Думки вголос

Про рідних чужинців та жорстокі реалії життя

Іноді знайома з людино всього лиш кілька годин, але вже знаєш, що вона твоя, рідна. По духу, по крові і взагалі. І на 100% впевнена, що поряд з нею завжди почуватимешся вільно і затишно. Бо вона тебе ніколи не зрадить. І це навіть не обговорюється. Бо її душа здатна лише любити і дарувати щастя. Не важливо кому. Важлива сама віра у ту світлу сутність. І кожне її слово - то для тебе музика, чарівна музика її тепла. І кожен жест зроблений з любов'ю, а в кожній посмішці таїться всеосяжна мудрість.

Обираємо думаючи

Стоять бигборди, а на них бигморди. Один бигборд 500 доларів. А скільки їх всього по Україні? Буде пару тисяч. А телевізійна політична реклама - одна секунда - приблизно 15 тисяч гривень. Поклали гроші бідним власникам телеканалів у кишені.

А не могли наші так звані демократичні сили домовитись між собою, що не будуть піаритись таким дорогим коштом, а якось по-скромніше? Є положені безкоштовні радіо і теле ефіри, дебати, зустрічі з виборцями. А гроші, мільйони доларів, які потрачені на рекламу, могли вкласти в нашу армію.

Перш ніж щось від країни вимагати, треба щось їй дати

image003Сьогодні дуже багато розмов про патріотизм, про країну, про своє відношення до Батьківщини.

Деякі особи, язик не повертається назвати їх людьми, кричать: «А что страна для мєня сдєлала?»

А коли запитуєш: «А ти? Ти що для країни зробив? Для оточуючих? Для свого дому, подвір'я, для людей?».

І подумалося, про те, що перш ніж щось від країни вимагати, треба мабуть щось їй дати. Щось для неї зробити. Безкоштовно. Просто для того, щоб вона стала кращою.

Я, наприклад, малюю у своєму під'їзді на стінах гарні малюнки. Щоб прикрасити його, щоб визвати посмішку у сусідів та гостей нашого дому. Щоб було охайно і було приємно повертатись додому.

Ось:

Євген Баран. Патріотичне (обов’язкове)

Триста спартанців царя Леоніда, триста козаків під Берестечком і триста студентів під Крутами довели, що смерти немає, коли людський дух сповнений віри. Я волію опинитися серед чергових трьохсот, бо не важливо, чи ти помреш, – важливо, чи ти зумів захистити землю, названу Богом і людь­ми УКРАЇНОЮ…

Патріотичне (обов’язкове)

Давно не говорив про патріотизм. Якось соро­мився і завжди вважав це недоречним. Однак на­стає момент, коли будь-які особисті табу переста­ють бути дієвими. І ти починаєш розуміти, що коли не розпочати цієї бесіди сьогодні, завтра може вия­витися пізно.

Євген Баран. Війна. Інформація для роздумів.

Ми програємо не тому, що Європа нас здає. Вона ніколи не змінювалася. Ми програємо тому, що політики, які неправдами прийшли до влади, не хочуть змінювати структуру влади, тільки навести новий макіяж. Проститутка, одягнувшись у весільне біле плаття, не змінює своєї суті. Ми ж хочемо вірити в казку.

ВІЙНА: ІНФОРМАЦІЯ ДО РОЗДУМІВ

Безпам’ятство

Сьогодні рівно півроку найтрагічнішому, найкривавішому дневі Майдану, Єврореволюції — дневі ЗАГИБЕЛІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. Уже християнські традиції й канони велять нам у цей день пом’янути померлих, не кажучи вже про загальнолюдські гуманістичні цінності. Не пом’янули, забули…

«Повертайся в Україну, повертайся...»

Подорожі - це часом як пристрасть. За родом діяльності мені доводиться відвідувати багато цікавих міст, країн, які стають особливими для мене. Всі. Бо всюди я зустрічаю українців. Хотілось би написати деякі свої враження про незабутній острів ISCHIA в Італії, відомий своїм яскравим узбережжям, міжнародними кіно- та мистецькими фестивалями, героїчною історією й легендами, та про наших співвітчизників у тім далекім краю.

Український націоналізм: розвінчуємо міфи.

Хор московських прислужників, що перманентно скиглить з приводу наступу “бандеровщини” та “українських націоналістів” поповнився ще одним виконавцем – викладачем Національної музичної академії  і завсідником журналу “Сноб” – Артемом Ляховичем. І хоча статей, присвячених розвінчуванню міфів про націоналізм в Інтернеті вже трохи більше ніж дуже багатоодкровення мого колеги спонукають і мене долучитись до цієї благородної справи.

Один день буденного життя

Сьогодні я знову іду із госпіталю. Серце переповнене болем , голова важкими думками. Десь на підсвідомості помічаю, що єдині босоніжки уже зовсім розлізлися – не витримали моєї біганини, а були м’якенькими, зручними і допомагали мені у щоденних мандрах. 

Справжні зрадники – це чиновники

Останніми днями запускається теза про те, що всі, хто перекривають дороги і пікетують військкомати – зрадники і боягузи. Скажу вам, що така позиція нічим не відрізняється від Азарова, який називав майданівців терористами та екстремістами.

Хочу, щоб усі зрозуміли одну просту істину – жінки не хочуть відпускати своїх дітей і чоловіків не тому, що вони боягузи, хоча інстинкт самозбереження присутній у тій, чи іншій мірі у кожного. Такої проблеми не було б, якби кожного військового, який їде на Донбас, забезпечували:

Перемога обов'язково прийде!

Весь цей час одна з героїнь нашого порталу, талановита, щира, добра жінка, письменниця Світлана Талан у своїй квартирі в Сєвєродонецьку з родиною чекала визволення міста і сподівалася, що все буде добре. Ми теж на це сподівалися.

Вже декілька днів, як місто звільнено українськими мужніми бійцями від терористів.  Місцеві жителі поступово приходять до тями від усього пережитого. Серед них і пані Світлана:

Про Майдан...

Довелося нам вчора…
…потрапити на Майдан.

Цього разу я не стану висловлювати свою думку стосовно того, що там відбувається. Просто розкажу те, що бачили очі.

Каталися на велосипедах знайомим маршрутом. Вирішили завернути на Майдан. Перше, що кинулося в очі, перше, що відрізняє Майдан нинішній від того, який ми бачили два місяці тому – сувеніри. Вся площа затикана різного калібру торгівельними точками, що блищать жовтоблакитними кольорами.

- Купуйте обкладинки на пачпорт! Стильні! Патріотичні! – верещить хлопчик.
- І дуже доречні, - кажу я йому, проходячи повз.
- І місце для торгівлі що треба, - додає дружина, яка йде позаду.
Хлопчик тимчасово затикається.

Об'єднати вміст