ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька поема.

Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна... 
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну... 
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Склонився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар?.. Ні... хтось інший... Мовчить...
..."Посвячених" маса,  як гинув Амін...

Історична  поема  епохи  Великої  Французької  революції
Створена  Сергієм Сокольником в  співавторстві  з  поетесою  Богданою  Пілецькою

ВСТУП
Глянь-  падіння  зірок
Із  небес  в  придорожню  канаву...
Що  могло-  не  збулось...
А  неначе  ж відбутись  могло...
Всім  відведено  строк-
Цей  світів  таємничий  орнамент.
Б"ються  Демон  і  Бог
За  терновий  вінець  на  чоло.

***
Та  відомо  усім:  не  завжди
Чого  хочемо-  нам  того  треба.
Бо  лиш  крок  -  від  землі  і  до  неба,
Як  від  щастя  лиш  крок  -  до  біди...

Якщо запитати у пересічної людини, з чим асоціюється у неї «Вавилон», вона, мабуть, відповість – з місцем, де змішалися різні мови; з ріками, на яких тужать за вітчизною; з вежею, що сягає неба... Для мене особисто «Вавилон» віднині в уяві поєднується ще й з ошатною антологією. Ця книга присвячена історії та культурі лужицьких сербів або ж вендів – найменшого західнослов’янського народу, котрий мешкає на теренах Східної Німеччини (землі Саксонія та Бранденбург). За понад 1400-літню історію на долю лужичан випали найрізноманітніші випробування. Збереженню їх національно-культурної ідентичності перешкоджала асиміляція, передусім, онімечення, яке триває й дотепер. Проведення на території компактного проживання цього народу меліоративних робіт, видобуток бурого вугілля призвели не лише до руйнування давнього природного ландшафту, але й до вимушеного переселення та розпорошення сільського населення, – як відомо, найтривкішого носія мови та охоронця звичаїв і традицій. Однак, попри всі несприятливі обставини, внаслідок яких постала нинішня двомовність, певною мірою фольклорне представництво лужичан, їм все ж вдалося зберегти власну неповторну індивідуальність, витворити потужну культуру, у першу чергу красне письменство.

Іще зовсім недавно побутував вислів про те, що у війни не жіноче обличчя. Сучасні реалії війни Російської Федераці проти України спростували це твердження. Адже на рівні з чоловіками, українські жінки вступили у боротьбу проти зовнішнього агресора. Хтось боронить рідну землю зі зброєю в руках, хтось – у медичному халаті, величезна армія волонтерок тихо, самовіддано, без пафосу, але надійно забезпечують армійцям тили. Крім того, ціла когорта жінок при погонах виконують чоловічу роботу на службі, поки представники сильної статі воюють в АТО. І найчастіше ніхто не забезпечує для військового жіноцтва особливих комфортних умов. Та й не просять про особливі вигоди ті, хто йдуть воювати. Вони виконують свої безпосередні обов`язки, а паралельно стають бійцям і психологами, і мамами, і мотиваторами, аби сильні чоловіки не «розкисали» і не падали духом. Випадало мені бачити запис на мобільному телефоні атовця, де жінка-медик власноруч... підносить до гармати сорокакілограмовий  снаряд...

З нагоди Всесвітнього дня письменника до телепрограми «Новий день» Миколаївської державної телерадіокомпанії завітала Віра Марущак, прозаїк.

Світлана ПАТРА,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Світлини з архіву Романа ПЕРЕХРЕСТА

і з офіційної сторінки Джамали на Facebook:

https://www.facebook.com/jamalaofficial

Євробачення. Відомий європейський пісенний конкурс, де співаки – відомі і не дуже – представляють свої держави, відстоюють честь Батьківщини. Ініційований 1956 року, конкурс став візитівкою континенту. Щодо популярності цього пісенного змагання, то, як кажуть  у народі: «Поганий той солдат, котрий не хоче стати генералом». Щодо шоу-бізнесу, то цю фразу можна переінакшити так: «Поганий той співак, який не прагне перемогти на Євробаченні». І хоч знаходяться серед музикантів та меломанів ті, хто ставиться до конкурсу скептично, Євробачення не втрачає своєї популярності.

...Дівчину  звали  Томкою.  Як  я  довідався  при  знайомстві,  вона  з  подругою  на  кілька  днів  приїхала  до  цього  невеличкого  кримського    містечка  на  відпочинок... 

Ми  зі  знайомим  хлопцем  хотіли  "зняти"  цих  дівчат  на  дискотеці  нічного  бару.  Якось  воно  не  дуже-то  у  нас  і  виходило-  дівчата  хотіли  спершу  танцювати,  а  ми  ні-  хлопець  назавтра  від"їжджав  додому  і  мав  клопіт  збирати  речі  (ми  з  ним  випадково  познайомились  в  місцевій  "розливайці"). 

Той смак глоду не вивітрується з моєї пам’яті ще з дитячих, пастуших літ: солодко-кислий, ледь гіркувато-нудотний, зрештою такий, що не передати жодними словами…

Старший пастух Михаль, цибатий, старший за мене майже на десяток років хлопець, називав ці кістляві, криваво-червоні ягоди карамельками, і коли ми приганяли корови на узлісся, наривали йому, обколюючи руки, повні кишені й він апетитно смоктав, смачно випльовуючи камінці, а потім просив ще насмикати найбільших ягід, якими ввечері на колодках пригощав дівчат. «Вони так солодко цілуються після карамельок», — сміючись мовив нам. Ми теж насолоджувались плодами глоду, але ще вміли цілуватись з дівчатами, та й не дуже хотілося. Але все ж втямкували взяти Михаля на смішки. Отож до карамельок глоду домішали ще й кілька десяток карамельок шипшини, які з мого картузика він, не дивлячись, висипав собі в кишеню. 

Цьогорічну Мистецьку премію «Київ» імені Євгена Плужника журі присудило Володимиру Даниленку за книжку «Грози над Туровцем» (Володимир Даниленко. Грози над Туровцем. – Л.: Піраміда, 2014. – Друге видання – 2015. 370 с.).

Конкурентами Володимира Даниленка були Євгенія Кононенко з романом «Останнє бажання», Володимир Шовкошитний з романною трилогією «Кров – свята», Василь Фольфарочний з романами «Сніг на зеленому листі», «Розчахнута душа», «На висоті орлиного злету», Вадим Пепа з книжкою публіцистики «Перед очима істини», Олена Губіна з романом «Марьяна врет и хочет знать правду», Віктор Терен з книжкою поезій «Жовте вечірнє сонце», Станіслав Бондаренко з книжкою поезій «Вогонь майданів і магнатів», Анатолій Камінчук з книжкою поезій «Клекіт лелек» та книжкою віршів для дітей «Книжка для Олі», Василь Клічак з книжкою поезій «Вздовж дарованих Божих днів», Сергій Цушко з книжкою поезій «Один із вас», Людмила Гридковець з книжкою «Долаймо труднощі разом з дитиною: казкотерапія дитячих проблем», Антонія Цвід з книжкою поезій «Графіті небесних амфор».