Багряна Анна

Моє Різдво

У грубці потріскують дрова. Схилившись над грубкою, сидить мій дід Микола. Святий Миколай. Перевертає коцюбою дрова. Курить і кашляє.

- Вже потерпів би хоч на свято, - тихо дорікає йому баба Галя, проте роздратування в її голосі не чути.

Язички полум’я освілюють вкрите зморшками дідове обличчя.

Ми сидимо за столом. По чорно-білому телевізору знову транслюють «Вечори на хуторі близ Диканьки». На столі – неглибока тарілка з рисовою кутею, щедро приправленою маком, родзинками й медом, решта пісних страв. А осторонь, на високій табуретці – емальована миска, вкрита білим рушником. У мисці – запашні пиріжки, яких бабця напекла ще вдосвіта.

«Скажений вітер, як та москва...»

Скажений вітер, як та москва,
дійшов до краю – 
в підступні сіті зв’язав слова
«війни немає».

Німує місяць над вівтарем – 
уламком храму.
На танку суне кривавий кремль – 
у пекло прямо.

Перетинають кордон зими 
птахи і квіти – 
солдатам діти малюють мир.
Лютує вітер…

Анна Багряна

Виклик війні

Щойно Даринці виповнилося три рочки, як померла від страшної хвороби її матуся. Потім батько привів додому іншу жінку. І Даринка довго плакала.

Степан працював у поліції і, бувало, не приходив додому по декілька днів: то мав нічні чергування, то якісь відрядження. Тоді Даринка залишалася вдома із мачухою. Дні, коли батька не було вдома, ненавиділа найдужче. Русана їй не сподобалася одразу – не даремно ж так розривалася ночами від плачу, коли вперше її побачила: якась вона дивна, і погляд має – такий хижий, що аж страшно іноді в її очі зазирати.

Зелений борщ (річниці Голодомору присвячується)

Цікаво, чи боляче землі, коли я по ній ходжу?

Мені подобаються питання без відповідей. Іноді відповіді дратують ще більше, ніж питання. Я ладна слухати нескінченний потік безглуздих, часом навіть ідіотських, запитань, але - не відповідей на них. 

Робота журналіста цікава, але іноді інформаційне перенасичення містить у собі загрозу легкої форми шизофренії. Мені спокійно. Я повертаюся з роботи. Отже, маю унікальну можливість нарешті не думати про політику. Тепер мене цікавить одне: чи боляче землі, коли я іду по ній?..

Зелений борщ (річниці Голодомору присвячується)

Цікаво, чи боляче землі, коли я по ній ходжу?

Мені подобаються питання без відповідей. Іноді відповіді дратують ще більше, ніж питання. Я ладна слухати нескінченний потік безглуздих, часом навіть ідіотських, запитань, але - не відповідей на них. 

Робота журналіста цікава, але іноді інформаційне перенасичення містить у собі загрозу легкої форми шизофренії. Мені спокійно. Я повертаюся з роботи. Отже, маю унікальну можливість нарешті не думати про політику. Тепер мене цікавить одне: чи боляче землі, коли я іду по ній?..

Анну Багряну нагородили на Батьківщині

Громадська організація «Чернігівський інтелектуальний центр» провела восени творчі вечори в Україні та за кордоном, під час яких відомі зарубіжні письменники з США, Великобританії, Франції, Бразилії, Болгарії, Фінляндії, Швеції, Італії, Польщі, Сербії, Македонії, Росії та Казахстану урочисто отримали престижні міжнародні літературні нагороди, засновані в нашій державі, – імені Миколи Гоголя, Григорія Сковороди і Пантелеймона Куліша (віднедавна їх співзасновником стала новостворена Міжнародна літературно-мистецька Академія України).

«Terra poetica». Урочисте відкриття

10687884_10205099728035372_919826802516314678_o20 жовтня у Національному академічному музично-драматичному театрі імені Івана Франка відбулося урочисте відкриття Міжнародного фестивалю поезії «Terra poetica». Ініціаторм його проведення на теренах України, засновником виступила українська поетеса Леся Мудрак.

Чи не вперше незалежна Україна на одній сцені приймала відомих поетів з 15 країн світу, серед яких: Katerina Stoykova-Klemer (США), Hilary Sheers (Британія), Maureen Weldon (Уельс), Diti Ronen (Ізраїль), Slagana Klukaka (Македонія), Jüri Talvet (Естонія), Morelle Smith (Шотландія), Димитр Христов (Болгарія), Krystyna Lenkowska (Польща), Mischa Аndriessen (Нідерланди), Ak Welsapar (Швеція), Hirochi Kataoka (Японія) та українських авторів, яких оголосив голова журі конкурсу Дмитро Дроздовський (Мар’яна Кіяновська, Олена Герасим’юк, Ігор Павлюк, Анна Багряна та ін.).

Тріумф і агонія Мерлін Монро – для українського глядача

Минулої неділі у Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса, столичним театром «МІСТ» презентовано прем’єру п’єси болгарського драматурга і поета Димитра Христова «Мерилін Монро: тріумф і агонія». Сценічна назва драми «Храм її диявола».

З головною роллю прекрасно справилася актриса Уляна Ліб, постановник спектаклю – Олександр Мірошниченко.

Американська актриса по-новому була представлена українському глядачеві. Скинуто маску. Вона не грає. Вона така як є. Це останні дні її життя, які вона проживає так, як хоче сама. Відома і глибоко нещаслива. Так, на жаль, в житті багатьох кумирів буває і в наш час.

Результати конкурсу прози про УПА

В рамках VI літературного фестивалю "Покрова" ім. Т. Мельничука оголошено результати конкурсу прози про УПА.

З 11 червня до 20 вересня такий конкурс проводила Літературна агенція "Discursus". Склад журі: письменники Василь Портяк і Василь Карп'юк та історик Володимир В'ятрович.

Визначено три кращих твори, автори яких одержать відповідні дипломи та комплекти книг від ЛА "Discursus". Самі твори ввійдуть до книжки, вихід якої планується на весну 2015 р.

«Храм її диявола» від Димитра Христова. Вистава.

НЦТМ імені Леся Курбаса і київський театр МІСТ 

в рамках проектів драматургічного відділу 
«Феномен новітньої слов’янської драми», «МоноЛІТ» і лабораторії «Лабіринт» 

презентують 19 жовтня прем’єру вистави Димитр Христов 

«Храм її диявола»

Монодрама за п’єсою Димитра Христова
"Мерилін Монро: тріумф і агонія" 

Переклад із болгарської Анни Багряної 

Інга Крукаускене — поезія

Твори з різних збірок:

РАЙ ПОСТАНЕ

Стрілою-потягом щосили
Летіла я вперед, у даль,
Палкою іскрою горіла,
У пеклі марила про Рай.

Залізний світ з образ, відчужень,
Розгулля зла, добра застій.
Не час для радощів, – як дружно
Кричали “друзі” мені. – Стій!

Стоп, машино! Шалений біг,
Думки скрегочуть об надії-колії,
Головою гальмую і, далебі,
Вчорашні принади змінюють колір. 

Крик заліза – мов плугом по нервах,
Скло розтрощене, віру знищено…
Розбрелися вовки ненажерливі,
По руїнах надій нишпорять.

Об'єднати вміст