Жінка-УКРАЇНКА

Досить крові на Майдані
Для всієї України.
Я молюсь за Вас, кримчани:
Боже, зглянься і помилуй.

Збережи, щоб більше крові
Не пролилось і краплини.
Щоби стихло гніву море
Я схиляюсь на коліна.

Крим - перлина України,
Крим й південні регіони,
Ми у єдності лиш сильні,
Помолюсь за це сьогодні.

Олексій Могиленко

А я уже втомилася від вбивств
І катаклізмів, хоч людей так шкода,
Але потік насилля захопив
Життя і простір більше, ніж погода.

Той вбив, а той все бачив і мовчав
Боявся мабуть, може, був байдужим…
А той свою сусідку ґвалтував,
Бо знав – вона мовчатиме натужно.

Роками так мовчатиме вона…
Мовчатиме, бо, бачте, сиротина…
Щоб не сказали, це ж її вина,
А не його – як можна – це ж мужчина.

Ми стали кращі, ми не мовчимо
І жертв від їхніх катів відрізняєм.
І до Європи врешті-решт йдемо.
І слово «правова держава» знаєм.

Я й дотепер не знаю, як про це розповідати. І чи варто. Спершу видавалося, що то геть не важливо, адже мені пощастило: мене не побили, як сотні інших демонстрантів, що того злощасного вівторка, вісімнадцятого лютого, вийшли з мирною ходою до Верховної ради, вимагаючи проголосувати за повернення до Конституції 2004 року.

Згодом думалося: порівняно з кривавим четвергом, коли на вулиці Інститутській відбувся справжній геноцид нашого народу, бо за лічені години безжальні вбивці розстріляли Сотню Найкращих і Найбезстрашніших Українців, то вівторкове побоїще і справді видається не вельми значимим. 

Але коли цієї суботи на цій таки Інститутській, яку планують перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні, зібралися десятки очевидців, аби згадати саме вівторкові події, і що деякі з них навіть залишили свої лікарняні ліжка у віддалених містах країни, але приїхали розповісти, що ж тоді трапилося, та відшукати своїх рятівників і подякувати їм, вирішила – усе, що стосується життя людини, є важливим. Адже тоді, у вівторок, теж загинули люди: семеро протестувальників і стільки ж міліціонерів. А мені пощастило – я зосталася жити.

Вставайте, кияни, вставайте рідненькі,
Збудіться, кияни. Не спіть.
Вас просять львів’яни, вас простять сумчани,
Вас просить і Захід, і Схід. 

Ми мирно стояли на Євромайдані 
Нікого ніхто не чіпав
Зненацька опівночі беркут жорстокий 
На мирних студентів напав.

Вставайте,кияни, мій мужній народе, 
Збудіться , кияни, не спіть,
Бо вже із Грушевського аж до Майдану
Кров’ю устелений слід.

Як вдруге напали, ще більше повстали,
Горіли вже шини й бензин.
Людей мордували, у тюрми кидали,
Але не скоривсь ні один.

Їх били жорстоко, і ще добивали,
Знущались, як тільки могли.

Гей, ви славні козаченьки, гуртуймося в лави!
Будьмо гідними героїв, боронім державу!

Козаки-и-и! Хто відваги у своєму серденьку не має,
Той рабом у ріднім краї проживе й сконає.

Хто не має України у своєму серці,
Той лежатиме ганебно зі списом у герці.

За Вкраїну, неньку рідну, й загинути варто,
Доведемо, що ми, браття, козацького гарту!

(Любов Сердунич).