Цікава розмова Сергія Грабаря, автора програми "Червоне і чорне" на Українському радіо, з видавцем Анеттою Антоненко.
Як видати хорошу книгу? Де шукати хорошого автора?
Про це та інше за посиланням:
Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує знаних письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 53-х держав світу, визначила нових нагороджених міжнародною медаллю Олександра Довженка.
Це – видатний український поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, головний редактор щомісячника «Отчий поріг» Чернігівського земляцтва у Києві Леонід Горлач, знаний поет і перекладач, головний редактор журналу «Новая Немига литературная», лауреат Національної літературної премії Білорусі і багатьох міжнародних премій Анатолій Аврутін (Білорусь, м. Мінськ), відома білоруська і українська письменниця, публіцист, журналіст, педагог Лілія Бондаревич-Черненко (м. Прилуки, Чернігівщина) та меценат із смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської обл. Олександр Сенчик.
Щиро вітаємо нагороджених!
Сергій Дзюба,
президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України
Відомі українські письменники та журналісти Тетяна і Сергій Дзюби стали днями переможцями загальнаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» (талановиті чернігівці посіли перше місце). Їх відзначено за ошатну книжку віршів болгарською та українською мовами «На сріблястій долоні вічності», яка успішно вийшла в Болгарії. Поезії українців – Тетяни і Сергія – переклав відомий болгарський поет Димитр Христов (редактор та консультант – Анна Багряна, рецензент збірки – голова Спілки болгарських письменників Боян Ангелов, – ця дійсно неординарна книжка побачила світ у його видавництві «Богіанна»). До речі, нещодавно, в серпні, Сергій і Тетяна Дзюби здійснили цікаву творчу поїздку до Польщі, Німеччини та Чехії (вони побували в Кракові, Дрездені і Празі), відвідавши й гостинний Львів, одне зі своїх найулюбленіших міст.
Уявіть собі дідуся. Звичайного такого дідуся: із пишною бородою, в домашніх капцях, в оточенні домашніх улюбленців. Кожного ранку він робить зарядку, чистить зуби і, як кожен із нас, має багато милих недоліків: часом лінується, не проти поспати зайву годинку і дуже, дуже (ДУЖЕ!) довго збирається... Уявили?
Ось такий от він – наш Дід Мороз. І якби не його кохана Бабуся і улюблена Онучка - ще не відомо, чи отримали б діти по всьому світу свої законні подаруночки на Новий рік! Адже треба стільки всього зробити: оленів нагодувати, листи від дітей перечитати, списки подарунків скласти, все спакувати, до саней завантажити, помилки в адресах виправити ... Але не хвилюйтеся - у Бабусі Мороз все під контролем!
Це казка про сімейні цінності, про взаємну підтримку, про те, що не треба бути ідеальним, для того, щоб тебе любили. І не обов’язково бути чарівником, щоб творити дива. Адже ця сила – всередині кожного з нас.
Валентина Попелюшка, письменниця:
Щойно дочитала роман Олександри Малаш «Любові багато не буває». Перше враження, перше, що хочеться сказати, закривши книгу: такі твори – немов ковток чистого повітря. Життя! Воно у кожного таке по-своєму і складне, і прекрасне. Хтось бореться зі спокусами, з бурхливою течією, а хтось віддається на волю випадку – куди хвиля винесе.
