Жінка-УКРАЇНКА

А де будеш ти,
Коли гола вода,
Велика біда 
Прийде?
Чи зможеш пливти
Як зірве мости?
Як мул неживий 
Візьметься рости
І давні листи
Корабликами 
Поведе?..

Не знаю, в який спосіб донести своє прохання до колег-журналістів, котрі розуміють, що відбувається в країні просто зараз. Не певен, чи це почують і, головне, що це візьмуть до уваги. Проте оприлюднити прохання треба.

Воно полягає в тому, що відтепер треба чітко визначитися в поняттях та бути максимально точним у визначеннях і вживанні певних слів, фраз та термінів.

Насамперед нормальна людина, працює вона в ефірі чи пише репортаж або інший текст, повинна перестати вживати слово "правоохоронці", коли говорять про українських співробітників міліції та силових структур загалом. Вони в кращому випадку силовики. У гіршому - фашисти. Бо наші з вами права не охороняють. Не захищають, а зачищають. У тих, кого колеги за інерцією, ще в щось вірячи, іменують правоохоронцями, є всі права для того, аби зупинити нас на вулицях, запхати в машину та передати до суду. Який уже наступного дня своїм вироком відправить кожного в тюремну камеру. Смішно звучить, але менти цими днями навіть не корумпровані: їм не можна, опустивши очі, запропонувати 200 гривень за свободу. Або так: гроші візьмуть, але в тюрму все одно повезуть.

І настала «стабільна» темінь.
Це – «пакращення Пахана».
Диктатура – це вже не термін!
Диктатурі – наша війна!

Перейшов усі межі законів.
Ввів «зекони» свої: братви.
Їх «зекони» – то норми зони:
«Бий! Стріляй! Души і дави!».

Янучар захотів бути Сталіном,
Захотів плодити катюг.
Та повсталі стоять до останнього!
Раб, що встав, вже не візьме ланцюг!

Ти – «ґарант» ачи «Ялинкович»?
Не прибила тебе вона,
То гляди, наш ґаранте-овоч,
Проти тебе – наша війна!

В мене найдорожчий – ти, моя кровинко!
Тільки час настав твій: віддатись боротьбі.
Щоб не відчував ти на собі провину,
Я не зупиняю твій порив у бій.

В нас нема вагання. А як небезпека –
Я тебе закрию сильними крильми,
Мовби Берегиня. Відверни від пекла
Україну-Матір. Хто ж, якщо не ми?!

Доведи, що витязь, що звання «людина»
Носиш не даремно, навіть як війна.
Ти в моєму серці і в житті – єдиний,
Тільки й Україна, сину, в нас – одна!

Українська ненько, Берегине роду!
Берегине слави прадідів-батьків!
Благослови щиро сина до походу
Захистити Матір нині – й на віки!

© Любов СЕРДУНИЧ (22 січня 2014 р.)

Ви ж на вірність присягали???
То чому така стрільба,
Це уже не збір майдану – 
Назріває вже війна.

А чи можуть розсудити
Зазомбовані мізки,
Що інакше можем жити,
Є у них такі думки?

Не з народом… Присягали?..
Які ж цінності тоді?..
Що одним – грошей замало, 
Іншим – щастя в боротьбі!

Досить у серця влучати!
Бо мільйонів гнів росте!
Не зупинять ваші ґрати!
Україна понад все!

22.01. 2014, Людмила Яцура