З цією письменницею я мріяла познайомитись давно. Двадцять перший книжковий форум став і для неї і для мене першим, тому побачились ми саме у вересневому Львові. Вже тоді я знала, що розповім читачам про цю особливу жінку, але коли зимовий Чернігів подарував ще одну зустріч ( 13 грудня Світлана Талан провела автограф-сесію в книжковому  магазині Клубу Сімейного Дозвілля), збагнула, що час.

Якщо окреслити життя людини кількома реченнями, то інформація про Світлану Талан буде виглядати так.

Світлана Олегівна народилась в сім’ї сільських вчителів. До речі, в перший клас пішла на Чернігівщині в Новгород-сіверському районі.

Закінчила восьмирічну школу в селі Перемога Глухівського району Сумської області, продовжила навчання у Баницькій середній школі. У 1983 році закінчила Глухівський педагогічний інститут. З п’ятнадцяти років почала працювати позаштатним кореспондентом районної газети. Багато років віддала роботі з дітьми. Працювала вихователем у дитсадку, потім – учителем початкових класів. Зараз мешкає у м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Дмитро Хоркін – харизматична і цікава особистість. Про цього молодого, талановитого чоловіка багато чого можна розповісти, бо в творчому, професійному житті досягнуто ним немало. Але сьогодні наша розмова про інше, про те, як багато може зробити людина, коли має бажання й любов до країни в якій народилась і живе. 

- Дмитре, Вас знають і поважають як талановитого ведучого багатьох улюблених програм українського радіо, але віднедавна Ви ще й активно ведете волонтерську роботу. З чого все розпочалось? 

- Усе розпочалось з Євромайдану, коли я разом зі своєю колегою Тетяною Литвиновою домомагали людям на Майдані під час сильних морозів, а потім (після перемоги Революції
Гідності), з початком агресії Росії  в Криму, а згодом і на Донбасі, - ми започаткували прямоефірні спецпроекти на Національму радіо України.

Це були ефіри, де ми порушували надважливі теми, робили прямі включення із зони АТО, підтримували бійців. Потім нас, як ведучих не лише радіопрограм, а й концертів, запрошували вести різноманітні заходи на підтримку Української Армії. Нині ми не тільки ведемо, а й повністю організовуємо концерти і в Києві, і у прифронтовій зоні АТО.

Історично склалося так, що Новий рік у нас відзначається двічі: 1 січня за новим, григоріанським календарем, і через два тижні – за старим, юліанським стилем. 14 січня – день пам’яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської, який народився близько 330 року у родині  багатих благочестивих батьків. Все свідоме життя він проповідував вчення Ісуса Христа і користувався великою повагою серед віруючих. Українці шанують чесноти святого і увічнили його ім’я в щедрівці  такими словами: «А що другий празник – святого Василія! Радуйся, ой радуйся, земле, син Божий народився!».

 (за  О. - Ю. Федьковичем)

Скільки років новорічній Маланці, яку святкують 13 січня? Мабуть, стільки ж, як і Щедрому Вечору напередодні старого Нового року. Проте ця народна забава не завжди проходила так, як сьогодні. Оригінальний сюжет з давньоукраїнської міфології і генетичний зв’язок фоль­клорної Маланки з світогля­дом слов’ян - язичників буковинський класик Осип - Юрій Федькович розкриває у своїй розвідці «Ти, місяцю, ти, Королю, красна Маланка є з то­бою. Тридцять дві пісні Маланочні і Русальні руського народу. Во честь і славу Єму зібрав Ю. Федьковиич». І це – найповніший опис цього поетичного шедевру, на жаль, мало кому відомого.

Історичне оповідання

Його останні слова були якимись стишеними і тремтячими, здалося, він навіть не вимовив їх, а передав своїм пронизливим і зажуреним поглядом: «Така твоя доля, Тарасе…» Від тих слів Шевченко прокинувся, намагаючись збагнути чи уві сні те діється, чи наяву. Таки ж бо уві сні…

Підвівся, глянув у запітнілу шибку: над Новопетрівським фортом ще тільки сіріло.

Швидше. В нори, в кущі, в мишоловки. Сховати- 
сь. Адже ті, в камуфляжах, не будуть чекати. 
Вони просто потрощать вам голови. Власне 
це не дуже болить. Біль спалахує й гасне.

Польський письменник і режисер Тадеуш Конвицький, якого називають «польський національний скарб», помер у четвер на 89 році життя.

Конвицький вважається одним з найвідоміших сучасних польських письменників. Він народився у Литві у 1926 році. Під час війни навчався у підпільній гімназії, воював у партизанському загоні. У своїх творах він постійно повертався до теми війни та окупації.

Конвицький залишив багату творчу спадщину, він автор понад 20 романів, серед яких: «З обложеного міста», «Дірка в небі», «Хроніка любовних пригод», «Бохінь», «Сучасний сонник», «Вознесіння» і «Ніщо або нічого».

Виживеш – не минулим:
Той, Хто тебе сотворив,
Тільця крові продумав
Й шар поверхневий кори.

Виживеш – не майбутнім:
Стіни його хиткі.
Ти відмежуєш сутність –
Поданої руки.

Виживеш – маєш право:
Тут, на землі, перебуть.
І не бійся розправи:
Просто – безстрашно – будь!

Тетяна Винник