У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.

Щороку, починаючи з 1967р., 2 квітня – в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена – відзначається Міжнарожний день дитячої книги.

Цим святом підкреслюється надзвичайно важлива роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі. Свято встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги.

02.04.2015

Цю почесну нагороду засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Національної спілки письменників України та міжнародних громадських організацій. З 1 листопада 2014 року засновником премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців та журналістів із сорока п’яти країн світу.

Рішення ухвалює Комітет із нагородження Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», до якого входять знані письменники і науковці.

Серед лауреатів минулих років – Іван Кошелівець, Петро Яцик, Оксана Забужко, Василь Голобородько, Михайло Слабошпицький, Василь Слапчук, Віра Вовк, Сергій і Тетяна Дзюби, Михайло Сидоржевський, Дмитро Стус,  Марко Павлишин, Віктор Баранов, Ігор Павлюк, Євген Баран, Богдан Бойчук, Емма Андієвська, Марко-Роберт Стех, Анна-Галя Горбач, Дмитро Чистяк, Дмитро Дроздовський, Димитр Христов, Боян Ангелов, Елка Няголова, Атанас Ванчев де Трасі, Ак Вельсапар, Єтон Келменді, Петро Захаров, Сограб Рагімі, Хрісто Петрескі, Ефраїм Баух, Войцех Пестка, Євген Чигрин, Ауезхан Кодар та інші відомі люди з України, США, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії, Канади, Бразилії, Австралії, Бельгії, Швеції, Болгарії, Словаччини, Польщі, Ізраїлю, Македонії, Латвії, Росії, Казахстану, Туркменістану, Грузії, Вірменії, Молдови, Білорусі, Косова, – письменники, перекладачі, науковці, меценати, журналісти, громадські діячі, актори театру й кіно, музиканти, художники, працівники освіти і культури.

БОГАТИР

Той, хто любить кашу їсти,
Проживе аж років двісті;
Буде сильним, мов солдат,
І народить сто малят!

ТАРІЛКА

Любить жартувать Людмилка:
– Ой, не вічна ця тарілка!  
А колись на всій Землі
Не було їх взагалі.
Що ж робили дітки й мами?
Їли ніжками й хвостами…

Чернігівець Вадим Бабанський саме переживав кульмінаційний момент свого сну. Вони з Тонею нарешті усамітнилися на дикому кримському пляжі, абсолютно безлюдному в травні (недаремно майже рік разом загартовувались вдома – у Чернігові!). Хутко роздягнулися і, оголені, немов прадавні Адам та Єва, поринули в бурхливі хвилі... Згодом, стрімко  діставшись берега, Вадик милувався засмаглою, граціозною дружиною, якій все не хотілося виходити на сушу. Мимоволі зітхнув: так, він у Тоні – лише другий, адже понад усе на світі його кароока богиня кохає... море. І з цією жагучою пристрастю нічого не вдієш. Море – не чоловік, його, заради прекрасної панночки, на дуель не викличеш. Отож терпи, козаче! Ну, не ревнувати ж власну дружину до якоїсь „калюжки”...

(Костюк С. Траєкторія самоспалення: Щоденникові записи у віршах. – Чернівці: Букрек, 2015. – 142 с.)

Років із п’ять тому, коли я читав щойно видану збірку свого друга, колеги і тезкá Ігоря Павлюка “Стратосфера”, мені спало на думку не просто ознайомити з нею вітчизняного читача, а й запросити його, так би мовити, до спільного роздуму: а чим, власне, відрізняється справжній поет від просто людини, яка пише вірші? Одразу спали на думку рядки геніального символіста ХХ століття Павла Тичини:

На те я лірик, щоб запитувать,
не тільки холодно озватися,
не тільки лозунги почитувать,
а – дивуватись,
дивуватися! –

і виявилося, що саме в них і закодовано відповідь на це таке складне і водночас таке просте запитання.

Сакральна сутність материнства

Україна споконвіку уособлюється в образі Жінки-Матері. Для українців рідна земля є втіленням жіночої первини й материнства, як Сонце –  чоловічої первини й батьківства. Українець одвіку ставиться до землі як до живого єства. Більше того, він перебуває у священній інтимній єдності з питомою землею  –  любить  її,  як  дружину, плекає, а земля живить весь його рід. Ось як виповів нерозривний зв’язок українського селянина й його землі-годувальниці геній світового письменства з українським серцем Микола Гоголь, застерігши від «пролетаріатства»: «...Хіба можна розділити селянина з землею?.. Ви тільки подумайте, що селянин наш плаче на радощах, побачивши землю свою. Декотрі припадають до землі й цілують її, наче кохану. Це щось та означає!.. Ось над  цим  і  треба подумати...». В українському традиційному світогляді давнє сакральне поняття материзна живе нарівні з загальносуспільним поняттям батьківщина. Незмінно називав Україну материзною історіософ Пантелеймон Куліш, віддаючи цьому священному найменню перевагу перед батьківщиною. Його земляк-сіверець історик, етнолог Микола Маркевич так роз’яснює бінарну сутність батьківського й материнського в найменуванні рідної землі: «Батьківщина вища за материзну; вона тільки частина її; та для чиєї душі немає материзни, для того немає й батьківщини».

* * *

Стоїть бабуся – гривні у руці,
міркує: що собі на них купити,
на ці, останні… Пусто в гаманці,
а треба ще до пенсії дожити.

Вона віднесла ковдру на Майдан,
зігрітися – для хлопців, бо морози.
Ще спромоглася на бинти для ран
і на молитви, мовлені крізь сльози.

Скільки могла, на армію дала,
і ще б давала, та сказились ціни.
А в серці стільки болю і тепла,
тривоги і жалю за Україну.

«Ну, што – шипить їй дамочка в лице, –
в Європу захотєлось? Ідіоти!
Нє нравілся вам Яник – мол, подлєц?
А с нинєшнім откінєшь, бабка, боти!»

Світлана Макаревська

НАДІЇ

Є доленосні імена,
і тут нема питань:
вона – Надія, і вона
не зрадить сподівань.

Таких звичайних сподівань
про щастя на землі,
тих, за яких стояв Майдан,
під кулі хлопці йшли.

Вона не зрадить віру в тих,
хто справжній патріот,
і тих, хто у бою поліг
за правду, за народ.

Вона не дасть себе зламать,
я сподіваюсь щиро!
Їй допоможе все здолать
любов, надія й віра.

Тримайся, Надю! Ти – боєць,
тендітна героїня.
Шлемо тобі тепло сердець –
з тобою Україна!