Тетяна Череп-Пероганич у авторській програмі Валентини Громової «Портрет без ретуші» на Чернігівському обласному радіо. Червень 2016.

Інформаційна політика є дуже важливою складовою діяльності Університету «Україна».

А опікується інформаційною діяльністю цього ВНЗ Імідж-центр Університету «Україна». Це – структурний підрозділ університету, інноваційний проект із соціальних комунікацій. Імідж-центр активно залучає до своєї роботи студентів різних спеціальностей, у тому числі й студентів з інвалідністю. Співпраця з Імідж-центром допомагає студентам набути корисних практичних навичок у роботі за обраною спеціальністю – у дизайні, журналістиці, літературній творчості тощо. За час роботи Імідж-центру Університету «Україна» було створено кілька студентських творчих груп. Одна з них – це студентський Медіа-центр, заснований 2011 року як навчально-практичний центр для студентів спеціальностей «Журналістика» та «Видавнича справа та редагування». Про діяльність студентського Медіа-центру - Тіна ОВДІЙ.

Видавець і письменник Сергій Пантюк закликає громадськість підтримати молодого поета і героя російсько-української війни Ярослава Платміра.

Ярослав 1991 р.н. служив у лавах ЗСУ в 81 окремій аеромобільній бригаді. Воював під Донецьким аеропортом, де 31 січня 2015 року й отримав важке поранення у ліву ногу. З того часу перебуває на лікуванні та проходить реабілітацію. 

Воїн і поет пише вірші – щирі, з глибини душі. Мав свою експозицію на відомій виставці «Ні, наші Музи не мовчать!», яка діяла в Національному музеї літератури України. Тепер хлопець мріє про власну збірку.

Урбаністично-феміністична обкладинка книги Т. Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки», де зображено даму декадентського типу у шляпі, з цигаркою та чи то з пером, чи то біля келиха/пляшки вина, не зовсім пасує до образу авторки книги, котрий уклався у моїй свідомості за два роки спілкування з цією письменницею. Тетяна, як на мене, абсолютна українка, класична жінка, гарна, відверта, талановита, легка у спілкуванні і – абсолютно закорінена в село. Правда, вона однаково органічно почувається і в хусточці у мами на городі, і в модерному ресторані м. Києва з келихом «мохіто», але асоціюється насамперед із природнім світом розкішних сільських пейзажів.

Чому?.. Тому що ніколи не соромиться того, що народилася в селі; тому що завжди розмовляє/пише українською мовою, не збивається на манівці модних англіцизмів чи неусвідомлених росіянізмів; тому що пише про звичайні прості речі зрозумілою мовою, але знаходить у цих речах такі глибокі сенси і несподівані ракурси, котрі відгукуються в серцях читачів і відкривають їм глибини їхнього життя.

Нещодавно у Німеччині відбувся 38 Міжнародний фестиваль лужицької поезії. У ньому взяли участь та отримали відзнаки і письменники з Чернігова – Тетяна та Сергій Дзюби. Пропонуємо вашій увазі розповідь Тетяни Дзюби про подію.

Сьогодні важко сказати напевно, склалося так випадково чи ні, але фестиваль у Будишині відбувається зазвичай, коли липи вкриваються духмяними суцвіттями. Один з організаторів літературного свята  – Альфонс Вічас зриває запорошену медовим пилком китицю і простягає мені:  – Липа. Це дерево для лужичан є таким же символом, як для українців калина. Триколірний (у барвах лужицького стягу) листок липи зображують на авто, спорудах, сувенірах. Він – маркер, знак приналежності до лужицької спільноти. Дерево липи з корінням намальоване на гербі серболужичан. Утім, шанобливо, як до національної емблеми, до липи ставляться не лише лужицькі серби. Вона наявна у символіці й інших західних слов’ян: чехів, моравів, словаків.

Міжнародна літературно-мистецька Академія України втретє назвала відомих патріотів (письменників, журналістів, видавців, громадських діячів, меценатів), удостоєних щойно міжнародної почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи. Нагороджені:

1. Грузинський та український поет, перекладач, літературознавець (доктор філологічних наук, професор), дипломат, державний та громадський діяч Рауль Чілачава;

2. Поет, головний редактор газети «Літературна Україна» Станіслав Бондаренко;

3. Літературознавець, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран;

4. Письменник, голова Літературної спілки «Чернігів», головний редактор журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач;

5. Заступник голови «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівник Ічнянського відділення Микола Вощевський;

6. Письменник, перекладач, дипломат Сергій Борщевський;

За останні кілька років в Україні тему безбар’єрності обговорювали всі, хто певним чином дотичний до проблем людей з інвалідністю. Справді, питання доступності архітектурної, побутової, а також – доступності у свідомості громадян – є нині дуже актуальним. Особливо – після революційних подій 2013-2014 року та їх продовження в російсько-українській війні, що й досі призводить до втрати здоров’я як військовими, так і цивільними громадянами України. Тож яка ситуація з безбар’єрністю в Україні? Загалом – невтішна. Проблем дійсно багато, і їх треба вирішувати.

Але є й позитивні приклади, про які варто говорити. Далі - у матеріалі Тіни ОВДІЙ.

Германов

Не зачепила «четверта хвиля». Лейтенатський квиток із підклеєною світлинкою тримаю напоготові. Опецькуватий червонощокий Толя, сусід із другого під’їзду, вже вдруге опорядився до батальону «Київська Русь». Стрілися, побалакали. Його шестрирічна дочка мугичила якусь пісеньку, тримаючи татову долоню. Толя зиркнув на стос книжок, які я тримав під пахвою. Панас Мирний…

- Вчора ходили по хатах і розносили повістки. Ти ж не підписуй, якщо тобі принесуть, - проказала колишня дружина.

- Гм. Чому?

- Ну, як чому?! Донька, як дізналася, то весь вечір проплакала… Малій твоя пісня сподобалася. Вона навіть прокоментувала в Мережі.

- Я бачив…

***

Розвінчані мости і три дороги, 
Молитву шепчуть стомлені вуста.
Куди йдемо, між кулями, до Бога?
Чи мо’ до біса тягнемо хреста?..

Бредуть у завтра підпанки і злидні,
Печуть заграви, біди і борги.
І гомонять гутірки посполиті 
Помежи трав язичницькі боги.

Солоний день, підсолений сльозою,
Криваві німби в тихих янголят.
…А посивілі далі після бою
У вишині лелеками болять.

©Л.Шмигельська

Я, мабуть, невиправний романтик, але і досі вважаю, що українські (україномовні) артисти (співаки, поети, композитори) повинні ставитися до своїх колег із особливою солідарністю. Я поясню чому, тільки дочитайте до кінця!!!

Українська пісня завжди була падчеркою на цьому святі життя. Ще з царських часів, коли десятками указів заборонялися українські книжки, пісні, театральні постановки. Але були кобзарі-співці, які в своїх творах уміли передати свій час і зберегти пам'ять про народних героїв.