
Майдануті
(бійцям невидимого фронту)
Майданівці і майдануті…
Майданівці — це ті, хто стояли на Майдані вдень і вночі – воїни Небесної і земних Сотень,
Майдануті — ті, хто щоденно плутався у них під ногами з запитанням: «Чим допомогти?». І ходив на Майдан, як на роботу з пакунками їжі, ліків, одягу і, не вагаючись, спорожнював свій гаманець на всі скриньки, котрі траплялися на майданівському шляху.
Ті, хто підходив до ланцюгу беркутят у підворітнях з наївним умовлянням: «Хлопці, ви такі молоді, такі гарні – невже ви будете стріляти у своїх?..».
Ті, хто вірив. Молився. Ті, чия емоційна гойдалка ніколи не зашкалювала за межу зневіри.
Постріл у серце. Що далі? Небо.
Постріл у серце. Що далі? Небо.
На совість – жодних образ.
Героям слави і сліз не треба.
Їм тільки б гордість. За нас.Позаду в них – усе найдорожче:
Країна, родина, друг.
За спокій наших прийдешніх ночей
Горів їх незламний дух.За кожен крок заплачено кров'ю,
За кожне щастя – слізьми.
Небесна сотня, лише тобою
Зняте клеймо «раби».Як зберегти тремтіння лампади,
Обличчя та імена?
Щоб нас завжди берегла від зради
Кожна ваша труна.Коли остання свіча розтане
За вічність. За упокій.
Ми не здамося. Тепер за нами –
Найважливіший бій.
Думки вголос
Так багато постів у друзів: про самопожертву мертвих, героїзм живих – так багато гарних, піднесених, добрих, глибоких, слів.
Захоплююсь думками і зверненнями людей. Ці тексти торкаються самого сердця і зазирають в душі.
У мене ж слів у ці дні бракувало. Бракує досі. Я навчилась все вміщувати в погляд, в підбадьорюючу усмішку, в роботу рук. Тільки от в сльози не вміщувала. Я за ці дні не заплакала жодного разу - не могла собі того дозволити при тих, що йшли на смерть. І мабуть оте невиплакане троха пішло мені у молоду сивину.
Вдячність Руслані Лижичко
Чомусь не часто бачили Народних,
Заслужених артистів на Майдані?..
Вони ж співці і рупори народні,
Де їх пісні та речі полум'яні!?...Не часто із Письменницької Спілки
письменники, з іменами, читали.
Мабуть, ховаючись, десь з-за повітки
звідкіль вітри подують, вижидали.Де ж знані тенори, баси і баритони,
що нахапались звань собі в мажорів,
служачи на їх сценах і арені,
гнилими грішми наповняючи кишені?..Не продалися справжні Виборці Народні!
На барикадах вони, смілі й непоборні,
Крицеві Постаті. Це Лицарі відважні!
Які призваннями і душами - поважні.І говорили полум'яні речі,
Не плач за мною, мамо, не ридай
Не плач за мною, мамо, не ридай,
Я не хотів війни, я боронив свій край…
Не плач за мною, мамо, я – герой
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив груди –
Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...
Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом виріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..
Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Але я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього
Пливе кача по Тисині: слова і ноти
На прохання людей, які на молебнях хочуть вшанувати пам'ять загиблих Героїв України народною лемківською піснею «Гей, пливе кача ...», вокальна формація «Піккардійська терція» опублікувала партитуру цього твору.
«Гей, пливе кача...»
Гей, пливе кача по Тисині,
Пливе кача по Тисині.
Мамко ж моя, не лай мені,
Мамко ж моя, не лай мені.Гей, залаєш ми в злу годину,
Залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину,
Сам не знаю, де погину.
Остання сторінка Життя
“Остання сторінка Життя” назву її так…
“Ми просто стояли на Інститутській, нікого не чіпаючи і тут пролунав вистріл! -я повернувся, а Саша вже лежав(…куля попала йому в серце, але він ще був живий…)
До нас швидко підбігли медики і ми разом, відтягнувши Сашка в сторону, його оглянули – на жаль вердикт був безповоротній – медики сказали, що шансів вижити немає і вони вже нічого не можуть вдіяти – адже куля потрапила прямо в серце… Саша ще це чув – це були останні секунди його життя…
Я іду
Я іду.
А ти житимеш друже,
Так вже склалася доля,
Так велів справедливий наш Бог,
Хоча й пахне весною,
Хоча й серцю ще хочеться дуже
На весільний рушник,
І колиску дитячу гойдати удвох.
Я іду.
Не журися, мій на́званий брате,
У небесній оселі
Мою душу зігріють вже інші світи́,
Кличе з неба сурма,
А в солдата шляхи невеселі,
Ти ж мене розумієш,
Хтось же має все-рівно піти.
Я іду.
Лиш наказ свій тобі нагадаю:
Обніми мою любу,
Мою маму в сльозах пригорни,
Бережи рідний край,
І в останньому слові благаю:
Ти й за мене живи,
Дочекайся й за мене, мій друже, весни.