Бути щасливим, як і вміти любити – то не подарунок долі, а кропітка повсякденна праця. Так, я не обмовилася – любові можна навчитися, любов можна виплекати, як квітку, приречену на загибель, якщо цього дуже захотіти. Ось тільки вчора я читала публікацію Лесі Коковської-Романчук (лікар, письменниця з Тернополя) про примхливу квітку бегонію, яку їй подарували і яка згодом почала гинути в горщику на вікні. Порада фахового флориста виявилася невтішною: «Відпусти, бо саме цей сорт бегонії вирощують винятково для продажу. Вони не придатні для життя». Та хіба ж лікар так легко «відпустить» хворого. Пообламувавши рештки заквітчаних гілочок, господиня поставила одну у склянку з водою, а потім, як людині, сказала квітці, що гинула в горщику: «У тебе є два варіанти»… Які – здогадаєтеся самі. Але згодом і гілочка у воді пустила корені, і у вазоні квітка пустила нові ЖИВІ гілочки. Перемогло життя, бо квіти, як і люди відчувають, що вони потрібні, що комусь не байдуже, загине чи розцвіте.
Напередодні Дня незалежності України – прем’єра патріотичного синглу у рамках культурно-мистецького проекту «Від Шевченка до Костенко»
«Листопад» - п’ятий сингл у проекті співачки Оксани Мухи та композитора Дмитра Кацала «Від Шевченка до Костенко», у якому піснями стають вірші найвідоміших українських поетів. Цього разу, напередодні Дня незалежності України, команда проекту презентує композицію на слова геніального українського поета Богдана-Ігоря Антонича. На музику «Листопад» поклав Дмитро Кацал. А виконала пісню у стилі блюз-рок Оксана Муха.
«Ой, не калина, не червона в лісі,
А людська кров, мов дощ, у голім полі,
І тільки небо, наче прапор, висить
Блакитне з сонцем золотим у колі».
21 серпня 2017 • 19:00 • Колонна зала імені Миколи Лисенка (Володимирський узвіз,2) • Квитки 70-250 грн.
«Київські солісти» запрошують на програму ОПЕРОМАНІЯ: представлені «оперні» композитори з неоперними творами (Верді, Вагнер), музика на оперну тему (Сарасате), а «Інтермецо», що зазвичай є переходом між частинами опер (Масканьї, Массне), буде головним «оперним» ланцюжком у концерті.
Національний камерний ансамбль «Київські солісти», Солістка - Лінда-Анетте Верте (скрипка, Естонія), Диригент – Еркі Пехк (Естонія)
Серце кожного незримо і назавжди прив’язане до шматочка рідної землі. У щедрій зелені садів проглядається батьківський дім.
Розлога верба завжди чекає і виглядає нашого повернення з доріг. Над нею високо і захоплююче кружляють лелеки. У густій траві красується пасіка. Сюди у соти бджоли постійно переносять солодкий нектар. Незабувається материнська вишиванка її заворожуючі пісні, та доріжка, на якій зроблені нами перші кроки на землі. Дух природи і дух народу завжди витають поміж нас. Цими відчуттями постійно укріплюється наша свідомість, громадянська позиція, несхитна віра у Вседержителя, духовні християнські чесноти та мораль.
Цього року знову талановите подружжя Бойчуків Роман і Ольга запрошують до Івано-Франківська творчих друзів на Всеукраїнський фестиваль «Мовою серця». Про це і говоримо:
– Ви засновники чудового мистецького фестивалю, який від і до наповнений любов’ю. У вересні він відбудеться вдруге. Які особисто у вас, як організаторів, враження від першого?
Роман: Таке враження. Що це не рік минув, а було, наче вчора. Пам’ятається мало не кожна деталь. Це і виставка художніх картин Бороденко Наталії з Рівненщини, і виставка робіт фотохудожника з Верховини Руслана Трача, і виставка картин із соломки нашої краянки Галини Різничук; це також чуттєві, як поетичні, так і музично–пісенні виступи учасників, напутнє тепле слово від членів журі; також книжкова виставка авторських книг; презентація поетичної книги київської письменниці Тетяни Череп–Пероганич «Осінь дорослої жінки», екскурсія містом, кавування/чаювання у поєднанні із теплим, щирим, творчим спілкуванням одіні з одними, та багато–багато іншого...
