В Університеті «Україна» для студенства створено багато проектів, де молодь має змогу набувати додаткових навичок та умінь, окрім фахових. Тут діють і спортивний клуб, і модерний театр тіней «Данко», і студентський Медіа-центр тощо.
Студентська юнь, небайдужа до мистецтва слова, збирається щомісяця під затишним крилом літературної студії «Горлиця». Студію було створено 2003 року, а 2012 року вона поновила свою діяльність, завдяки ініціативі та постійній увазі до проекту директора Імідж-центру Університету «Україна», кандидата педагогічних наук, доцента Ніни Головченко. Саме Ніна Іванівна і запропонувала очолити творче угруповання мені, випускникові кафедри журналістики Університету «Україна» Геннадію Горовому. За підсумками діяльності творчого об’єднання літстудія щороку видає літературний альманах «Горлиця». До альманаху входять твори студійців, авторів-початківців, а також вірші і проза творчих друзів угруповання – досвідчених письменників і поетів. Уже видано два числа збірки – 2013 і 2014 року. У соціальних мережах (на Facebook ) діє публічна сторінка літстудії «Горлиця», яку модерує її постійна учасниця Світлана Патра.
(«Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву» (2014)
Свого часу, у зв’язку зі спробою включити твір до шкільної програми, скандальної слави зазнала стара казка на новий лад «Червона шапочка» українського письменника-сатирика Євгена Дударя.
Полеміка у ЗМІ виявила неготовність українського суспільства до іронічного самоусвідомлення. Прихильники таланту Євгена Дударя говорили про те, що нація, яка уміє не лише плакати, а й іронізувати над своєї долею та історією – духовно здорова нація. Противники наполягали на тому, що юне покоління варто виховувати насамперед на позитивних прикладах. Треті твердили, що формування ідеалістично-позитивного світогляду стає причиною багатьох трагедій та неспроможності молоді гідно ствердитися у сучасному прагматичному світі тощо.
Перша спроба прочитати роман С. Процюка «Десятий рядок» видалася невдалою: спіткнулася на не характерних для української прози алюзіях до давньогрецької міфології. Проте, оскільки сама принагідно наголошую студентам про необхідність вписувати Україну у європростір на всіх рівнях, спробувала читати вдруге.
Легким читання не назву, бо автор намагається дослідити у свій спосіб тяжку і болючу тему формування архетипу сучасного українця. Цій проблемі присвячено багато творів, зокрема і роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», де письменниця шукає шляхи відродження «Пилипа з конопель» у часи так званої незалежності. Степан Процюк іде в інший бік, показує етапи формування комплексу меншовартості українця, процес «маління» духу українця, перетворення колишнього сильного і стійкого борця за Україну на розпливчатий і туманний «десятий рядок».
Попри необхідність послуговуватися інвалідним візком, проживання у провінції та активне спілкування насамперед у мережі Internet, героїня нашого інтерв’ю здобула вищу освіту, пише вірші і прозу, активно працює журналістом-фрілансером, бере участь у багатьох творчих конкурсах. Про життя без обмежень розповідає Світлана ПАТРА.
Світлано, 2013 року ви закінчили Університет «Україна» і стали журналістом-фрілансером Імідж-центру своєї alma mater. Ваші роботи про студентів, випускників, викладачів, про університетські заходи постійно розміщуються на ресурсах Імідж-центру в соціальних мережах (на Facebook), на сайті Університету «Україна», на порталі Жінка-УКРАЇНКА, на сайті журналу МИСТЕЦЬКІ ГРАНІ, на сайтах Національної асамблеї інвалідів України (НАІУ) і Спілки громадських організацій інвалідів Києва (СГОІК), на порталі ВИЩА ОСВІТА, декілька робіт опубліковано в журналі «Мистецькі грані» та газеті «Голос України». Скільки робіт про діяльність Університету «Україна» Ви опублікували? Що дає Вам, як журналістові, така практика?
Справжній фурор викликав в Університеті «Україна» виступ гурту ШПИЛЯСТІ КОБЗАРІ.
Шестеро хлопців у вишиванках/джинсах/кедах зі стильними чорнявими, золотими і світлочубими зачісками з першої ноти зачарували всіх: і юних студенток, і досвідчених викладачів.
