Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Проза
Віра Марущак. Новели та оповідання
Гомін білого інею
(Різдвяна казка)
Зимові канікули завжди наповнені букетом новорічних свят. Я і мій брат дуже їх любили. Приєднувалися до ватаги хлопців та дівчат, що ходили від хати до хати посівати, колядувати, щедрувати. Додому ми приносили гостинці: горіхи, цукерки, пряники. Особливою чарівністю був наповнений свят - вечір. До нього готувалися ретельно, заздалегідь. Навіть зимове повітря було просякнуте особливим блаженним запахом печеного хліба, дух якого приємно лоскотав у носі.
Світлана Талан. Не вурдалаки (уривок з роману)
Сьогодні ти знову мені наснився. Ти збирався піти від мене до чужої жінки. Я плакала і просила не йти, бо я є твоя дружина. Ти так сумно подивився на мене, а я притулилася до твоїх грудей, і стало так затишно, так спокійно! Прокидаюся вранці, простягаю руку, а поруч - порожнеча та холод. Йду до тебе на могилу. Тут можна поплакати та поговорити з тобою. Біля твоєї могили – порожнє місце, яке я залишила для себе, а щоб хтось інший його не зайняв, я поставила металеву огорожу. Якась жіночка одного разу, проходячи повз могилу, сказала, що зараз вже не модно ставити огорожі. Я промовчала.
Світлана Талан. Помилка (уривок з роману)
Пролог.
Після розмови з сином Вероніка довго не могла заснути. В основному говорив Микита, а вона мовчала, немов в роті була вода, яку не можна було розплескати. Вероніка відчувала, що син цього разу не бреше - голос його був надто схвильований. Було зрозуміло, що Микита довго готувався до цієї розмови. Це відчувалося з того, як часом тремтів його голос, як він говорив сумбурно і часто запинався. Вона вже забула, коли Микита говорив щиро, без брехні, але зараз їй здалося, що син вперше за довгий останній час говорив правду. Вероніка давно не чула голос сина. В глибині душі вона чекала від нього дзвінка, не бажаючи зізнатися
Світлана Талан. Мої любі зрадники (уривок з роману)
Дорога додому виявилася не такою вже й легкою, коли йти пішки. Маланка то йшла, то підвозили добрі люди та пускали до хати заночувати. Ноги в чоботях порозтирала до крові, що й ступити боляче.
Світлана Талан. Коли ти поруч (уривок з роману)
Розділ 37
— Дашо, є пропозиція, — сказав Даші Андрій, коли дівчина прийшла вилити з баночки рідину, яку відкашлював і спльовував Андрій. У Андрія був рак легенів, і Даша, виплескуючи вміст баночки в унітаз, помітила, що з кожним разом крові стає все більше. Вона ретельно сполоснула баночку, обробила її розчином хлораміну і, повернувшись до палати, запитала:
— І яка ж, Андрію, в тебе є до мене пропозиція? Якщо збираєшся запропонувати мені руку й серце, то скажу відразу: мені ще рано, я хочу побути молодою і вільною.
Ольга Рєпіна. Оленятко
У великому лісі жило оленятко. Воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору лісних горішків.
Оленятко тільки що народилось, тому друзів у нього ще не було. Велетенській дуб хитав над ним своїми могутніми вітами.
– Я друг тобі, не бійся! Я захищу тебе від будь–якої негоди…
– А що таке друг? – запитало оленятко.
– Це той, хто допомагає і не потребує віддяки, – відповів мудрий дуб.
Ольга Рєпіна. Золоті Каштани
Осінь... Чудова пора в Україні… Як одна мить пролетіло літо з його забавами, купанням, сонячними росяними ранками, вільним часом канікул та дачною порою. Все це тепер у минулому.
Але коли приходить бабине літо, коли у повітрі літає легеньке павутиння, коли жовте листя золотом ллє сяйво з дерев, коли ще теплий вітерець лагідно грає волоссям на голові, − ми знов маємо нагоду радіти: маленькими маячками світяться на засипаних листям доріжках коричневі каштани.
Як приязно взяти у долоню тільки но проклюнувшогося із колючої шкіри малюка! Його лакована поверхня лагідно притискується до руки. Милуєшся не намилуєшся на гру кольорів, яким забарвлений каштан. Справжній коштовний камінь...
Ольга Рєпіна. Медогляд
На урок української мови несподівано прийшла медсестра Надійка.
– Третій клас! – сказала вона. – Всі на медогляд!
– Ура! – закричав третій клас, оскільки сидіти на уроці всім дуже не хотілося.
– А уколи робити будуть? – тужливо запитав Гордей Пупченко, якого дражнили Пирогом за його габарити і пристрасть до борошняних виробів.
– Ага, в різні товсті місця і не по одному разу! – сказав ущипливо Женька Рябоконь.
Ольга Рєпіна. Історія синього чайника
На одній кухні мешкав синій чайник. Він був дуже-дуже старий, закоптюжений, емаль на ньому вицвіла та давно вже не виблискувала. Чайник так довго жив у цій оселі на кухні, що йому здавалось він знав всі кухонні речі з часу свого народження.
Одного разу, поставивши чайника на вогонь, хазяйка раптом звернула увагу на те, який негожий став її улюбленець.
– Ото ж тобі, – сказала вона, треба його замінити! А то хтось прийде у гості, так соромно запропонувати чаю!
Чайник так засумував, почувши це, що цього разу кип'ятив воду значно довше.
– Та що ж це таке! – знов обурилась хазяйка. – Ні-ні, треба його поміняти!
Світлана Макаревська. Панночка і скрипаль
Якщо ви любите ясні веселі кольори, ніжні, прозорі акварелі, ваша пора - квітневий ранок.
Кому що до смаку: хтось закоханий у яскраве різнобарв'я осені, комусь до вподоби чітка графіка зимового пейзажу, комусь - шляхетні пастелі літньої днини. А мені наймиліший той весняний час, коли березневе змагання з холодом нарешті скінчилося, зимі вже немає вороття і бурхливий квітень впевнено набирає міць. Сяє незатьмарена небесна блакить, тепле проміння ласкаво огортає землю, пестить соковиті бруньки на вітах дерев. Бадьоро зеленіє молода трава, ще не заквітчана радісними травневими кульбабами, лиш де-не-де по ній фіолетовими калюжками виблискують купки шафрану.
Оксана Маковець. Історія однієї зустрічі
Не йшла, а летіла, здавалося, молода дівчина Іриненською вулицею старого Києва. Настрій у неї був надзвичайний, день видався соня;ний, теплий і світлий, один із найкращих і найпамятніших у її, ще зовсім юному житті: адже сьогодні зранку відбулося урочисте вручення дипломів. Під час урочистостей з цього приводу, вчорашня студентка разом із важливим документом, отримала пропозицію залишитися працювати в технікумі. Раділа, й навіть гордилась цим.
Мрії дівчини починають здійснюватись. Вона впевнена, що поступить до університету на вечірній відділ, випала нагода їй, що буде працювати й навчатись водночас, адже зі шкільних літ мріяла стати студенткою Київського університету.
Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів
Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.
Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.
Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.
