Проза

Проза Тетяни Грицан-Чонки

Горіх і витії душі

Люди понятия не имеют о том, как выбираться из своего ментального леса. ( … ) Вы говорите о зрелых решениях. В этом лесу возраст не имеет никакого отношения к индивидуальной способности принимать решения. Здесь имеет значение только опыт. Даже дитя малое, если знает путь, проведет вас лучше, чем вы сами, если заблудитесь. При таких обстоятельствах точнее было б сказать, что это дитя взрослее вас. ( … ).

Все мы лишь дети перед Богом. Сама жизнь это великая школа, и наши уроки не кончатся до тех пор, пока мы не осознаем, кем являемся на самом деле        

Парамахамса Йогананда

Проза Людмили Чечель

Не вірю...

Мамусю, вони знову прилетіли. Горлиці сіли на воротях, про щось лагідно вуркочуть. Притулившись один до одного, птахи пильно розглядають наше подвір’я. Я сиплю пригоршню зернят, які губляться у вже прив’ялому споришевому килимку. Пара сизокрилих обережно спускається на землю. Знаю, вони чекали, коли ти обізвешся й лагідно попросиш до двору… Вони сумують за тобою, як і я. Наш двір за мить осиротів. Ось і ластівки шугають, шукають твій силует. Одна вмощується на гілочку кліматіса й тужно дивиться… Якось, мамусю, ти запитала мене: «А ти знаєш, про що вони думають?»

Проза Олесі Чайки

МОЛИТВА

О, Единий мій!
Ти створив мене за своїм образом і подобою і дав мені життя.
Ти перебуваєш зі мною від дня народження до самої смерті.
Ти відаєш мої мрії і думки, знаєш про всі мої вчинки.
Ти проживаєш разом зі мною мої страждання, горе і радість.
Ти проводиш мене крізь вогонь покаяння і зцілюєш мої рани.
Ти дивишся на світ моїми очима і дихаєш моїми легенями.
Ти пульсуєш у кожній клітині мого тіла.
Ти – ясна хвиля моєї свідомості.
Хай Твоя дійсність постійно присутня у моїй – і вдень, і вночі.
Віднині, прісно, і довіку.                      

 

CОН

Проза Анни Шпилевської

Уривок із гуцульської містерії «Квітка папороті або квітка життя»

– Коли ти дивишся мені у вічі, то гой - цілий світ завмирає в тій миті. І зорі не милі тієї хвилі. І сонце сі не світит, шо най йому грець. А руки, наче ватними стают, тілько грій їх у теплому сяйви твого серця, шо сі стука, наче той молоток.

– А коли маю твоє серце в своїх долонях – то ніби рай стає на землі. І квіти мені не квіти,коли маю поруч себе ту Квітку, що сяє мені своїм теплом із небес.

Мавка насторожено оглянулась і ,жеби не видати себе,грішну та оманливу душу свою, що між світами загубилась і, тихо мовила,як відрізала, та з тою невловимою ніжністю, гой би любила си так, шо йо, не годна жити:

Пізня вишня

Пізня вишня / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 232 с.

Образною мовою і простими діалогами прозаїк Любов Гонтарук пропонує читачеві цікаві та романтичні образки сьогоднішнього, багатого несподіванками, життя. Через призму спілкування між автором і співрозмовником проглядається життєва мудрість і глибокі характери, фатальні епізоди і різниця в думках, мудрість і повага.

Усі новели пронизані теплими та сонячними кольорами жінки, матері, коханої. Автор розкошує в очікуванні дива, бавить око чистотою думки, чарує правдивим баченням світу і співпереживає!

Любов Гонтарук має мудрість тримати нас у полі зору своїх персонажів, ненав’язливо ділитися їхніми таємницями, і це, на нашу думку, їй вдається.

Завантажити книгу в  форматі PDF

Іскри жар-птиці

Іскри жар-птиці / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 95 с. ISBN 978-966-1530-86-6

У цій книзі відома українська поетеса Любов Гонтарук вперше виступає в новому для себе жанрі. Її ліричні мініатюри й афоризми — це напружені роздуми про життя, людей і навколишній світ. Читачу пропонуються справжні золоті злитки філософії й поезії, в яких сконцентровано живу енергію думки й почуття.

