Осінь принесла новину про вихід у світ нової книги Лариси Омельченко, під назвою "Парубоча колискова" (Дніпропетровськ, 2015). Це четверта збірка авторки, цього разу наповнена творами громадянського спрямування.

Ось як пише сама авторка - в анотації до книги: "Ця збірка - про захисників нашої Вітчизни, які боронять її честь і свободу: будь то захист України на східних рубужах, чи на Майданах 2013-2014 років, чи в зоні Чорнобиля... Є тут і гострі вірші - про оброну мови, рідного слова. В деяких текстах автор досліджує природу співвітчизників, що так і не відчули потреби берегти й любити Україну: вони готові впустити у свій дім сусідню державу-агресорку... Вірші про щире бажання кохати і бути щасливим - це теж невід'ємна частина "Парубочої колискової"!"

Слапчук Василь. Та сама курява дороги. Роман. – К..: Український пріоритет, 2013. – 400 с.

Трохи шкодую, що читала новий роман Василя Слапчука без олівця в руці й не підкреслювала всі ті цитати, авторські сентенції та дотепи, які мені сподобалися і якими просто рясніє ця книга. Власне, як і всі попередні книги автора, які я мала щастя прочитати. Такими речами завжди хочеться поділитися з іншими.      

Як на мене, Василь Слапчук – взагалі особливе явище в українській літературі. Письменик-воїн і письменник-філософ в одній особі. За його плечима великий досвід – як життєвий, так і духовний, хоча насправді другий рідко з’являється без першого. Прозріння до людини найчастіше приходить саме після певних, пережитих не з книжок, потрясінь. Для Василя Слапчука цим потрясінням стала війна в Афганістані, у якій він змушений був брати участь і яка кардинально змінила його світогляд, а, можливо, і все його подальше життя. Напевно, саме тому він уміє писати просто й дотепно про складні, екзистенційні речі і філософствувати над речами простими, приземлено-буденними, а часом і геть непривабливими для звичайного людського ока.

У Володарську-Волинському 15 грудня відбувся благодійний концерт. За рахунок зібраних коштів його організатори прагнуть перед Новим роком привітати дітлахів, чиї батьки-солдати загинули під час неоголошеної війни на Сході України.

Протягом усього концерту глядачів тішили своєю творчістю майстри місцевого будинку культури, а також запрошені поети та танцюристи з Іршанська. Зібрані на мистецькому заході кошти передали капітану 95-ї бригади Валерію Лозовику, який відразу ж пообіцяв, що за ці гроші будуть придбані іменні новорічні подарунки для дітей загиблих бійців. Наразі «дев’яностоп’ятка» в боях втратила майже 130 своїх героїв.  

Чернігівська бібліотека імені Олександра Довженка просто фонтанує цікавими ідеями. Різноманітні конкурси, вікторини, виставки, творчі зустрічі та презентації тут відбуваються щотижня. Причому все це робиться не для «галочки», а дійсно від душі. Тому діти щоразу приходять сюди з великим задоволенням!

Днями тут влаштували чудове змагання між юними ерудитами школи № 10. Змагалися дві дружні, кмітливі та обдаровані команди – «Легенда» та «Чернігів – the best!». П’ятикласники з «Легенди» всі одягнули вишиванки, прийшли в піднесеному настрої з групою підтримки, яка палко вболівала за своїх друзів і не раз виручала їх у непростих ситуаціях, вправно заробляючи додаткові бали. Такі красиві й розумні дітлахи – просто замилуєшся!

11 грудня о 16 годині в Національному військово-історичному музеї Збройних Сил України (Центральний будинок офіцерів, м.Київ) відбулась передача Заслуженою артисткою України Світланою Мирводою бандури, обпаленої війною на сході України в експозицію музею. 

Бандуру врятували з під завалів в с.Піски бійці Першої окремої штурмової роти Д.У.К. «Правий Сектор».

Вона стояла гордо і велично, героїня нашого вечора – обстріляна і бомбардована бандура. Понівечені струни, обпалена дека, велика тріщина… Як вдалося їй вціліти в розгромлених ворогом Пісках?

Про це розповіла Заслужена артистка України Світлана Мирвода:«Коли я виступала перед бійцями в зоні бойових дій на сході, грала на бандурі, з зали вигукнули: «А у нас теж є бандура»! Вояки винесли понівечений інструмент.

Борисові Гуменюку 

Повертаються вірші з війни 
Тих поетів, котрі — у боях. 
Вірш отворять не всує вони,
Україну свою боронять. 

У холодних снігах, бліндажах,
Коли обстрілу стишиться шквал, 
Потребує ще сонця душа — 
Віднайде заповітні слова. 

Хоч у віршах тих — правда із правд
І деталі окопні страшні,
Пише їх поетичний мій брат,
Підставляючи серце війні.

Якщо ви бажаєте своїй дитині добра, дайте її прочитати нову чарівну книжку «Здійснені мрії» відомої української письменниці Анни Багряної. Це дуже патріотична збірка і водночас – надзвичайно цікава, пригодницька. Читати її легко й приємно, до того ж, тут вміщено чудові малюнки авторки, адже Анна – не лише письменниця, а й дивовижна художниця. А головне, це – шляхетна й небайдужа людина. Вона пише і малює, як дихає. Тому її книги – живі, сповнені справжніх емоцій, краси та гармонії. А прочитане напрочуд легко запам’ятовується. І це – також важливо!

Про таке ненав’язливе, правильне, патріотичне виховання дитини за допомогою улюблених книжок гарно сказано у Володимира Висоцького:

18 грудня 2015 року в Університеті «Україна» відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Впровадження козацько-лицарських традицій в освітній простір України в контексті стратегії національно-патріотичного виховання дітей і молоді».

Організатори конференції: Міністерство освіти і науки України, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Науково-дослідний інститут козацтва Інституту історії України НАН України, МГО «Українське козацтво»

«Тарас Шевченко і минуле, сьогоднішнє та майбутнє України  нерозривно пов”язані.

Пропоную читачам вірші, які передають мої думки про славного Кобзаря, про час і нас у ньому та події, які у серцях та думках кожного українця…» (Олег Вістовський)

ТАРАСОВА ЛЮБОВ

Не дрімає свічка у маєтку пана,
Щось малює знову олівцем Тарас.
Не почує скоро: “cлава!” чи  “осанна!” –
Вчора у тринадцять він ягнята пас.

Ночі Петербурга і степи казахські,
Поеми, картини й  вічний “Заповіт”,
Все в житті йшло поруч: заслання солдатське
І без України так багато літ!

Подорож остання на Чернечу гору,
За плечима – повний мужності “Кобзар”.
Додавав не раз він мудрості народу,
Крізь віки безцінний від поета дар!

Вслухайтеся, люди! Бо вам лихо буде!
Ділять Україну вкотре знов і знов.
Не спіть, не дрімайте! І на герць ставайте…
Порятує Неньку Тараса любов!
                                          Березень 2012 р.

У нашій країні її ім'я не надто відоме, от у Європі та Штатах її роботи можна знайти у найкращих галереях. При чому всюди наголошують на її українському походженні.

Соня народилась в Одесі, та після смерті батьків семирічну дівчинку забрали родичі з Петербурга. Своє справжнє мистецьке життя розпочала в Парижі, куди вона переїхала на навчання, а от творчий прорив — у декреті. Шиючи ковдру для новонародженого сина, молода художниця використала різнокольорові клаптики тканин. І тут прийшло осяяння: до дизайну одягу можна також додати трохи авангарду. Так Соня починає шити дивакуваті сукні з тканинним колажем.