Думки вголос

Галина Фесюк: Ранок потрібно починати з молитви

Увесь світ складається з людей – розумних, не дуже і, звичайно – перевертнів. Я не кажу, про хворих, які не вміють мислити.

Аналізуючи війни в Україні в останні століття, спостерігаємо, що українці ніяк не можуть зачепитися за верхівку влади. «Але ж ми – розумні!» – кажемо про себе. І чому тоді по наших головах ходять москалі? Розум – не сила, розум – це аналітичні здібності, це – вміння сприймати світ таким яким він є, це вміння жити чесно, правдиво і відверто. А ще ми повинні поважати і любити один одного, любити свою рідну землю так, щоб за неї віддати соє життя. Так, як це зробив Ісус Христос. Він – приклад для всіх живих на землі, а не лише простих людей.

Євген Баран. На вістрі неправд...

На Прикарпатті почалася травля журналіста Руслана Коцаби, який показав іншу правду війни. Мовляв, зрадник, запроданець.  Помірковані говорять, що просто не на часі його правда. Нехай переможемо, а вже тоді…

НА ВІСТРІ НЕПРАВД…

Герої Володимира Винниченка шукали можливості жити у світі ста рівноцінних правд. В результаті „зашпортувалися“ на першому банальному викликові, як правило, се був „любовний трикутник“, й на тому їхні пошуки безславно закінчувалися. Сей побутово-інтимний трикутник „зʼїдав“ їхні надії, їхні сподівання, їхні романтичні поривання…

Треба пам’ятати

У ці липневі дні мусимо згадати трагічні події, які мали місце у Львові в червні-липні 1941 року. Коли під натиском німців радянські війська покинули Львів, у львівських тюрмах було виявлено тисячі закатованих мирних людей.

Коли у червні 1941 року радянська влада покинула Львів, люди кинулися до тюрем, куди більшовиками було запроторено тисячі людей з усіх районів Львівщини. У всіх була надія на звільнення тих численних в'язнів. Та цю надію змінив нечуваний жах і розпач. Ті, що кинулися до тюрем, виявили в них тисячі неймовірно спотворених тіл закатованих мирних людей. 

Теорія війни. Україна та «Аватар»

Я розумію, коли людина сама обирає свою смерть – чимось незадоволена, бере автомат в руки, нападає, отримує відповідь, захищається, знову нападає. Якщо пощастить – вона переможець, ні – герой, що загинув заради власного вибору.

А як можна сприйняти відео, де на вулиці лежить жінка, у якої відірвані ноги через авіаобстріл? А за нею лежать трупи, напевне, також мирних громадян.

Коли все лише починалось, я випадково десь у грудні прочитала статтю жінки з Сирії, яка написала, що в Україні все піде цілеспрямовано по сценарію Сирії, коли деякі території буде обстріляно, будинки зруйновано, а безліч людей вбито. Всі писали їй образи і казали, що такого бути не може.

Породіллі народжувати чи помирати від безсилля?

- Олесю, мої вітання. Що сталося, ти виглядаєш дуже сумною? - запитую подругу, випадково зустрівши у Львові.
- А, це ти? – якось байдуже перепитала подруга. – А чому веселитися? Невістка народила, ще в пологовому будинку, тиск високий дістала, бо лікарі скандал влаштували, що вона їм тільки 200 гривень дала.

А де ж більше взяти? Син служить добровольцем на Харківщині, мій чоловік зламав ногу, грошей не маємо, город щойно посадили. Та що сьогодні з городу візьмеш? А невістка – сирота. Хто їй допоможе?

Олеся заплакала.

Бєжєнці...

Раніше про біженців я слухав з екранів телевізії. Це було десь там, за екраном: Югославія, потім Косово, потім Ліван, потім Сирія, потім… Перед тим було ще щось подібне: Чилі, Камбоджа, Вʼєтнам… А ще африканські войни, перманентні і такі непам’ятливі, хоча там людей гинуло тьма…

Сьогодні біженці вже в Україні.