Завантажити книгу в форматі PDF.

Проза Анни Багряної

ДАР

— Ромцю, благаю тебе, не мовчи, скажи йому, що це божевілля, що не можна зараз нікуди їхати, - говорила неголосно, намагаючись стримати непотрібні емоції, проте волога поволока вже затуманювала їй зір – от-от і розридається.

Жили-були дід та баба

(з циклу «Діла житейські»)

Сидять собі дід із бабою в холодочку, мовчать. Врешті баба не витримує:

– Діду, а про що ти мовчиш?

– Про мовчання.

– І що?

– Дуже…

– О, то ти – філософ…

Помовчали. Бабі не сидиться, починає знов розмову:

– Діду, а ти пам’ятаєш, якою гарною дівкою я була?

– Га?

– От глушман! А пам’ятаєш оту Тетяну чорнооку, до якої ти клинці підбивав? А вона перед дівчатами тоді над тобою насміхалася!

–- Брешеш! – аж підскочив дід. – Та вона любила мене аж-аж-аж!

– А, то ось воно що! А я, дурна, заміж за тебе вийшла.

Анекдотчик

(з циклу «Діла житейські»)

Здається, Микола народився для анекдотів: хитрувато-добродушний вираз обличчя, відстовбурчені вуха, ніс-картоплина. Ще й не починає розказувати, а слухачі сміються. Де збереться гурт, там чути регіт. Хто там і нашкребе в пам’яті який анекдот, а Микола сипле і сипле їх, мов із рукава. Видавши чергову порцію гумору, сидить статечний і серйозний, погладжуючи вуса.

Сьогодні Скорики чекають гостей. Жінка Галя наставляє чоловіка:

– Ти ж дивись, про тещу анекдотів не розказуй. Досить мені вже слухати, як ви гавкаєтесь.

– На своїх не гавкають, зі своїми лаються, – глибокодумно каже чоловік, піднявши пальця вгору.

– Ти хочеш, щоб у мами тиск піднявся?

Володарка весна

Вчора ввечері вияснювалось. Вночі вмить вчорашній вітер, втомившись, втих. Вже вдосвіта вверху відсвічувався відблиск. Вись, все видноколо відразу виблакитнювалося. Відлиги відійшли, випогоджувалося. В висілку Вишневому всім вірилось: віхоли, відчувши владу весни, відступили, вмерли, відзимки відійшли. Вирій врешті вертав весну. Відтавали виярки, визеленювались вруна. Видолинок вирунював, веселішав відсоннями. В Ворсклі воскресала вода. Весна, велика вода вселяли віру в високі врожаї.

«Загублена пам'ять» (фрагмент) — з роману «Злато сонця, синь води»

Наталія Дев'ятко. «Загублена пам'ять» (фрагмент) — з роману «Злато сонця, синь води»

...Темнішало, хмари втрачали багряний відтінок, вицвітали, і заяложені імлисті пасма відносило вітром.

Остап дозволив коню відпочити, коли небо визоріло.

Широкою стрічкою сріблився Дніпро, а на небосхилі мерехтів Чумацький шлях. І ввижалося хлопцю, що він не вздовж Дніпра їхав, а по краю тіні зоряного шляху проскакав, і від того огортав його страх, наче думкою він насмілився торкнутися забороненого, прихованого, таємного.

ЕКОЛОГИ, або Копроконська історія

з циклу ВОЛНИ

Ми намагалися приземлитися на планету Копроконе. Прилади для сканування поверхні не працювали. Тому майданчик для приземлення вибирали навмання.

Отже, якщо дивитись у ілюмінатор, то була невелика рівна галявина, що затишно заховалась між старим темним лісом і молодим гаєм, схожим на купу хмизу. Навколо, ніби срібна стрічка, вилась блискуча тоненька річечка. Ідеальне місце для приземлення космічного катеру.

Та катер аж надто м’яко сів на ту галявину, хвиля брудної води залила лобовий ілюмінатор, і ми відчули, що занурюємося у багнюку ледь чи не по лінію трюму.

Годинник на борту автоматично відрахував п’яту ранку за місцевим часом.

 

Об'єднати вміст