Дзюба Тетяна

Лист із «Південної столиці» Казахстану

%d1%82%d0%b0%d1%80%d0%b0%d1%81-%d1%88%d0%b5%d0%b2%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be-%d0%b2-%d0%b0%d0%bb%d0%bc%d0%b0%d1%82%d0%b8На гостині в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі побували відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач, президент Міжнародної  Академії літератури і мистецтва України Сергій Дзюба та письменниця, літературознавець, перекладач, журналіст, вчений – доктор наук з соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба.

Республіка Казахстан готується відзначити 25-ту річницю здобуття Незалежності. В історії України та Казахстану – чимало спільного, що могли зауважити й наші гості-колеги. Попри недовгий час перебування, вони встигли дуже багато: прочитати лекції та провести майстер-класи, взяти участь у Міжнародній конференції, розповісти про Україну та свої творчі й наукові досягнення в інтерв’ю, подивитися мегаполіс та його околиці і навіть здолати гірську вершину.

На святі в Алмати співали українську «Черемшину»

%d0%b1%d1%96%d0%bb%d1%8f-%d0%bd%d0%b0%d1%86%d1%96%d0%be%d0%bd%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%96%d1%81%d1%82%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%87%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d0%bc%d1%83%d0%b7%d0%b5Відомі українські письменники та журналісти Тетяна і Сергій Дзюби (Тетяна також науковець – доктор наук із соціальних комунікацій, професор) нещодавно побували в сонячному Казахстані, де урочисто отримали почесні нагороди – медалі Міжнародного клубу Абая. Друкуємо розповідь про цю захоплюючу поїздку нашого колеги Сергія Дзюби.

До Казахстану ми приїздили на запрошення Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Це – найбільший і найпрестижніший вуз у цій країні. Знаходиться він в Алмати: університет – таке собі місто в місті, що займає територію близько 90 гектарів! В університеті на 15-ти факультетах навчаються 17 тисяч студентів. Нас вразили і ошатні корпуси, й мальовничі пейзажі (у студмістечку – зелено, багато троянд, бачили білочок, яких охоче пригощають і студенти, і викладачі, й гості цього дивовижного оазису).

Книжка відомих поетів із Чернігова вийшла в Сербії

korica na ostrvu udaljenom kr...Тетяна і Сергій Дзюби. На острові, далекому, мов сльози Єви… : Вірші сербською та українською мовами / Сербською переклав Рісто Василевскі. – Сербія, Смедерево: Арка, 2016. – 155 с.    

На популярній Міжнародній книжковій виставці-ярмарку в Белграді (яку щороку відвідує понад мільйон людей), успішно представлено нову книжку віршів відомих українських поетів із Чернігова Тетяни та Сергія Дзюби «На острові, далекому, мов сльози Єви». Поетична збірка чернігівців увійшла до каталогу виставки й отримала чудові відгуки шанувальників літератури в Сербії. Сербською мовою переклав вірші Сергія і Тетяни видатний сербський поет Рісто Василевскі. Книжка побачила світ у його відомому видавництві «Арка». Пропонуємо вашій увазі відгук на збірку віршів українців видатного сербського письменника, доктора філологічних наук, академіка, головного редактора газети «Књижевне новине» Мічо Цв’єтіча.

Лауреати польської премії імені Юзефа Лободовського

Видатний польський поет, друг України і невтомний перекладач української літератури Юзеф Лободовський (1909–1988) став патроном нагороди, яка присуджується перекладачам із країн Центральної та Східної Європи і популяризаторам ідеї єднання народів.