Віртуозна гра на бандурі, музикальність, чисті голоси різного тембру, гармонійне багатоголосся і грайлива манера інтерпретувати все українське на західноєвропейський ретро-хітовий лад спершу шокували, а потім захопили всіх.
Українські глядачі настільки вже звикли до сивочолих журливих кобзарів народницького ґатунку, що абсолютною несподіванкою для всіх стала поява гурту юнаків-бандуристів з класичною манерою виконання та широкою політрою cover-версій, завзятих рок-н-рольщиків з елементами елегантного стьобу.
Прозорі стелі PIANO CAFÉ по вул. Ярославській; чемний офіціант із зачіскою запорізького козака; гості у вишиванках, смокінгах і вечірніх сукнях; портрети Хемінгвея і цитати з його творів на стінах HEMINGWAY-BAR… – з келиха червоного вина розпочався творчий вечір Тетяни Череп-Пероганич «ПОГОВОРИМО ПРО ЛЮБОВ».
Вечір контрастів?..
Урбаністичний інтер’єр кав’ярні на Подолі – і прониклива юнацька поезія пані Тетяни «Люблю село».
Холодні, трагічні дні: річниця початку Євромайдану, день пам’яти жертв Голодомору – і тепла атмосфера щирої поезії, насичена музикою і полум’ям поминальних свічок.
Стрункий стриманий чоловік пані Тетяни Юрій Пероганич, у шляхетному чорному смокінгу, з привітним поглядом за скельцями окулярів – і рвучка, імпульсивна, темпераментна Тетяна, вбрана у яскраву бузкову вечірню сукню («Винен сам: закохався в Поета, ну, а я ж не така, як усі…»)
Але ж саме з контрастів і формується гармонія.
29 жовтня 2014 року на зібранні літературної студії «Горлиця» про свій письменницький шлях розповідала Тетяна БЕЛІМОВА, лауреат Першої премії в номінації «Романи» (твір «Вільний світ») літературного конкурсу «Коронація слова»
Розпочинала пані Тетяна із новелістики (має дві збірки таких оповідань: «Тінь» і «Мертві квіти»). І у перших творах інтерпретувала, наприклад, давньогрецькі міфи, не погоджуючись із долею Ікара, Пенелопи чи Одісея. Про видання не думала, розмістила це на своїй сторінці в інтернет як електронні книги: http://probapera.org/avtor/6/1390/tetyana-belimova.html
Проте одна із історій – «Київ.ua» – не «влізла» в жанр новели. Тут письменниця хотіла розповісти про стосунки у родині, що не склалися. І коли цей текст був майже завершений, його прочитала подруга Тетяни Валеріївни, науковець, літературознавець, і позитивно поцінувала роботу письменниці-початківця. Порадила подати рукопис на конкурс.
У вересні 2014 року побачила світ чергова книга журналіста Олександра Горобця «Свічка на вітрі: Тривога моя – зранена Україна. Публіцистичні розмисли про кремлівський воєнний гібрид для українського електорального поля та високий дух народу, який не побороти нікому». – Вінниця: ФОП Рогальська І.О., 2014. – 252 с.
Назва твору
14 жовтня 2014 року в конференц-залі Національного музею Тараса Шевченка відбулася презентація «КОБЗАРЯ» Т. ШЕВЧЕНКА кишенькового формату для українських воїнів.
Керівник проекту Сергій РУДЮК, полковник Збройних Сил України (ЗСУ), викладач Університету «Україна», член Національної спілки журналістів України (НСЖУ) наголосив:
Презентація «Кобзаря» Т. Шевченка відбувається у символічний день – на свято Покрова Пресвятої богородиці, яке здавна шанували наші козаки. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою.
Цієї осені трапилося багато гарних книг українських авторів. Серед них − текст Юрія Луценка у записі Мустафи Найєма «По обидва боки колючого дроту» (2014).
Чому читала?
Тому, що я − не політик, а визначитися щодо окремих проблем/осіб у політиці як громадянці України треба, бо працюю з молоддю, зі студентами. Якраз отакий кулуарно-документальний, афористично-аналітичний твір виявився доречним.