Буду актрисою!

Поміщик Адасовський із села Заньки навіть чути не хотів про доньчине бажання грати на сцені. Вважав акторську професію негідною для людей дворянського походження.

Проте Манечка була не з тих, котрі легко відмовляються від своєї мрії. Змалку вона понад усе любила співати й танцювати. Щоразу, коли в домі Адасовських збиралися гості, не обходилося без Маниних палких і зворушливих виступів.

Шановний Петре Олексійовичу!

Звертаємося до Вас за підтримкою рідного Українського радіо — єдиного острівця національного українського духу в сучасному ефірі.

Протягом багатьох десятиліть Українське радіо відігравало і продовжує відігравати величезну виховну роль в естетичному розвитку нашого народу, в його єднанні й духовному зростанні, в усвідомленні себе могутньою і красивою нацією. Найкращі зразки музичної і літературної класики, фольклору, сучасного мистецтва у виконанні провідних художніх колективів і окремих майстрів цілодобово звучать в ефірі, зокрема, радіоканалу «Культура», а також по Першому Національному і «Променю».

На бойове чергування заступить пітьма.
Вкриє блок-пост, наче мати – замерзле дитя,
І колискову прошепче нечутно сама –
Про неспокійне і мирне домашнє життя.

Сниться Іванові білений зболений дім:
Четверо хлопчиків бавляться там у війну. 
Стовбур калини за весну і літо зміцнів,
Жінка помітила першу свою сивину…

Сниться Михайлові дотик, і доторк, і щем:
Перші бажання, що втілені сном у життя…
Ніч тарабанить довкола самотнім дощем:
Краплені карти таро про крихке майбуття…

Вушко двоїться… Вушко голки. Вівдя напружила зір, зібрала до купи свої нерви, що отаборилися в тремтячих пальцях, та й зашилила-таки нитку в голку! Тепер сяде на призьбі, підставить під ранкове сонце уперту зморшку на переніссі, та й продовжить свою приємну роботу. Наперекір сусідам, родичам, листоноші, навіть самому губернатору Коломойському! Віднедавна вони всі перестали з нею вітатися… Ну, Коломойський – то таке, то ладно, він і раніше цього не робив – де вже йому бабу з вікна «Мерседеса» помітити, та вона йому жодного разу й не траплялася… А от всі інші! Оголосили бідолашній війну. Мовчать… У двір не ходять. Оберемками траву через тин не кидають.

Відгук на нову книгу Тетяни Череп-Пероганич «Іриси для коханого» (Канів, 2014, видавництво «Склянка Часу*ZeitGlas»)  від колеги і земляка.

Поетеса Тетяна Череп-Пероганич своєрідно підтвердила свою любов до чоловіка Юрія: «Не кажу про кохання, а виливаю його у вірші, які присвячую Тобі», - написала вона в одному з 20 одкровень, що увійшли в її збірочку «Іриси для коханого».

Є там інтим, про який тільки їм двом відомо. Хоча й про це багато хто може сказати, мовляв, і в нас так було.  Та найбільша  цінність Таніних освідчень, напевно, в тому, що їх можна назвати Гімном і Конституцією для всіх закоханих і тих, хто тільки мріє закохатися.

Сьогодні я знову іду із госпіталю. Серце переповнене болем , голова важкими думками. Десь на підсвідомості помічаю, що єдині босоніжки уже зовсім розлізлися – не витримали моєї біганини, а були м’якенькими, зручними і допомагали мені у щоденних мандрах. 

Розмова в студії із Олександром Апальковим, редактором міжнародного журналу "Склянка Часу*Zeitglas", 11.07.2014 року.

Запис з 74 концерту НАРОДНОЇ ФІЛАРМОНІЇ для українських військових 01 серпня 2014 року (Десна, Чернігівська область).