Жінка-УКРАЇНКА

Акцію ЗА МИР влаштували сьогодні мешканці Красилівського району (Хмельницька область). Їдучи зранку з батьками до Хмельницького, випадково стали свідками велелюдного мітингу, що ланцюгом простягнувся від Кузьминського повороту до річки Бужок. Для немісцевих поясню, що це – десь до 18 км. Вздовж траси стояли, на око, більше тисячі людей різного віку, тримаючи в руках державні прапори, різнокольорові повітряні кульки, плакати за мир і «Україна єдина», вишивані рушники та ікони (останнє особливо пронизало своїм символізмом: хто до нас із миром – того зустрінемо з рушниками…)

Присвячується Герою НЕБЕСНОЇ СОТНІ – 83-річному Івану Наконечному,
син якого не приїхав із Росії на поховання.

У батька народився син…
О, скільки радості і щастя
Для нього б неба прихилив, 
Щоб захистити від нещастя…

Нелегко йшов своїм життям  –
Воєнні дії … й дні в казармах,
Та душу й серце він вкладав –
Життя щоб сина не було безбарвним.

Він був Героєм за життя –
Пройшов війну та інші скрути
І знов за правду він стояв,
Коли настали нові «Крути».

На барикади, як юнак
Спішив  щовечора й щоранку -
Він Україну-неньку захищав
Й захисником був до останку.

Присвячено Герою НЕБЕСНОЇ СОТНІ - Устиму Голоднюку. Він просив кричати: „Небо падає“, аби не налякати людей навколо, але дати зрозуміти, що ми у небезпеці!

Не лякатиму наших, не треба…
Я казатиму - «ПАДАЄ НЕБО…»
Коли бачу, що йде небезпека –
Так просив він гукати з далека…

Небо падало знову і знову -
Окровавивши сотні Героїв,
Забирало у Всесвіту лоно -
Не спасли навіть диму заслони…

Барикади безмовно стогнали,
Криком болю наповнися Київ,
Як на ношах Герої лежали
Й синьо-жовті їх стяги накрили…

Зараз активно по-черзі з чоловіком читаємо тритомник, який побачив світ у видавництві «Веселка» ще в 2008 році «Олесь Гончар. Щоденники». На очі сьогодні навернувся запис зроблений письменником 10 травня 19995 року (3-й том, ст.566):

«Об’єктивні журналістки розповідають світові про звірства грачово-єльцинських бандитів у Чечні. Як викидали з вертольотів чеченських дітей. Як п’яна солдатня гвалтувала дівчаток на очах матерів. Як із дитини вимали ще живе серце і, підкинувши його в повітрі, стріляли по ньому, мов по мішені...

Ну, добре-добре, заспокойся, я пошутив. Кажу ж – краса неописуєма. І в Пшонки твого тоже. Просто циганське бароко.

Ало!.. Вітя?! Ти?! Не може бути! Як живий!

Ну, шо там? Як життя? Розказуй. Харашо?.. Ну, я радий. Ти звідки дзвониш?.. З сада? З якого сада?

А – з Ада! Ну, я думаю, шо за сад. Ти ж вроді ніколи садовником не був. Більше пеньками інтересувався.

Ага, то ти, значить, у пеклі? В натуральному?..

Шо ти не кажеш! І шо – як там у вас? Тепло?.. Ну, я думаю – там же ж отопітєльний сезон круглорічно. І главноє на шару.