Історія збірки почалася з соціального проекту «Оберіг для солдата» радіо «На хвилі Корсуня», де звучали поетичні рядки на військову тематику. Які надсилали до редакції радіо поети Корсунщини. Та оскільки ці поетичні обереги мали можливість почути тільки ті бійці, які приходили додому у відпустку, то виникла ідея видати друком збірку для наших захисників, щоб потім передати її на Схід. Якраз в цей період я працювала у складі журі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова – 2015», до якого була запрошена, як минулорічний переможець конкурсу «Коронація слова – 2014» у номінації «Пісенна лірика».

11:00

Велика рада

Випускники Веприцької школи, гості та жителі села радяться щодо збереження і доцільного використання приміщення Великої школи, спорудженого у 1909-1912 роках, і надання йому статусу пам'ятки історії та культури

Почесні гості – академіки Анатолій ШИДЛОВСЬКИЙ та Петро КОНОНЕНКО

12:00

Відкриття виставки

«Із великою любов'ю до малої батьківщини»

Вишиті килими, панно, рушники і картини заслуженого майстра народної творчості України Ніни ФЕДІРКО. 100 найкращих творів славетної землячки представляє у приміщенні школи Музей Фундації Петра Тронька

13:00

Концерт

«Моя ти земле калинова!..»

Українські народні та естрадні пісні виконує Народний самодіяльний колектив «КАЛИНОНЬКА» (заснований 1974 року, смт. Велика Димерка Броварського району Київської області). Незмінний художній керівник Людмила НАСТИЧ, музичний керівник Володимир ЮХТА

14:00

Запрошення до Музею Фундації Петра Тронька

До 100-ліття з дня народження видатного державного і громадського діяча, Героя України, академіка Петра ТРОНЬКА (1915-2011) у липні 2015 року в селі Веприк відкрито цей Музей. Експозиції для огляду: меморіальна кімната, «Журнал "Пам'ятки України" – національний проект академіка Петра Тронька», «Родина декабриста Сергія Волконського і культура нашого краю».

31 серпня в арт-кафе «Рiano-cafe» відбувся благодійний концерт гурту «Колодія». Гурт створений у 2006 році студентами консерваторії й університету культури, які мали бажання співати українські народні пісні. З тих пір колектив виступав в музеї у Пирогові, у Будинку вчителя, Будинку вчених, у Хлібній палаті в Софії Київській, на різних художніх виставках, поетичних презентаціях, на ювілеї Кловського ліцею, а також брав участь у прем'єрній постановці балету Андрія Бондаренка «Ходить гарбуз по городу». 

«СКІФІЯ-2015-Літо» виданий у видавництві «Склянка Часу*Zeitglas» із залученням коштів авторів. До участі запрошувалися  автори України та країн зарубіжжя.

Твори приймалися  до 10 серпня 2015 року.

Автори «СКІФІЯ-2015-Літо»:

Довкола Ульяненівської премії поширені  цілі легенди, створені міти. Дехто вважає, що це – одна з найсправедливіших літературних премій сучасності, інші – що це – суто приватна премія, яка дається винятково «своїм».

На правах цьогорічного координатора премії,  та людини, яка добре знала Олеся Ульяненка, я спробувала розібратися в цій непростій ситуації:

Чим «прозоріша» премія – тим вона престижніша.

Женю, розкажи детальніше про заснування премії ім.Олеся Ульяненка: хто – спонсор, яка сума? Хто входить у журі?

Ювілей схожий на снігову лавину. Спочатку можна почути тихий гуркіт, що котиться-перекочується навкруги, з кожним днем посилюється і... за ним вже й голосу не чути. А потім тебе накриває пухкий білосніжний килим і несе, несе в далечину. Як довго доведеться нестися у невідоме? А стільки, скільки в тебе друзів, приятелів, родичів... Бо ж усім треба приділити час, зустрітися за чаркою, вислухати добрі побажання, подякувати друзів та колег по перу / нотному стану / мольберту...