Життя є найвищою цінністю

Вони боролись за Україну. І віддали за її незалежність своє життя. їх поховають на батьківщині, посмертно нарікши героями. Можливо, навіть пам'ятатимуть і колись згадають, що вони боронили рідну землю. Але ж ніхто не поверне матері сина, дружині коханого, а дітям батька. І як би не намагалися всевладні чиновники, держава не зможе їм відшкодувати найдорожче. Адже життя рідної людини є найвищою цінністю! І що тепер робити згорьованій матері, раптово овдовілій коханій і маленьким сиріткам, які ще не пізнавши усієї краси навколишнього світу, у своєму досить юному віці уже знають, що означає страшне слово «війна», і на на власній шкірі відчули смерть рідної людини?

Я ніколи не любив так дніпропетровців, як у ці тривожні дні

Дніпропетровськ мегаполіс на східних теренах України. Я тут народився і живу все життя. Тут моя пуповина , тут мої близькі, друзі й все що творить щоденність для людини. І. по-правді, я ніколи особливо не любив своє місто. Дратувало воно мене не стільки своїм зросійщенням, бо кияни, наприклад, так само не всі україномовні чи у вишиванках ходять. Але на відміну від столиці у нашому краї виразно жив «совок». Він знаходив вираження у підсумках голосувань до парламенту і на президентських перегонах, у байдужості моїх земляків до своєї історії, свого здавалося б власного життя. Вегетативність, здається, була визначальною рисою більшості дніпропетровців.

Сьогодні річниця смерті Ігоря Білозора

Файл:Пам'ятник композитору Ігорю Білозіру.JPGСьогодні річниця смерті Ігоря Білозора. Побитий 8 травня 2000 року російськими мажорами-україножерами в кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові. Внаслідок завданих травм 28 травня 2000 року Ігор помер у лікарні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле № 2).

Україноненависники знищили відомого талановитого українця, як знищили Володимира Івасюка, як знищили Романа Ковалюка, якого знайшли аж у Токіо, та багатьох-багатьох інших… Гідність, інтелігентність, таланти українців не дають спокою тупим і підлим московитам, якими так легко керувати дияволу.

Оксана Максимів. Варіації на тему бандерівців

Одним із слів, які найчастіше можна почути у російських випусках новин та політичних ток-шоу є слово «бЕндеровцы» (хоча правильно буде «бАндеровцы»). Для тих росіян, та і навіть деяких українців, які свідомо чи несвідомо дозволили окупувати свою свідомість кисельовським псевдосенсаційним байкам, це слово стало синонімом терориста, екстреміста, фашиста, нациста, жорстокого, нещадного праворадикала… і навіть страшного бабайки, яким лякають неслухняних дітей.. Одним словом, бандерівець для них став втілення всього негативного, загрозливого та антилюдського, що лиш можна придумати.

З книжкою в руках, чи з планшетом у сумці?

Одного разу я попросила молодих людей назвати ім’я нашого земляка, відомого на всю Україну гумориста. Для того, щоб дати відповідь на просте запитання,  школярі відкрити інтернет і назвали Павла Глазового.  Зовсім іншу картину спостерігала, коли на це запитання не вагаючись відповіла людина старшого покоління, яка вихована на друкованих книгах. Мені подумалось, що все ж традиційне читання а не з електронних читалок, дає свої позитивні плоди. Адже людина віками привчена читати друкований або писаний текст, запам’ятовувати його.

Лілія Климчук. Головне про себе

Головне про себе

Відколи вийшла я із Дому
Все йду і йду по цім шляху,
Що зветься долею в народі.
Зійти не можу, бо впаду.
А впасти страшно, лячно, зимно.
Все думаєш: «Навіщо це?
Навіщо кожен ранок маю я вставати
І йти по цьому шляху навпростець?»
А маю йти, бо чую поклик,
І шелест крил, що не змовка.
Та й голос, що уже звучить постійно
Й говорить: «Ти вже не одна!»

Об'єднати вміст