Проза

Світлана Талан. Помилка (уривок з роману)

Пролог.
  
Після розмови з сином Вероніка довго не могла заснути. В основному говорив Микита, а вона мовчала, немов в роті була вода, яку не можна було розплескати. Вероніка відчувала, що син цього разу не бреше - голос його був надто схвильований. Було зрозуміло, що Микита довго готувався до цієї розмови. Це відчувалося з того, як часом тремтів його голос, як він говорив сумбурно і часто запинався. Вона вже забула, коли Микита говорив щиро, без брехні, але зараз їй здалося, що син вперше за довгий останній час говорив правду. Вероніка давно не чула голос сина. В глибині душі вона чекала від нього дзвінка, не бажаючи зізнатися

Ольга Рєпіна. Оленятко

У великому лісі жило оленятко. Воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору лісних горішків.

Оленятко тільки що народилось, тому друзів у нього ще не було. Велетенській дуб хитав над ним своїми могутніми вітами.

– Я друг тобі, не бійся! Я захищу тебе від будь–якої негоди…

– А що таке друг? – запитало оленятко.

– Це той, хто допомагає і не потребує віддяки, – відповів мудрий дуб.

Ольга Рєріна. Золоті Каштани

 Осінь... Чудова пора в Україні… Як одна мить пролетіло літо з його забавами, купанням, сонячними росяними ранками, вільним часом канікул та дачною порою. Все це тепер у минулому.

Але коли приходить бабине літо, коли у повітрі літає легеньке павутиння, коли жовте листя золотом ллє сяйво з дерев, коли ще теплий вітерець лагідно грає волоссям на голові, − ми знов маємо нагоду радіти: маленькими маячками світяться на засипаних листям доріжках коричневі каштани.

Ольга Рєпіна. Медогляд

На урок української мови несподівано прийшла медсестра Надійка.

– Третій клас! – сказала вона. – Всі на медогляд!

– Ура! – закричав третій клас, оскільки сидіти на уроці всім дуже не хотілося.

– А уколи робити будуть? – тужливо запитав Гордей Пупченко, якого дражнили Пирогом за його габарити і пристрасть до борошняних виробів.

– Ага, в різні товсті місця і не по одному разу! – сказав ущипливо Женька Рябоконь.

Ольга Рєпіна. Історія синього чайника

         На одній кухні мешкав синій чайник. Він був дуже-дуже старий, закоптюжений, емаль на ньому вицвіла та давно вже не виблискувала. Чайник так довго жив у цій оселі на кухні, що йому здавалось він знав всі кухонні речі з часу свого народження.

         Одного разу, поставивши чайника на вогонь, хазяйка раптом звернула увагу на те, який негожий став її улюбленець.

         – Ото ж тобі, – сказала вона, треба його замінити! А то хтось прийде у гості, так соромно запропонувати чаю!

         Чайник так засумував, почувши це, що цього разу кип'ятив воду значно довше.

 – Та що ж це таке! – знов обурилась хазяйка. – Ні-ні, треба його поміняти!

Світлана Макаревська. Панночка і скрипаль

Якщо ви любите ясні веселі кольори, ніжні, прозорі акварелі, ваша пора - квітневий ранок.

Кому що до смаку: хтось закоханий у яскраве різнобарв'я осені, комусь до вподоби чітка графіка зимового пейзажу, комусь - шляхетні пастелі літньої днини. А мені наймиліший той весняний час, коли березневе змагання з холодом нарешті скінчилося, зимі вже немає вороття і бурхливий квітень впевнено набирає міць. Сяє незатьмарена небесна блакить, тепле проміння ласкаво огортає землю, пестить соковиті бруньки на вітах дерев. Бадьоро зеленіє молода трава, ще не заквітчана радісними травневими кульбабами, лиш де-не-де по ній фіолетовими калюжками виблискують купки шафрану.

Оксана Маковець. Історія однієї зустрічі

Не йшла, а летіла, здавалося, молода дівчина Іриненською вулицею старого Києва. Настрій у неї був надзвичайний, день видався соня;ний, теплий і світлий, один із найкращих і найпамятніших у її, ще зовсім юному житті: адже сьогодні зранку відбулося урочисте вручення дипломів. Під час урочистостей з цього приводу, вчорашня студентка разом із важливим документом, отримала пропозицію залишитися працювати в технікумі. Раділа, й навіть гордилась цим.

Мрії дівчини починають здійснюватись. Вона впевнена, що поступить до університету на вечірній відділ, випала нагода їй, що буде працювати й навчатись водночас, адже зі шкільних літ мріяла стати студенткою Київського університету.

Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів

Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.

Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.

Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.

Віра Дубіно. Сніг

Сьогодні іде перший лапатий передноворічний сніг. Він заповнює все навкруги. Здається, що і сам мимоволі потрапляєш у полон його невпинного танцю. Я люблю, коли йде такий сніг. Він повертає мене у минуле -  минуле з тобою.

Іду додому не поспішаючи, навкруги вальсують сніжинки, заманюючи і мене до свого танку. А в думках  - вихором спогади: один за іншим.

 

Тетяна Череп-Пероганич. Життєві етюди

Яблунька


Художник —
Микола Стратілат

    Їхала з дому – яблуньку  посадила у мами під вікном, щоб не сумувала. Обіцяла частенько приїжджати. Але потрапила в нестримну круговерть життя. І пішло-поїхало. Навчання, робота. Невдале заміжжя, діти... А мама все листи писала. Не про себе, за деревце розповідала. Ось воно вперше зацвіло. А ось якоїсь осені врожаями порадувало. « Ти приїдь, доню, - просила. – дітям яблучок набери. Смачні соковиті...». Яблука здебільшого купувалися в магазині. Бо навіть відповісти на лист не завжди було коли, не те що в село навідатися. 
    А потім пошта стала приходити рідше. «Треба якось  додому вибратися», - подумалося. Та, як говорять, відклад не йде в лад. Сон згодом наснився, ніби на батьківському дворі росте яблуня, та вся вона різними шкідниками вкрита, ось-ось пропаде. Прокинулася. На серці – біль нестерпна. Щось з мамою сталося. Вирушила в дорогу. 

Еліна Заржицька. Три сходинки голодомору (фрагмент)

Крок 1. Раз, два, три, чотири, п’ять – 
сало будемо шукать...

Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки...

Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита.

Об'єднати вміст