У Дніпропетровську відбулось нагородження переможців інтерактивного конкурсу Дніпро-бук 2014

Повернути цікавість до книги – таке завдання стоїть на сьогодні перед усіма бібліотеками світу.

Така ж задача стоїть і перед Центральною міською бібліотекою Дніпропетровська. Для цього наш Палац книги вживає найрізноманітніших заходів. Адже часто, щоб привернути увагу до продукту потрібно зробити гарну рекламу.

 4-5 грудня 2014 року гостинна Обухівська земля вітала учасників і гостей поетичного фестивалю «Поетичний рушник».

Присвячується захисникам Донецького аеропорту – бійцям кіровоградського спецназу.

Автор слів і виконавець – Василь Лютий. 

Автор аранжування і монтаж відеоряду – Григорій Лукяненко, гурт «Рутенія».

Днями у видавництві книг «Лілія» проходить акція, протягом якої, автори можуть видати власні книги за зниженими цінами. Якщо вам цікава дана інформація - зверніться у видавництво вже сьогодні. Бо акція закінчується за декілька днів.

Вся інформація за посиланням: http://vidatiknigu.com.ua

Учасникам порталів "Жінка-Українка", "Клуб поезії" та "Поетичні Майстерні" надається додаткова знижка 3% від сум, вказаних у таблицях.

(за віршами Іванни Стеф’юк)

З творчістю Іванни Стеф’юк я знайома  багато років (хоча час, як відомо, відносний). І впродовж цих років я переконалася у тому, що кожна нова поезія чи оповідання не залишають мене байдужою. Цей автор не приїсться і не набридне. А це все тому, що коли читаєш вірші, зовсім не потрібно слідкувати за римою, логікою чи змістом. За всіма цими літературними категоріями не дивишся тому, що авторка сама створює образ, інколи – предметний, до якого, здавалося б,  можна доторкнутися, а частіше духовний – відчуття, які закодовано поміж слів, вони постають у картинці, яка ще довго зберігається у пам’яті.

Читаючи вірші Іванни, інколи  розумію, що падаю у прірву, просто довіряюся рядочкам, а вони шаленим вихором мене підхоплюють і несуть за собою. І це падіння не є чимось поганим, навпаки − воно дарує відчуття польоту, і часто завершується приземленням у м’які пір’їни. 

До четвертої прозової книжки Анатолія Власюка увійшли вибрані повісті, оповідання та п’єса, написані в різні роки, починаючи з 1994-го й закінчуючи 2014-им. 

Раніше вийшли дві збірки оповідань «Дрогобицькі оповідки» та «Коли сонце позіхало», а також роман «Інтуїція».
Побачили світ дві збірки віршів «Бориславська копа» і «Татові іменини», дві пісенні збірки (спільно з Василем Сторонським) «Поховайте мене в вишиванці» та «Сивий туман».

«Жовтогаряче сонце в чорному квадраті» – це суміш правди і вимислу, фантастики і мрій, Кохання з великої літери і невблаганної смерті. Попри загальний песимістичний настрій усе ж жевріє промінчик надії на світле майбутнє. Життя продовжується, і ніхто не може його зупинити.

5 грудня виповнилось 95 років поету, прозаїку, драматургу Миколі Миколаєнку.

Микола Антонович народився 1919 року в с. Мар’янівка Криворізького району Дніпропетровської області. Працював директором школи, редактором криворізької міської газети "Червоний гірник", головним редактором дніпропетровської студії телебачення.

Член Національної Спілки журналістів України і Національної Спілки письменників України з 1958 року.

Своїх друзів пан Микола зібрав під гостинним дахом Дніпропетровської обласної бібліотеки для молоді ім. М. Свєтлова. Ведуча вечора – директор закладу Ольга Матюхіна підготувала для дорогого гостя не один сюрприз. Це і виставка його книг, і цікавий відеоряд, створений на основі дитячих та юнацьких фото поета, цитат з книг, фактів біографії.

Учні та вчителі Старобасанської ЗОШ І-ІІІ ст., що в Бобровицькому районі на Чернігівщині, сформували посилочку з листами та малюнками солдатам. Днями вона відправиться шукати своїх адресатів в зону АТО.

Без сліз не можна читати і дивитися ці щирі посилання. У багатьох з тих, хто долучився до справи, на війні рідні люди, яких вони чекають, за яких турбуються.

Ось уривок з листа десятикласника Ігора Шамича:

«Мій батько Шамич Олександр Миколайович, водій-механік танкової бригади військової частини 1688, був поранений в голову, зараз перебуває на лікуванні в Київському військовому шпиталі. Рідний брат, Власенко Дмитро Миколайович , потрапив у полон біля Веселої гори. Двоюрідний брат Куліда Олександр Сергійович та чоловік сестри Чаус Руслан Анатолійович, теж учасник АТО.