Проза

Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів

Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.

Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.

Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.

Віра Дубіно. Сніг

Сьогодні іде перший лапатий передноворічний сніг. Він заповнює все навкруги. Здається, що і сам мимоволі потрапляєш у полон його невпинного танцю. Я люблю, коли йде такий сніг. Він повертає мене у минуле -  минуле з тобою.

Іду додому не поспішаючи, навкруги вальсують сніжинки, заманюючи і мене до свого танку. А в думках  - вихором спогади: один за іншим.

 

Тетяна Череп-Пероганич. Життєві етюди

Яблунька


Художник —
Микола Стратілат

    Їхала з дому – яблуньку  посадила у мами під вікном, щоб не сумувала. Обіцяла частенько приїжджати. Але потрапила в нестримну круговерть життя. І пішло-поїхало. Навчання, робота. Невдале заміжжя, діти... А мама все листи писала. Не про себе, за деревце розповідала. Ось воно вперше зацвіло. А ось якоїсь осені врожаями порадувало. « Ти приїдь, доню, - просила. – дітям яблучок набери. Смачні соковиті...». Яблука здебільшого купувалися в магазині. Бо навіть відповісти на лист не завжди було коли, не те що в село навідатися. 
    А потім пошта стала приходити рідше. «Треба якось  додому вибратися», - подумалося. Та, як говорять, відклад не йде в лад. Сон згодом наснився, ніби на батьківському дворі росте яблуня, та вся вона різними шкідниками вкрита, ось-ось пропаде. Прокинулася. На серці – біль нестерпна. Щось з мамою сталося. Вирушила в дорогу. 

Еліна Заржицька. Три сходинки голодомору (фрагмент)

Крок 1. Раз, два, три, чотири, п’ять – 
сало будемо шукать...

Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки...

Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита.

Об'єднати вміст