ДОРОГА НА СХІД
(Уривок із повісті для дітей «Ґеня»)
Євгенія-Ганна Музика росла дуже допитливою. Її цікавило геть усе: і чому Чорне море називається Чорним, і чи направду воно таке велике, як про нього розповідають. Не раз запитувала старших родичів – з усією дитячою щирістю: як так може бути, що українці є, а України на мапі світу немає? Ніхто не знав, якими словами пояснити все це маленькій дівчинці. Добре, що в Романівці була своя “Просвіта” з читальнею. А з книжок можна було дізнатися про все – і про море, і про Україну, і про цілий світ!..
ПРОБЛЕМА В НАС САМИХ
Депресія – хвороба чи міф? Чи може, просто наше виправдання? Виправдання усім нашим, нами ж вигаданим проблемам, нашій байдужості до всього, бездіяльності нас самих? І як часто ми чуємо: «Вибач, мені зараз не до тебе, не до твоїх жартів, не бачиш в мене депресія, мені погано на душі…» А що ж ти сам зробив для того щоб, тобі стало краще? Агов?! Люди, ми ж самі робимо собі складнішим життя! Вигадуємо якісь проблеми та забаганки:
Горіх і витії душі
Люди понятия не имеют о том, как выбираться из своего ментального леса. ( … ) Вы говорите о зрелых решениях. В этом лесу возраст не имеет никакого отношения к индивидуальной способности принимать решения. Здесь имеет значение только опыт. Даже дитя малое, если знает путь, проведет вас лучше, чем вы сами, если заблудитесь. При таких обстоятельствах точнее было б сказать, что это дитя взрослее вас. ( … ).
Все мы лишь дети перед Богом. Сама жизнь это великая школа, и наши уроки не кончатся до тех пор, пока мы не осознаем, кем являемся на самом деле
Парамахамса Йогананда
Не вірю...
Мамусю, вони знову прилетіли. Горлиці сіли на воротях, про щось лагідно вуркочуть. Притулившись один до одного, птахи пильно розглядають наше подвір’я. Я сиплю пригоршню зернят, які губляться у вже прив’ялому споришевому килимку. Пара сизокрилих обережно спускається на землю. Знаю, вони чекали, коли ти обізвешся й лагідно попросиш до двору… Вони сумують за тобою, як і я. Наш двір за мить осиротів. Ось і ластівки шугають, шукають твій силует. Одна вмощується на гілочку кліматіса й тужно дивиться… Якось, мамусю, ти запитала мене: «А ти знаєш, про що вони думають?»
МОЛИТВА
О, Единий мій!
Ти створив мене за своїм образом і подобою і дав мені життя.
Ти перебуваєш зі мною від дня народження до самої смерті.
Ти відаєш мої мрії і думки, знаєш про всі мої вчинки.
Ти проживаєш разом зі мною мої страждання, горе і радість.
Ти проводиш мене крізь вогонь покаяння і зцілюєш мої рани.
Ти дивишся на світ моїми очима і дихаєш моїми легенями.
Ти пульсуєш у кожній клітині мого тіла.
Ти – ясна хвиля моєї свідомості.
Хай Твоя дійсність постійно присутня у моїй – і вдень, і вночі.
Віднині, прісно, і довіку.
CОН
Уривок із гуцульської містерії «Квітка папороті або квітка життя»
– Коли ти дивишся мені у вічі, то гой - цілий світ завмирає в тій миті. І зорі не милі тієї хвилі. І сонце сі не світит, шо най йому грець. А руки, наче ватними стают, тілько грій їх у теплому сяйви твого серця, шо сі стука, наче той молоток.
– А коли маю твоє серце в своїх долонях – то ніби рай стає на землі. І квіти мені не квіти,коли маю поруч себе ту Квітку, що сяє мені своїм теплом із небес.
Мавка насторожено оглянулась і ,жеби не видати себе,грішну та оманливу душу свою, що між світами загубилась і, тихо мовила,як відрізала, та з тою невловимою ніжністю, гой би любила си так, шо йо, не годна жити:
Пізня вишня / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 232 с.
Образною мовою і простими діалогами прозаїк Любов Гонтарук пропонує читачеві цікаві та романтичні образки сьогоднішнього, багатого несподіванками, життя. Через призму спілкування між автором і співрозмовником проглядається життєва мудрість і глибокі характери, фатальні епізоди і різниця в думках, мудрість і повага.
Усі новели пронизані теплими та сонячними кольорами жінки, матері, коханої. Автор розкошує в очікуванні дива, бавить око чистотою думки, чарує правдивим баченням світу і співпереживає!
Любов Гонтарук має мудрість тримати нас у полі зору своїх персонажів, ненав’язливо ділитися їхніми таємницями, і це, на нашу думку, їй вдається.
Завантажити книгу в форматі PDF
Іскри жар-птиці / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 95 с. ISBN 978-966-1530-86-6
У цій книзі відома українська поетеса Любов Гонтарук вперше виступає в новому для себе жанрі. Її ліричні мініатюри й афоризми — це напружені роздуми про життя, людей і навколишній світ. Читачу пропонуються справжні золоті злитки філософії й поезії, в яких сконцентровано живу енергію думки й почуття.
Завантажити книгу в форматі PDF.
ДАР
— Ромцю, благаю тебе, не мовчи, скажи йому, що це божевілля, що не можна зараз нікуди їхати, - говорила неголосно, намагаючись стримати непотрібні емоції, проте волога поволока вже затуманювала їй зір – от-от і розридається.
(з циклу «Діла житейські»)
Сидять собі дід із бабою в холодочку, мовчать. Врешті баба не витримує:
– Діду, а про що ти мовчиш?
– Про мовчання.
– І що?
– Дуже…
– О, то ти – філософ…
Помовчали. Бабі не сидиться, починає знов розмову:
– Діду, а ти пам’ятаєш, якою гарною дівкою я була?
– Га?
– От глушман! А пам’ятаєш оту Тетяну чорнооку, до якої ти клинці підбивав? А вона перед дівчатами тоді над тобою насміхалася!
–- Брешеш! – аж підскочив дід. – Та вона любила мене аж-аж-аж!
– А, то ось воно що! А я, дурна, заміж за тебе вийшла.
(з циклу «Діла житейські»)
Здається, Микола народився для анекдотів: хитрувато-добродушний вираз обличчя, відстовбурчені вуха, ніс-картоплина. Ще й не починає розказувати, а слухачі сміються. Де збереться гурт, там чути регіт. Хто там і нашкребе в пам’яті який анекдот, а Микола сипле і сипле їх, мов із рукава. Видавши чергову порцію гумору, сидить статечний і серйозний, погладжуючи вуса.
Сьогодні Скорики чекають гостей. Жінка Галя наставляє чоловіка:
– Ти ж дивись, про тещу анекдотів не розказуй. Досить мені вже слухати, як ви гавкаєтесь.
– На своїх не гавкають, зі своїми лаються, – глибокодумно каже чоловік, піднявши пальця вгору.
– Ти хочеш, щоб у мами тиск піднявся?
Вчора ввечері вияснювалось. Вночі вмить вчорашній вітер, втомившись, втих. Вже вдосвіта вверху відсвічувався відблиск. Вись, все видноколо відразу виблакитнювалося. Відлиги відійшли, випогоджувалося. В висілку Вишневому всім вірилось: віхоли, відчувши владу весни, відступили, вмерли, відзимки відійшли. Вирій врешті вертав весну. Відтавали виярки, визеленювались вруна. Видолинок вирунював, веселішав відсоннями. В Ворсклі воскресала вода. Весна, велика вода вселяли віру в високі врожаї.