Думки вголос

Тетяна Череп-Пероганич: Аби діти розмовляли українською

У мене два синочки. Різниця між ними - сімнадцять років. Старшого народила вдома, на Чернігівщині. Там і на вулиці, і в школі здебільшого розмовляли українською мовою.  А от менший народився уже в Києві. І не знаю добре це чи погано, якщо рідне слово дитина чує переважно вдома.

На вулиці під час прогулянок і мами, і дітки "чтокают" так, ніби щойно з Московії. Та й книжечки  для малечі купують частіше російськомовні. Тобто виходить – чужому навчають, а свого цураються. Не відають, що творять.

Світлана Іщенко: Вся цінність духовних скарбів України

*   *   *

Вся цінність духовних скарбів України
Вплітається в вічну гармонію слів,
І, рід наш людський відрізняючи цим від тварини,
Можливо, лиш мова -- і є той божественний спів?
Гостріше вона від залізних ворожих багнетів.
Не знищили мову джерельну в'язниця й пітьма.
Голубонько, ластівко, ненечко, -- чути в поетів --
Ніжніше звертань, мабуть, в світі нема.
В тобі, українська, звучатимуть струни і строфи,
І досвід століть відшукає завжди неофіт.
Які б не давили тутешні й прийдешні епохи, --
В нас житиме Мова, як досі живе Заповіт.

 

Молитва

Еліна Заржицька: Слово про КНИГУ

Не я вибрала цей жанр, а він мене. І нічого тут не поробиш. Додам, що пишу тільки прозу і тільки для дітей. А для дорослих мені писати нецікаво. Адже дорослі - це строгі, нецікаві і вкрай стурбовані різними непотрібними серйозними справами істоти, від яких зайвої посмішки не дочекаєшся. Ну, про що з ними говорити? Це, звичайно, жарт.

Може, хтось ще пам’ятає старий анекдот радянських часів: «Приїжджає чукча до Москви поступати у Літературний інститут. Його питають:

- Достоєвського читали?
- Ні.
- А Чехова?
- Ні.
- А Пушкіна? Невже й Пушкіна не читали?..
А він так ображено:
- Ні, не читав. Чукча ж не читач, чукча письменник.»

Марія Кудрявцева: Саме для того я і пишу

Так сталося, що я людина мистецька. Тому все, що відбувається у сучасному мистецтві я вважаю справою важливою та особистою. В мене, як в митця, є свої цілі та задачі. І головні з них полягають в тому, аби повернути мистецтву його найголовніші ознаки. А саме, аби воно було Добрим, Чистим, Щирим та Прекрасним. На жаль, більшість із сучасних видів та жанрів мистецтва вже перенасичені руйнівною силою, та естетизацією потворного. Тому хочеться вкласти максимум зусиль для того, аби власні твори викликали в людей лише почуття радощів та щастя.

Оксана Радушинська: Бути жінкою

Скільки облич у жінки? Від маленької дівчинки, чиє личко схоже зі святістю, до старої немічної бабці, лик котрої – ікона. Це все – жінка. Одна і та ж чи різна, та завжди – потрібна, бажана, неповторна, чиї руки – ніжність, чиї вуста – трунок, а слова – пісні народу і його традиції. Отака звична, земна жінка. її вбивали та катували, її возвеличували на престолі і коронували терновим вінком, її любили і ненавиділи, оспівували, малювали, ліпили, знищували… Її віками випробовували на вірність, на стійкість, її одягали в лати та давали в руки зброю і вона - берегиня, синонім котрої співзвучний зі словом "життя" – у роки лихоліть і пожарищ ставала на захист свого роду.

Об'єднати вміст