Думки вголос

Я ніколи не любив так дніпропетровців, як у ці тривожні дні

Дніпропетровськ мегаполіс на східних теренах України. Я тут народився і живу все життя. Тут моя пуповина , тут мої близькі, друзі й все що творить щоденність для людини. І. по-правді, я ніколи особливо не любив своє місто. Дратувало воно мене не стільки своїм зросійщенням, бо кияни, наприклад, так само не всі україномовні чи у вишиванках ходять. Але на відміну від столиці у нашому краї виразно жив «совок». Він знаходив вираження у підсумках голосувань до парламенту і на президентських перегонах, у байдужості моїх земляків до своєї історії, свого здавалося б власного життя. Вегетативність, здається, була визначальною рисою більшості дніпропетровців.

Сьогодні річниця смерті Ігоря Білозора

Файл:Пам'ятник композитору Ігорю Білозіру.JPGСьогодні річниця смерті Ігоря Білозора. Побитий 8 травня 2000 року російськими мажорами-україножерами в кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові. Внаслідок завданих травм 28 травня 2000 року Ігор помер у лікарні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле № 2).

Україноненависники знищили відомого талановитого українця, як знищили Володимира Івасюка, як знищили Романа Ковалюка, якого знайшли аж у Токіо, та багатьох-багатьох інших… Гідність, інтелігентність, таланти українців не дають спокою тупим і підлим московитам, якими так легко керувати дияволу.

Оксана Максимів. Варіації на тему бандерівців

Одним із слів, які найчастіше можна почути у російських випусках новин та політичних ток-шоу є слово «бЕндеровцы» (хоча правильно буде «бАндеровцы»). Для тих росіян, та і навіть деяких українців, які свідомо чи несвідомо дозволили окупувати свою свідомість кисельовським псевдосенсаційним байкам, це слово стало синонімом терориста, екстреміста, фашиста, нациста, жорстокого, нещадного праворадикала… і навіть страшного бабайки, яким лякають неслухняних дітей.. Одним словом, бандерівець для них став втілення всього негативного, загрозливого та антилюдського, що лиш можна придумати.

З книжкою в руках, чи з планшетом у сумці?

Одного разу я попросила молодих людей назвати ім’я нашого земляка, відомого на всю Україну гумориста. Для того, щоб дати відповідь на просте запитання,  школярі відкрити інтернет і назвали Павла Глазового.  Зовсім іншу картину спостерігала, коли на це запитання не вагаючись відповіла людина старшого покоління, яка вихована на друкованих книгах. Мені подумалось, що все ж традиційне читання а не з електронних читалок, дає свої позитивні плоди. Адже людина віками привчена читати друкований або писаний текст, запам’ятовувати його.

Лілія Климчук. Головне про себе

Головне про себе

Відколи вийшла я із Дому
Все йду і йду по цім шляху,
Що зветься долею в народі.
Зійти не можу, бо впаду.
А впасти страшно, лячно, зимно.
Все думаєш: «Навіщо це?
Навіщо кожен ранок маю я вставати
І йти по цьому шляху навпростець?»
А маю йти, бо чую поклик,
І шелест крил, що не змовка.
Та й голос, що уже звучить постійно
Й говорить: «Ти вже не одна!»

Тетяна Винник. Думки вголос

Дивлюся на свого малого і думаю: який він наївний, чистий, не зіпсутий, беззахисний, як я його безмежно люблю... я стільки зробила, аби він жив, але цей світ його не вартий! Боже, не покидай цих дітей на поталу злу і потворам, допоможи тим, хто зараз стоїть під кулями, допоможи вистояти, захисти від смерті, збережи нашу віру і людяність, не дай втратити нам людське обличчя.

День народження

На перехрестях років вітер розвіював попіл від спалених щоденників, але пережиті події, як кінохроніка, залишились жити у моїй пам’яті. Вона зберігає все, навіть дивні сни, розуміння яких приходе через багато років. Всі свої незвичайні сни і події, які були пов’язані між собою, я чітко пам'ятаю, тому що їх просто неможливо забути…

Анна Шпилевська. Роздуми

Слова, які лунають звідусіль

«Посади дерево, збудуй будинок і вирости сина – будь корисним суспільству».

Слова, які лунають звідусіль.

Вони правдиві, та… Будинок можна поставити із кам'яними мурами, а можна збудувати зовсім простий, і він розвалиться через декілька місяців. А має ж бути твердий, мов криця! Посади дерево коло цього дому, і не просто посади, а щоб воно буяло кожної весни, та приносило плоди… А не всихалось, як стара вишня. Грій його своїм теплом, зберігай від шкідливих комах, доглядай і пильнуй.

Чому Сходу так важко визнати себе Україною?

Події останніх тижнів, а особливо останніх днів наочно показали, що незважаючи на велику щільність населення, українцям на сході дуже важко самоідентифікуватися і вийти проти насильства і несправедливості. Хоча відео, оприлюднені нещодавно, певно, похитнуть ситуацію вбік самоусвідомлення і розуміння, що так жити більше не можна.

Причини ситуації треба шукати не у сьогоднішньому дні, і навіть не у минулому столітті. Зупинюся на деяких сторінках історії, хоча їх значно більше.

Анастасія Кириченко. Мої роздуми над творами Т. Г. Шевченка

Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.

Анастасія Кириченко. Я – європеєць

Будучи відносно аполітичною людиною (але це не говорить про відсутність будь-якого інтересу до культурно-політичного життя країни), важко говорити про таке політичне поняття як Європейський Союз. Можливо, моїх знань замало для розуміння політичної ситуації у відносинах між Литвою та Україною, але спробувати спрогнозувати їх подальший розвиток, безперечно, можна.

Світлана Тарнавська. Дивовижний випадок

Якось я потрапила в Москву. Не те, щоб я дуже люблю Москву, але туди потрапила. Я взагалі часто потрапляю туди, куди не хочу, так, ніби мої духовні вчителі, ну ті, що даються зверху, намагаються показати мені мою упередженість в оцінках і її позбутися. І там стався дивовижний випадок - я пішла до музею Реріхів. Взагалі, люблю вивчати різні духовні течії, особлиов містичні і інтерес цей у мене не тому, що це модно, ні - книжки містичного змісту потрапляли до мене іще в дитинстві, я просто не звертала на це уваги, бо не знала багатьох речей.

Об'єднати вміст