Жінка-УКРАЇНКА

Вірш «Новорічна ялинка» прочитано автором на мільйонному Майдані 1 грудня 2013.

НОВОРІЧНА ЯЛИНКА.

Україно, ніч була студена,
На Майдані спала дітвора
І мовчала правдомовна сцена,
І дрімала ватра край Дніпра.

І тоді, мов армія Батия,
"Беркутів" нахлинула орда.
Вчув Донецьк і вчула Коломия
Крик дітей із Києва: - біда!

Беркутівці б'ють, як окупанти,
Ні, не так - ти маски з них зірви!-
Б'ють, як слуги панівної банди,
Як хахли - приспішники Москви!

Україно, мати моя вічна,
Не дивися: б'ють по голові,
Щоб твоя ялинка новорічна
На крові стояла, на крові!

Довго думав над вбивством Сашка Білого.

Справедливості заради, палку він деколи перегинав. Але точно не настільки, щоб цілеспрямовано його вбивати. Тому, висновок напрошується сам по собі – такі дії важко назвати самодіяльністю силовиків, яка не була санкціонована владою.

І цілком закономірно виникає питання – чому не затримують всіх тих, хто вбивав і калічив людей на Майдані?

Зате влада робить інші речі. Організовує коаліції з сумнівними типами з Партії регіонів, хоча, справедливості заради, варто сказати, що там є і багато порядних людей, але не в більшості. Призначає по всій Україні в силовий і адміністративний блоки відморозків від минулої влади і т.д..

Я не так люблю Україну. Неправильно. Це мені сказали нещодавно. Сказали так, що, нібито, я й не маю права сперечатися. Бо якщо ти дійсно любиш Україну – маєш робити те і те. Не хочеш? Вважаєш, що потрібно робити інакше? Вважаєш що цього і цього взагалі робити не варто?

То ти не любиш Україну.

А одній гарній і добрій дівчині сказали, що вона не правильно вірить в Бога. Бо якби вона справді вірила, то вона б признала Божим дивом те і це, і підтримувала б позиції ось цих людей і ось цієї церкви. А інакше вона вірить не правильно. Або й не вірить взагалі.

Війна в Криму. 
Хтось каже, вічний біль.
Це нове лихо нам москаль посіяв.
Заслав тітушок, беркут, мов чуму
І Крим страхіттями прострілив – 
Знамено України потоптав,
Безувір, каменем закрив обличчя.
Терором більшовицьким залякав
Татарів і кримчан, що України не зреклися.
Надумав Україну розгребти,
Кордони покроїти лезом болю.
Забув, що на Дону і в Запоріжжі – козаки
Колись на Січі будували Волю.
І мчали степом навстріч москалям,
Рубали голови шаблями, мужні вої.
Той крик повстання чує рать нова
Й Небесна сотня мовчазних героїв.
Спинись. Отямся. 21 вік.
Щоб не повстав степів знаменний гук,

Плаче душа Вкраїни,
Плаче дощем кривавим -
Небо, до вчора синє,
Піниться у загравах.
Те, що горіло в грудях,
Нині ледь-ледь тліє,
Слово несе облуду
І покривається цвіллю.
Те, що було потворне -
Вдягнуто в царські шати,
Совість людська хвора
Вже не стоїть на чатах.
Цілиться дулом танка
Аж у саме серце
Той, хто казав: "Брат'ку,
Навстіж відкрий дверці -
Я завітав з миром,
Ми ж під одним сонцем !...".
...Як же ти став звіром?
На'що меча гостриш?
Чом твій брудний чобіт
Землю мою душить?
Що ж за така хвороба
Точить твою душу?...
Та на вуста "брата"
Враз німота впала,