Загадаю на піку... Не чирву...
Куля в люфі... Стріляти чи ні?
Світу далі летіти у прірву,
Та на це вже плювати мені.Понад Стіксом у пам"яті снулій
Пролягає, з"єднавши світи,
Цей місток, що завис над минулим,
І його нам уже не пройти...Світлі думи у стані спокОю,
Наче в озері жменя монет.
Ти ніколи не будеш зі мною.
Ти уже не побачиш мене.Чи побачиш?.. Босоніж... Цвяхами...
По хиткому містку перейти
Через те, що лягло поміж нами...
Піка випала... Куле, лети!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
На небесах лунає передзвін:
Архангельські полки повніють знову.
Найкращих добирає часто він –
Окремий український спецзагін,
Який веде бої цілодобово.Він дивиться усміхнено на нас
І закликає не втрачати віру.
Бо ворог для прозріння має час.
Як ні – то Бог зірве під ним фугас
Невидимий. А новачку допіруВгорі дали білющий камуфляж
І гострі громовиці замість зброї.
Архангелу не треба вже «калаш».
На небі ж він. Але назавжди наш –
Спаситель від Геєни вогняної.Твоє ім’я не згасне у віках,
А подвиг не забудеться тим паче.
Бо ти, переступивши через страх,
Підніжжям ліг, проте утримав дах.
Із миром спочивай собі, Вояче!
Вона просто
шукає у ньому (у чомусь) мене,
До весни прикипівшого поглядом, дотиком літа...
В такий спосіб запалює в мені оновлене світло:
Відкриваю у собі нове щось і геть неземне...Вона просто
навмисне для мене така непроста...
І весна тут, насправді, ні в чому й нікому не винна!
Одне одному – все ми! ...Єдиного – дві половини!
Божеволіють медами дикими й досі вуста.Вона просто
закохана...ВКОТРЕ...Закоханий я!..
Це потрібне обом нам... Воно до нестями навзаєм!
Ми шукаємо в інших дотичне до нашого раю
І незламним лишається рай, що зоветься – СІМ’Я!
У перший день весни – всеукраїнська радіопрем’єра нової версії пісні “Любов Жива”, яка і дасть назву шостому альбому співака
Співак, переможець двох найпопулярніших телешоу України – “Шанс” та “Голос країни” Павло Табаков презентує енергійний, радійний трек «Любов Жива». Прем’єрою цього синглу виконавець анонсував на травень вихід свого нового, шостого за рахунком, альбому. Збірка так і називатиметься - “Любов Жива”.
Зневіра… Що іще буває важче її? Що?...
Знаю, що ти не вірила в мої підсніжники. Вони мають більшу силу ніж твоя втеча в забуття…
Поглянь… їм би ніжності твоєї краплинку… погляду твого хвилинку… поглянь вони таки зійшли на протоптаних стежинах людської байдужості під твоїм вікном… Зійшли на день Весни, щоб стерти із лиця твого сумнівів терзання, сльозинку із мого лиця чекання…
Вони зійшли наперекір байдужості, і вже душа наповнюється теплом надії, і ти йдеш до мене у мій сон, веселкою мінливою… Відчуваю дотик вуст і долонь твоїх від яких душа моя небом, зорями вгамовує спрагу невіданих цілунків…
Ніч 18-19 лютого 2014 р. – страшна, таємнича і досі нерозгадана трагедія – пожежа в Будинку профспілок. Скільки загублено душ там! Хто розкаже? Чи дізнаємось? Скільки часу минуло – не забувайте ніколи про це! Слава героям Майдану!
ПОЕМА ПРО ЄВРОМАЙДАН
Грудень 2013 р.
Майдан, Майдан… Хіба чекали,
Що буде кров і побиття?
Дівчата й хлопці Гімн співали.
Той день змінив їх плин життя!
З якою злістю, як жорстоко
Дітей вкраїнських убивали!
Це – «Беркути» із кожним кроком
Все більш ударів додавали.Студенти бігли і ховались
У підворотні, у підвали…
Скажені пси за ними гнались
І нападали, як шакали…
Ще із шкільних уроків запам’яталося, що роман Льва Толстого «Війна і мир», як і віршований роман Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін», є «енциклопедією російського життя». Більше того, сам граф Толстой назвав свій роман «без брехливої скромності» Гомеровою «Іліадою». Можливо воно й так. Однак за тим «російським життям» стоять лишень «господа», які, процитуємо ненависного нам тепер Владімира Лєніна, «страшно далекі вони від народу».
Над цією дилемою я довго розміркував, перечитуючи твори Івана Нечуй-Левицкого, до речі сучасника графа, й ще раз переконувався: наш, український народ, у безліч разів енциклопедійніший від нашого «великого» сусіда.
Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.:(Серія «Читаю сам», 3 рівень, 9+)
Справіку в українців казка була способом пізнання світу. А ще – «інструментом», який допомагає людині примиритися зі світом. Можна стверджувати, що жанр казки ніколи себе не вичерпає. Просто він обростатиме новими – інколи несподівано-авантюрними – варіантами.
Беручи до рук нову книгу Еліни Заржицької «Легенди про козаків», я відчуваю, що несподіванок буде немало. Щоб оповідання були цікаві маленьким читачам і водночас – відображали автентику української минувшини, автор повинен не тільки знати історію, любити її, а і… бути трохи авантюристом! «Легенди про козаків» – це приклад авантюрного і мрійливо-казкового начал. Така книжка налаштує дітей від 9 років на пізнання світу, історії своєї країни, а там і підштовхне до краєзнавчих досліджень.
Сучасним отаманам Російсько-української війни
Ви кажете стомилися - війна
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужитиТак ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль
І серце зупинилось в отаманаНехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж
* * *
Ледь відбарабанила у вікна тепла липнева злива, як мені закортіло на вулицю — закачав собі штанці до колін і гайда босоніж по калюжах. Мені чотири чи п’ять років і хіба всидиш таку літню пору в хаті. І сталося ж таке, що із далекого дитинства не забувається — з вимитого дощового потічка помітив якусь дивну череп’янку. Підняв її й заховав у кишеню: може, для чогось пригодиться…
Лишень нашвендявшись вулицею, я заінтересувався знахідкою, отож завернув до діда Лексадера. Дід оглянув її й неквапливо мовив:
Зранку 21 червня 1813 року десятки знатних чернігівців і губернських чиновників поспішали до Спаського собору, щоб зайняти у ньому більш зручне місце. Адже мало відбутися не Богослужіння, а подія незвичайна і небувала — позбавлення архієпископа Варлаама Шишацького єпископського і священицького сану. За зраду батьківщині.
Рід Шишацьких походив із села Красилівки, що між Черніговом та Києвом, не одне його покоління, вже й після Варлаама, обирало собі сімейну стезю священика. У молоді роки отець Варлаам служив у Білорусії, де немало посприяв архієпископу Мінському Віктору Садковському в наверненні до православ’я уніатів, за що отримав сан єпископа і очолив Житомирську єпархію. Тут теж відзначився, передовсім у відкритті семінарії, і його в сані архієпископа призначено керувати Могильовською єпархією.