Який чудовий вечір: справжні чоловіки − Борис Гуменюк, Іван Андрусяк, Василь Теремко, Богдан Червак, Микола Сивак, «Хан», «Гестапо», «Патріот»… і справжня література – книга Бориса Гуменюка «Блокпост» (2016).

Нова книга Б. Гуменюка, в якій ідеться про реальні події в Україні часів Майдану і війни  2014-2015 років, за словами модератора презентації у книгарні «Є» в Києві (10.02.2016) Івана Андрусяка, вміщує його поезію, художні прозові тексти, «живу літературу» (публіцистику) і є своєрідним документом епохи. Як твердить сам автор: «Я не знаю, який там із мене вояка, скоріш за все – «так собі», але свій суб’єктивний кут війни намагаюся тримати усіма доступними мені засобами. Сподіваюся, колись із таких суб’єктивних картинок складеться одна правдива мозаїка».

Ювілейний, 20-й фестиваль «Віршень» зібрав  друзів у книгарні «Смолоскип». Сьогодні тут віршують і віншують. Багато привітань лине поміж віршів, пісень, та в піснях і віршах на адресу засновника фестивалю, письменника і громадського діяча Сергія Пантюка. Сьогодні у «Віршню» – 20, а його засновнику – 50.

Співведучою Сергія Пантюка є його чарівна дружина Єлизавета Стрий.

Міжнародний літературний конкурс "Гранослов" поновив свою роботу і після восьмирічної перерви знову визначив своїх переможців.

Про це сказав на прес-конференції в Укрінформі голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.

"1991 року, на зорі нашої незалежності, з ініціативи тодішнього голови Національної спілки письменників України Юрія Михайловича Мушкетика було започатковано літературний конкурс, мета якого - залучення молоді до літературної творчості. Цей гарний, благородний почин діяв впродовж багатьох років, але 8 років тому конкурс було припинено. Але за ті часи дуже багато молодих пройшло через сито "Гранослова", це був бренд. У числі переможців першої каденції були Сергій Жадан, Ірена Карпа, Іван Скиба і ще десятки авторів, які сьогодні є окрасою українського літературного процесу", - нагадав Сидоржевський.

У 1997 році з Чернігівського художнього музею поцупили відоме полотно німецького художника Карла Христіана Фогеля фон Гольштайна  «Анна Болейн за ґратами», вартістю 30 тисяч доларів. Навмисне називаю ціну — вона незначна, як для нашого міста чи загалом для області, але музей без того полотна вельми збіднів. Однак мова піде не про художню цінність картини, а, власне, про зображення на ній.

Англійка Анна Болейн, на думку багатьох істориків, належить до найвідоміших і найсуперечливіших жінок в історії людства. Непоказна вродою, вона все ж мала гарні очі і чудове чорне волосся. Але вихована, як і вся тодішня європейська еліта, при дворі Маргарити Австрійської на французьких манерах, що увібрали в себе не тільки політичну та світську мораль, а, насамперед, мистецтво аристократичної інтриги.

Олександра Іванівна Атрощенко народилася 1952 року в селі Жуківка Куликівського району. Після закінчення Жуківської восьмирічної школи  навчалася у Могильовському бібліотечному технікумі та Гомельському  державному університеті. Працювала в  сільських та районній бібліотеках, районній кіномережі, райвідділі культури, радіомовленні. Нині пенсіонерка.
Закохана в літературу з дитинства. Пише вірші та прозу. Друкувалася в районній, обласних, всеукраїнських газетах, у журналі «Літературний Чернігів».

Література здавна була живлючим ковтком джерельної води, тим чистим повітрям, яке допомагає мислити, вселяє надію. Завдяки літературі в Україні запалювалися серця, виростали люди чесні, розумні, сповнені високими ідеями.

От і нині, незважаючи на всі катаклізми, негаразди, сумніви, триває літературний процес – одвічний і невмирущий. Виходять нові книги, радують несподівані зустрічі з письменницькими іменами.

Вірші і проза... Не одне століття ці два крила літератури дають людині емоції, можливість злетіти до небачених висот духу. Щось їх зближує, а щось і віддаляє. Якщо у прозі автор переважно пише про те, що знає, то у поезії він фіксує те, що чує. Втім, цей феномен, помічений Оксаною Забужко, утверджує непересічну думку: кожній небайдужій людині потрібні для інтелектуального та емоційного зростання вічно молоді поезія і проза. Еліксир вічної молодості винайшов герой п’єси Карела Чапека алхімік Макропулос. Отож, виносячи в заголовок це ім’я, Ольга Рєпіна прагнула ще раз нагадати: твори будь-якого жанру, позначені відміткою справжності, себто художності, завжди актуальні, корисні, цікаві, несуть у собі квінтесенцію думки...

4 лютого 2016 року у Дніпропетровській Центральній міській бібліотеці відбулася  презентація нової книги рецензій Ольги Рєпіної «НАШ ЗАСІБ МАКРОПУЛОСА». На презентацію завітали Голова Спілки письменників у Дніпропетровській області письменник Володимир Луценко, поет, член НСПУ – Анатолій Шкляр, дитяча письменниця, член НСПУ та НСЖУ – Еліна Заржицька, письменниця, член НСПУ та НСЖУ – Наталія Девʹятко,  письменник Дмитро Бондаренко, поет Людмила Некрасовська та інші.

Захід було організовано завдяки адміністрації бібліотеки, а особисто – директору Ларисі Савран та заступнику директора  Наталії Шелест.

Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

Майдан, Революція Гідности зробила чи не все таємне явним. Виняток, мабуть, лише один. За зовнішнім українським антуражем ми не побачили силу, яка підтримала Майдан, але не була українською.

ЧИЙ МАЙДАН?

Протягом усіх трьох місяців ішла непублічна, але відчутна боротьба нашої нації постулювати виняткове право на цю Революцію. У нас мали бути союзники, але «дольовики» – на цю роль претендували так звані «русскоязичниє украінци». Їх не часто пускали на сцену, і їх заднім числом все-таки оформили як попутників, добрих помічників.

Ця ж російськомовна і просто русская частка активу Майдану змушена була прийняти (хоч із застереженнями) корпус консервативної революційної символіки, зокрема ім’я Степана Бандери і сам феноменальний «мем» – «бандерівці». Ця ж русская частка насторожено, а де й вороже сприйняла падіння Лєніна на Бесарабці, як і наступний лєнінопад.

(до подій на Сході України)

Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.

Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.

Що ж ви, нелюди, сієте скрізь 
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.