12 і 13 серпня 2017 року у мальовничому Трипіллі, неподалік Києва, відбувся перший драйвовий фестиваль української бардівської пісні «Трипільський сапет». Сапет у Трипіллі -- це особливої форми кошик, виплетений особливим формуванням напрямку плетива лози (дідусь вчив мене плести кошики, і я трошки розуміюся на тому). Так от, у сусідніх Українці та Ржищеві цей виріб вже називається інакше. У сакральному для українців Трипіллі є музей трипільської культури. А ще тут чудова акустика, пейзажі, світанки. Якраз тими днями відбувалися метеоритні потоки Персеїд, і певно уперше в житті мені так сильно відкрилися Небеса. Я неспроста про них згадала. Бо автор і організатор фестивалю «Відкриті Небеса» Едуард Драч був нагороджений призом «золотий сапет» за бездоганне виконання кобзарських пісень.
Цю відзнаку у 2005 році заснували Волинське товариство «Світязь» і ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» за сприяння Національної спілки письменників України, Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України та міжнародних громадських організацій.
З 1 листопада 2014 року засновником цієї премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України (президент Сергій Дзюба), котра об’єднує відомих письменників, перекладачів, журналістів та науковців із
53-х держав.
Серед лауреатів цієї почесної нагороди за минулі роки – Іван Дзюба, Юрій Мушкетик, Микола Жулинський, Василь Голобородько, Валерій Шевчук, Михайло Слабошпицький, Рауль Чілачава, Кость Москалець, Павло Вольвач, Віра Вовк, Сергій і Тетяна Дзюби, Ігор Павлюк, Віктор Неборак, Володимир Шовкошитний, Дмитро Дроздовський, Анна Багряна; Кшиштоф Зануссі, Богдан Задура, Боян Ангелов, Димитр Христов, Імант Аузінь, Рісто Василевські, Бенедикт Дирліх, Ріта Кіндлерова, Ауезхан Кодар, Віра Чорний-Мешкова, Сограб Рагімі, Сейран Сулейман, Інга Крукаускене та інші відомі письменники, науковці, перекладачі, журналісти, громадські діячі і меценати з України, США, Англії, Німеччини, Канади, Італії, Швеції, Болгарії, Чехії, Польщі, Сербії, Македонії, Латвії, Литви, Ізраїлю, Грузії, Росії, Казахстану, Білорусі та Бразилії.
(До 200 - річчя від дня народження МИКОЛИ КОСТОМАРОВА)
Серед славетних ювілярів нинішнього 2017 року виділяється постать геніального історика, письменника, публіциста, перекладача, славіста... Автора 16 томів історичних монографій, шести томів історії в життєписах та ще понад 300 різноманітних праць у багатьох галузях гуманітарних знань. Про людину - енциклопедиста, що володіла десятком мов, один перелік праць якої зайняв би окрему книжку, добре знають лише фахівці. На жаль, його гігантська спадщина до цього часу гідним чином не вивчена і не поцінована. Микола Іванович Костомаров. Як данина пам’яті і шани славетному вченому, досліднику в галузі фольклористики та етнографії, яким він присвятив усе своє свідоме життя, ця стаття.
Народився М. І. Костомаров 16 травня 1817 р. у слободі Юрасівка Острозького повіту Воронізької губернії в родині російського поміщика і кріпачки - українки. Північно - Східна Слобожанщина колись була історичною українською територією (ще у 20 - х роках ХХ століття тут мешкало близько 70% українців, та й зараз українська мова і пісні тут звучать нарівні з російською). Тому оточення формувало уподобання і світогляд майбутнього вченого. Навчався юнак у Воронізькому дворянському пансіоні та гімназії, з 1833 р. – у Харківському університеті. Захистивши дисертацію на тему «Историческое значение русских песен» на ступінь магістра, одержав посаду вчителя історії в Рівненській гімназії. Через рік переїхав до Києва: тут працював за фахом в Інституті шляхетних дівчат, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вчителькою музики Аліною Крагельською.