За цими приємними клопотами більшість митців не встигають згадати минуле, переглянути не тільки старі світлини та перегорнути сторінки книжок десяти- / двадцятирічної давності, поділитися планами на майбутнє.

Щоб відбувся літературний фестиваль, чимало обставин, ідей і людей мають перетнутися, зійтися в одному часовому і просторовому вимірі. Цьогорічний фестиваль «Карпатський Пегас», що тривав 20–22 серпня у місті Виноградів на Закарпатті, справді став таким місцем перетину, зустрічей, знайомств, творчого спілкування й енергетичного обміну письменників – молодих і досвідчених. Полтава, Київ, Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Івано-Франківськ, Одеса, Донецьк, Кіровоград – це далеко не повний перелік міст, із яких приїхали учасники. Організаторами фестивалю стали Національна спілка письменників України, кабінет молодого автора НСПУ, Полтавська обласна організація НСПУ та Виноградівська міська рада.

31-го серпня

Сонце сідало,
Серпень стояв над світом,
Не попрощавшись
Просто отак пішло…
Сонце пеклó
В день цей останній літа,
Несамовито, гірко
І навіть зло.

Мало б кричати
Нам із небес щосили –
Гей, схаменіться,
Ладили ж дотепер!
Сонце ізверху
На прапори дивилось,
Тихо молилось –
Хоч би ніхто не вмер.

Сонце не знає,
Хто при якій посаді –
Маєте, люди,
Свій синьо-жовтий стяг!
Прапор один –
І на Верховній Раді,
І на Майданах,
В душах, на блок-постах.

Масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії" створює майданчик для вільних знань, професійних стандартів, новітніх технологій і комунікації!

2 липня 2015 в українській столиці у престижному готелі Radisson Blu Hotel, Kyiv офіційно відкрився масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії" блоком “Реальність” і темою “Реальність”. Кожні 2 тижні проводяться заходи у форматі дискусії, де аналізують тему експерти, активні зацікавлені глядачі, до розмови додаються думки опитаних фахівців з різних куточків України та світу.

ВІЙНА

Ось і скінчилося літо. Цього року воно проходило для мене під знаком війни, як власне і для всіх українців. Літо минуло, а війна продовжується. І що б ти не робив, де б не був, думки – там.

Літо вкладається між двома датами – неоднозначним Днем Перемоги і тривожним нині Днем Незалежності. Між травнем і серпнем написалися ці вірші, об’єднані поняттям і відчуттям: в і й н а …

Світлана Макаревська

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Від сорок першого – до сорок п’ятого…
В спеку й мороз, дощ і туман,
був на війні рідний мій тато,
гвардії капітан.

Вийшов з оточення, вижив у пеклі –
артилерист, боєць.
Рани, контузії, зради і смерті…
От і війні кінець!

Ми про війну – міфи і правду –
чули від старших, батьків.
Мій про бої майже не згадував,
швидше забути хотів.

Звісно, вважав Перемогу великою –
мир вона людям несе.
Про героїзм не просторікував:
ворога били – і все.

Три покоління відтоді виросли –
дякуєм мирному дню!
Нащо ж сьогодні російському підлітку
«празнувать» давню війну?

Славити подвиг? А там було всякого…
Зброї убивчій радіти?
Мир – це єдине, чого треба прагнути,
це і пояснювать дітям.

Що ж залишилось країні, в якої
нині досягнень нема?
Молодь свою готувати до бою,
богом щоб стала війна –

брязкати зброєю, світ залякати,
бачити скрізь ворогів,
волю Господню не поважати,
взяти чуже, як схотів…

День Перемоги – свято священне
в тих, хто її здобував.
Вже відійшли вони в світ незбагненний,
звідки ніхто не вертав.

Але якби ми могли уявити:
ось вони – з нами, живі! –
впевнена: жоден із них своїм дітям
не побажав би війну розпалити,
долю майбутню занапастити,
душу скупати в крові…