У рамках проекту «Книга єднає Україну» відбулась скайп-зустріч читачів Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей з письменницею зі Львова Любов’ю Відутою.
Під час заходу діти мали змогу познайомитися з творчим шляхом письменниці, дізналися про її перші кроки на літературній ниві. Любов Відута розповіла, що писати почала у три роки. Здивував дітей один факт з життя письменниці – Любов Відута з 3 років вже вільно читала українською та російською мовами, а книжки брала у бібліотеці.
Недавно запитав я у свого давнього приятеля, стовідсоткового бабія-серцеїда: цікаво, що жінки думають про нас, чоловіків? На що тертий по чужих постелях ловелас з притаманним йому сарказмом уїдливо кинув: «Та хіба жінки вміють думати… Жінки вміють тільки любити». З почутого, виходить, – мій приятель не сприймає серйозно жінок. Я спробував заперечити, позаяк тільки вчора прочитав книжку «Танок самотнього метелика» Наталії Куліш, у якій сучасна авторка через своїх героїнь твердить протилежне на предмет того, що жінки вміють тільки любити. Жінки у приватних між собою розмовах на сторінках творів Н. Куліш так уміло передають внутрішній світ нинішнього чоловіка, куди там. У самісіньке піднебіння заглядають до своїх ріднесеньких, бачать їх наскрізь од п’ят до маківки. Письменниця у своїх оповіданнях навдивовижу влучно передає ставлення жінок до чоловіків, що вельми рідко нині зустрінеш у загалі сучукрліту.
16 березня 2016 року на розширеному зібранні літературної студії «Горлиця» Університету «Україна» (керівник Тетяна Череп-Пероганич) вітали письменників, учасників Євромайдану і Антитерористичної операції на сході України Бориса Гуменюка і Сергія Пантюка.
Уперше захід літстудійців університету транслювався в інтернет, і відомих авторів могли слухати і бачити наживо всі, хто бажав. Зараз це відео можна переглянути за посиланням на каналі Імідж-центру Університету «Україна» на YouTube.
Відбулося відкриття Днів українського кіно у Тбілісі у кінотеатрі «Амірані». Фільмом відкриттям стали «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова. На заході були присутні представники дипломатичного корпусу України та Грузії. Під час відкриття у залі було організовано акцію на підтримку незаконно ув’язнених у Росії українських громадян Олега Сенцова та Надії Савченко.
Не пафосний, а зворушливий і теплий вечір «Шевченко в моєму житті» провели в музеї М. Коцюбинського. Боєць «Азова» Олексій розповідав, що раніше, звісно, читав поезії Тараса Шевченка, але глибоко не замислювався над ними. Однак зараз, у гіркі часи воєнного лихоліття, він по-справжньому відкрив для себе Поета, який так вболівав за Україну і долю нашого народу. І про щоб не писав Шевченко, це – не лукаві, а щирі й дуже проникливі, щемкі рядки, сповнені любові та болю, ніжності і гідності, тепла й світла, співчуття до простих людей. Тому такі вірші хочеться читати і слухати, й прикладати їх до серця, немов подорожники. І тепер багато українських воїнів, захисників Вітчизни, мають «Кобзар», причому ця книжка – вже настільки зачитана, бо вона – дійсно необхідна на війні, як духовні ліки від зневіри та розпачу. Тож Олексій дивовижно продекламував напам’ять Шевченків «Холодний Яр».
До редакції газети «Культура і життя» надійшов переклад вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» болгарською мовою. Його виконав болгарський поет, драматург, перекладач, бард Димитр Христов.
Димитр Христов (болг. Димитър Христов) народився 17 травня 1957 в місті Благоєвград, Болгарія. Закінчив філологічний факультет Софійського університету ім. Св. Климента Охридського. Працював референтом з поезії в Спілці болгарських письменників, головним редактором газети «Болгарський письменник», був головою Творчого фонду, завідуючим відділу літератури в газеті «Пульс», автором і ведучим телевізійної програми «Час для поезії», директором підприємства «Софкнига», головним експертом Міністерства культури Болгарії, директором Болгарського культурно-інформаційного центру в Скоп'є (Республіка Македонія).
Олександр Есаулов. Кенінґова колекція. Справа №1. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2011. – 154 с.
Варто почати з того, що ця детективна серія дуже стильно оформлена. Книги цього вінницького видавництва вирізняються дизайном, який запам’ятовується і приваблює читачів. Гарні також і шрифти, хоча не до кінця зрозуміло, з якого віку бажано починати знайомитися з юними детективами циклу.
Початок тексту теж інтригує: дуель із револьверами, напруження зростає, і тут... виявляється, що це комп’ютерна гра і через випадкове втручання матері наш головний стрілець Мишко програв. Хлопчик та його друзі ще не знають, наскільки скоро зіткнуться з пригодами у реальному житті.
16 березня 2016 в Університеті «Україна» в рамках розширеного засідання літстудії «Горлиця» пройшла творча зустріч із Борисом Гуменюком та Сергієм Пантюком.
Відкрила зустріч Тетяна Череп-Пероганич, керівник літстудії «Горлиця».
Інформаційну підтримку надали:
Завдяки Міжнародній літературно-мистецькій Академії України створено переклад вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» татарською мовою. Його здійснили спільно президент Академії Сергій Дзюба і перекладач із Башкортостана Марсель Салімов.
Марсель Салімов – башкирський гуморист, прозаїк, поет, журналіст, громадський діяч. Тридцять років працював головний редактором башкирського сатиричного журналу «Хенек» («Вила»), друкуючи в ньому гуморески знаних українських письменників. Автор трьох десятків книг. Його твори перекладені понад сорока мовами й надруковані в багатьох країнах світу. Заслужений працівник культури РФ і Башкортостану.
Шевченко сучасний. Шевченко пророчий. Шевченко актуальний. У день, коли про феномен славетного Кобзаря говорили багато і повсюдно, пафосно і щиро, з розумінням і «для годиця» – в обласній філармонії Шевченка... співали. Прем`єра опери Костянтина Данькевича «Назар Стодоля» за однойменною п’єсою Тараса Шевченка запросила у світ музики, голосів, драматургії, українського колориту і нашого етнічного барвистого мелосу. Ще у фойє філармонії стало зрозумілим, що подія викликала неаби яку цікавість у представників культурної еліти краю – багато знайомих облич. А ще потішило, що на прем`єру завітали цілими родинами, навіть з маленькими дітьми. І хоча зовсім юному поколінню напевно було важко зрозуміти геть усі перепитії драми – бо ж як пояснити сучасній дитині, що доньку можна просватати за старого чоловіка, якого вона в очі не бачила? – утім загальний настрій, динаміка, яскраві народні костюми та акторська гра буквально з перших хвилин запросили до Всесвіту, створеного на сцені.
Безперечно, це – одна з найкращих і найцікавіших мистецьких виставок у нашому музеї Михайла Коцюбинського за останні роки. Дуже оригінальна, неповторна, глибоко філософська, людяна. Майстриня не просто фіксує світ на своїх вишитих картинах, а створює нові високодуховні, феєричні всесвіти, які напрочуд гармонійно поєднуються із земним буттям.
Отже, знайомтеся: Лариса Іванівна Костенко, одна з найвідоміших та найуспішніших українських вишивальниць, переможець багатьох конкурсів, а ще ця диво-майстриня має почесне звання – «Золота голка України». Нині їй – 64 роки, з яких 17 займається вишивкою.