Вже в 30-х роках минулого століття Юзеф Лободовський сміливо й пристрасно пропагував польсько-українську співпрацю. Публікаціями молодого автора зацікавився волинський воєвода Генріх Юзевський, який запросив енергійного публіциста до Луцька і доручив йому редакцію тижневика «Волинь». Редакторська робота Лободовського була спрямованою на пом’якшення польсько-українських конфліктів на Волині. Після війни, в еміграції Лободовський-перекладач цікавився творчістю тих авторів, чиє слово допомагало у боротьбі за свободу Вітчизни. Митець апелював до осередків української еміграції, наголошуючи на важливості поширення забороненої в Україні літератури і публіцистики. У перекладацькому доробку співця польсько-українського єднання – поетичні, прозові твори, літературна критика, науково-публіцистичні статті, що охоплюють широкий історичний діапазон – від епохи Київської Русі до сучасності.

Три «Діамантових Дюки» – вже в Чернігові!

%d0%b4%d0%b5-%d1%80%d1%96%d1%88%d0%b5%d0%bb%d1%8c%d1%94Відомі українські письменники з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби  щойно перемогли на престижному Міжнародному літературному конкурсі імені де Рішельє, в Одесі, в якому взяли участь більше 200 письменників із понад 20-ти держав: України, США, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Росії, Білорусі, Австралії, Японії, Китаю, Індії, Ізраїлю, Естонії, Казахстану, Узбекистану, Вірменії...

Чернігівці здобули найвищі нагороди – водночас три «Діамантових Дюки»: у номінації «Поезія», одній із найпрестижніших (відзначені Тетяна і Сергій); а поет, прозаїк, публіцист, автор творів для дітей , радіодраматург, перекладач, критик, пародист Сергій Дзюба виграв літературні Олімпійські ігри (літературне багатоборство, де змагалися письменники, які працюють у різних жанрах), тобто став першим Олімпійським чемпіоном із літератури.

Поетів із Чернігова нагородили у Білорусі

Тетяна та Сергій Дзюби – відомі далеко за межами рідної Чернігівщини та України. Щойно вони стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного в Білорусі. Цього видатного поета практично не друкували за радянських часів, бо він був віруючим і писав високодуховні вірші. Тепер добродія Веніаміна справедливо вважають класиком у Білорусі. Він уже відійшов у Вічність. Тож на його честь створили почесну відзнаку, якою щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав. Головний організатор цієї престижної нагороди – популярний літературно-мистецький журнал «Новая Немига литературная», що видається у  Білорусі, в Мінську, де в № 4 цього року успішно вийшли поетичні добірки Сергія і Тетяни. Підпис головного редактора цього популярного часопису, відомого поета Анатолія Аврутіна стоїть і на лауреатських дипломах.

Румунія стала ближчою

Письменники та журналісти з Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби (пані Тетяна – ще й відомий науковець, доктор наук із соціальних комунікацій) днями вступили до Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії (м. Бухарест). Президент румунської Академії, видатний поет, композитор, перекладач, видавець і громадський діяч Пауль Полідор, вручивши дипломи-посвідчення українцям, висловив сподівання, що відтепер співробітництво між творчими елітами наших держав розвиватиметься значно активніше.

Щойно побачив світ журнал румунської Академії, присвячений Тетяні Дзюбі – фото знаної українки вміщено на обкладинку часопису. У журналі надруковано більше двадцяти віршів Тетяни румунською мовою в перекладі Пауля Полідора. Часопис уже викликав значний резонанс у літературно-мистецьких колах Румунії.

Українці – серед лауреатів казахської нагороди!

Письменники з України, Канади та Німеччини стали лауреатами премії «Золотий асик» у Казахстані. Нині відзначено відомого українського поета, прозаїка, критика, науковця, Шевченківського лауреата Василя Слапчука, письменницю, кіносценариста, головного редактора журналу «Новий Світ» Олену Жукову (нині вона мешкає в Канаді, а родом – з України), головного редактора газети «Перекрёсток Виннипег», заступника головного редактора журналу «Новий Світ», письменника та публіциста Михайла Співака (Канада) і знаного верхньолужицького, німецького поета, громадського діяча Бенедикта Дирліха.

Коли зацвітає липа....

