До електрички, десь після Ніжина, зайшла жінка, вже далеко не молодих літ, поставила біля себе плетений кошик, прикритий вишиваним рушничком. І вже за якусь мить запахло довкруж свіжим, якогось особливого запаху, хлібом.

— Мабуть, домашній. Самі пекли? — поцікавився хтось із сусідів.

— Авжеж сама. До дочки в город везу. Колись від мами навчилася пекти, — відповіла жінка, а згодом додала: — Правда, не так вдало, як у мами виходило. Мо’, того, що не випитала у неї всі секрети, а мо’ того, що багато років хліба удома не пекли — лавочний брали, пам’ятаєте, яким дешевим був, буханець стоїв 12 копійок. Маминого ж хліба ніколи не забуду. Знаєте, що ми з ним робили? Було то зразу після війни. Вийме мама у суботу з печі паляниці, а ми з сестрою якраз на гулі збираємося. Так ото візьмемо гарячу хлібину, загорнемо у чисту полотнину і наче праскою, а вони тоді у дефіциті були, розгладжуємо кофтини та спідниці. Потім увесь вечір біля клубу свіжим ароматним хлібом пахнемо, наче духами французькими…

З Новим роком!

Колегам по перу

Всім поіменно: щастя та добра.
Хай, мов птахи, злітають з-під пера
Дзвінкі слова у вірші чи в есе –
Радійте, мрійте і пишіть про все.
 
Хай до душі відкриється душа,
Бо розбрат не вартує і гроша.
Любов, повага поєднає нас.
З Новим вас роком! З Богом! В добрий час!

Про книгу Олега Гончаренка «Катрени оголошених картин (навіяне живописом Івана Марчука» (Київ: Фенікс, 2011), висунуту на здобуття Національної премії України імені Т. Г. Шевченка 2016 р.

Воістину, людство має дивну здатність – за дрібними дощами продивлятися й шторми, навіть якщо шторми ті довгождано сонячні. Особливо ж ця «сонячна сліпота» розповсюджена чомусь у мистецтві… Коли ж говоримо про літературу, на думку спадає одне-єдине слово – «епідемія». Тисячу разів  був правий Петро Сорока, коли у своїх денниках «Застиглий вогонь» ще 2006 року писав:

Власноруч створити звичайне новорічне диво для інших – просто! Було б бажання, а ще однодумці. Коли співпадають оцих дві складових – знаходяться і ресурси, і можливості, і надійні попутники. За добу до Нового року ціла ватага гостей завітала до вихованців Антонінської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату Хмельницької обласної ради. Завітали не з порожніми руками, а зі щедрими подарунками і веселою концертною програмою. У закладі навчаються вісімдесят дітей, але на Новорічні свята більшість із них роз’їжджаються до батьків чи інших родичів. Ті шістнадцятеро, що лишилися, попри малі літа, вже сьорбнули лиха – когось нема куди забирати, а когось краще не забирати в ту «домівку», яка буцім є, але насправді... Більшість дітей віком від 6-ти і старші 18-ти років мають певні фізичні та психічні вади, але не мають вад душ і сердечок. Погодьтеся, це ті барометри, котрі важко обманути! Але дуже легко обдарувати любов'ю, гостинцями і святом!

Цю почесну міжнародну відзнаку 1 березня 2011 року, за сприяння Національної спілки письменників України і міжнародних громадських організацій, заснували Клуб творчої інтелігенції «Оберіг-Чернігів» та Волинське товариство «Світязь», – для розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, працівників культури та освіти, громадських діячів і меценатів, які мешкають в Україні та за кордоном.

З 1 листопада 2014 р. засновником Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із сорока семи країн світу.

Декотрі поети починали свій творчий шлях віршами для дітей, помилково вважаючи, що для малих читачів писати простіше. Це тому, що вони не могли розпізнавати значення слів «простіше» і «спрощено».

Інна Ковальчук – авторка трьох збірок поезій для дорослих, які стали помітними серед любителів іпоціновувачів поезії. Нині вона написала збірку віршів для дітей, добре усвідомлюючи відповідальність і як поетеса, і як мати. Цю книжечку можна назвати циклом поезій, оскільки усі вони перейняті однією настроєністю – любов’ю до природи, зокрема до веселої зимової пори. Авторка уміє на позитивних емоціях передати у слові по-дитячому радісне замилування білосніжною красою зимових краєвидів, «коли білий день крізь білі вії сонно дивиться на світ». Разом із нею переживаєш за долю тих зайченят, які ніяк не дочекаються своєї мами додому.

Що бажати і чого хотіти?
«Маємо що маєм» – наше все…
Та в душі ми, як маленькі діти,
Щиро прагнем – хай нам принесе.

Пахне кухня смачно,
Скоро вже свята.
А мені щось лячно,
Бо ж іде війна.

Принесуть в землянку
Бутерброди, чай
І "тушонки" банку,
Їж і запивай.

Хтось візьме гітару,
Забринить струна.
Всі згадають маму,
Защемить душа.

 Нові дуже цікаві, ошатні книжки отримала чернігівська бібліотека імені Михайла Коцюбинського. До 75-ліття з дня народження нашого видатного земляка, Майстра слова Василя Чухліба побачила світ його збірка казок для дітей «Пісня тоненької очеретини». Вражають і чудові, незвичайні тексти, які, безперечно, сподобаються нашій малечі, і талановиті, дотепні ілюстрації художниці Катерини Іванової.

Василь Чухліб народився 19 липня 1941 р. в невеличкому селі Лебедівка на Чернігівщині у родині сільських учителів. Закінчивши школу, працював сількором місцевої газети в Острі, потім навчався на мовно-літературному факультеті Київського педінституту. Майже два десятиліття був заступником головного редактора видавництва «Український письменник». Опублікував багато чарівних книжок для дітей, загальний наклад яких перевищив один мільйон примірників! У 1996 році він отримав премію імені Лесі Українки, а 20 листопада 1997-го письменник відійшов у вічність.