Біля памятника Яну СмолеруНещодавно у Німеччині відбувся 38 Міжнародний фестиваль лужицької поезії. У ньому взяли участь та отримали відзнаки і письменники з Чернігова – Тетяна та Сергій Дзюби. Пропонуємо вашій увазі розповідь Тетяни Дзюби про подію.

Сьогодні важко сказати напевно, склалося так випадково чи ні, але фестиваль у Будишині відбувається зазвичай, коли липи вкриваються духмяними суцвіттями. Один з організаторів літературного свята  – Альфонс Вічас зриває запорошену медовим пилком китицю і простягає мені:  – Липа. Це дерево для лужичан є таким же символом, як для українців калина. Триколірний (у барвах лужицького стягу) листок липи зображують на авто, спорудах, сувенірах. Він – маркер, знак приналежності до лужицької спільноти. Дерево липи з корінням намальоване на гербі серболужичан. Утім, шанобливо, як до національної емблеми, до липи ставляться не лише лужицькі серби. Вона наявна у символіці й інших західних слов’ян: чехів, моравів, словаків.

Почесні нагороди

Михась ТкачЗнаний український письменник, голова Літературної спілки «Чернігів» та головний редактор журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач став лауреатом державної літературної премії імені Олеся Гончара. Так високо оцінено його книжку новел і оповідань «Хочеться грози». Також цьогорічним лауреатом цієї престижної нагороди став Шевченківський лауреат, відомий письменник із Луцька, член Чернігівського інтелектуального центру Василь Слапчук. Його відзначено за роман «Та сама курява дороги», який побачив світ у видавництві «Український пріоритет».

«Яблука з небесного саду»

Яблука з небесного саду (обкладинка)Відомі українські письменники Тетяна та Сергій Дзюби порадували своєю новою книжкою «Яблука з небесного саду», в якій представлено вірші туркменською (в перекладі знаного туркменського і шведського письменника Ак Вельсапара) та українською мовами. Цю збірку видано дуже ошатно, в твердій обкладинці (в оформленні використано фрагмент картини Густава Клімта «Дерево життя»). Обсяг – 280 сторінок. Це – спільний туркменсько-шведсько-український проект, гарна робота шведського видавництва «ГУН» (м. Стокгольм) та видавництва «Український пріоритет» (м. Київ). Редактор книжки – відомий поет, прозаїк, видавець, заступник голови Національної спілки письменників України Володимир Шовкошитний. Саме він, разом з авторами й перекладачем, і опікуватиметься промоцією книжки в Україні та за кордоном.

«Вавилон» між Одером та Ельбою

Обкладинка-1 - с эффектамиЯкщо запитати у пересічної людини, з чим асоціюється у неї «Вавилон», вона, мабуть, відповість – з місцем, де змішалися різні мови; з ріками, на яких тужать за вітчизною; з вежею, що сягає неба... Для мене особисто «Вавилон» віднині в уяві поєднується ще й з ошатною антологією. Ця книга присвячена історії та культурі лужицьких сербів або ж вендів – найменшого західнослов’янського народу, котрий мешкає на теренах Східної Німеччини (землі Саксонія та Бранденбург). За понад 1400-літню історію на долю лужичан випали найрізноманітніші випробування. Збереженню їх національно-культурної ідентичності перешкоджала асиміляція, передусім, онімечення, яке триває й дотепер. Проведення на території компактного проживання цього народу меліоративних робіт, видобуток бурого вугілля призвели не лише до руйнування давнього природного ландшафту, але й до вимушеного переселення та розпорошення сільського населення, – як відомо, найтривкішого носія мови та охоронця звичаїв і традицій. Однак, попри всі несприятливі обставини, внаслідок яких постала нинішня двомовність, певною мірою фольклорне представництво лужичан, їм все ж вдалося зберегти власну неповторну індивідуальність, витворити потужну культуру, у першу чергу красне письменство.

Об'єднати вміст