Жінка-УКРАЇНКА

Нонна і Антон прожили в парі двадцять років, все збираючи гроші на дім. І ось коли їх донечці виповнилося 17 років, вони переїхали до Александрії, Дніпропетровської області. Дім їм продала пікова дама. Так, саме пікова дама.

Тиждень тому, у цьому домі жила жінка, а саме починаюча відьма. Коли їй закортіло неземних сил, вона вирішила викликати пікову даму. Перетасувала карти, виклала їх зіркою, а посередині поклала пікову даму. Все обставила свічками і покликала її. Пікова дама вийшла, глянула на жінку і розірвала її поглядом.

Того вечора маестро був неперевершений. Чародійними птахами злітали його руки: одна над партитурою, гортаючи її аркуші, а друга, з диригентською паличкою, – забезпечуючи злагодженість звучання симфонічного оркестру – істинної гордості міста. Коли повертавсь у профіль, було видно, як краплі поту стікають розпашілим обличчям.

Зауваживши це, Андрій Богданович спостерігав усе ж таки не за дириґентом. Поглядом крізь елеґантні окуляри раз у раз повертався до однієї зі скрипальок – худенької жіночки з миловидним обличчям та зі скромною й водночас красивою зачіскою у стилі французької кіноактриси Анні Жірардо. Вперше після того, як автомобільна аварія забрала у нього дружину, Андрій Богданович відчув, що йому подобається інша жінка. І нею була ота незнайома скрипалька, котру бачив уперше. Придивившись до її правиці, задоволено відзначив, що на ній нема обручки. Хоча це ще нічого не значило (могла зняти перед концертом), але давало певну надію. А ще музика розбурхувала уяву, малювала прекрасні картини, дарувала простір мріям... І він несподівано сам для себе зафіксував, що в них поряд із ним уже живе – щось говорить, усміхається, нахиляє голову до нього – скрипалька.

Із циклу "Справи детектива Самарцева"

ВИКРАДЕННЯ АЛІСИ

– Ви знаєте Подкопаєву? – Віталій, як завжди, виріс, наче з-під землі – безтурботний, усміхнений, по-ранковому свіжий, з підозріло товстою валізою: – Вона – просто чудова! Хочу запросити на побачення і взяти автограф...

– У Лілі? – я ще сидів за комп’ютером і машинально клацав якусь фразу, однак відчував – зараз домучити статтю все одно не вдасться. Звісно, Подкопаєва – суперстар, але від приватного детектива Віталія Самарцева можна очікувати будь-якого сюрпризу!

Жив-був на світі хлопчик Марко. Жив, не тужив. Любив прогулятися з матусею в рідному Чернігові мальовничим парком до чарівної річки Десна. Подобалося йому бігати між старими крислатими деревами. Все намагався вхопити рученятами дзвінкоголосу пташку чи прудку білочку, аби краще роздивитися це диво природи. Матінка, звісно, не могла встежити за його акробатичними спробами, бо, як усі неньки, гляділа за дитиною на відстані, слухаючи дзвінкі вигуки сина.

Одного разу хлопчик чимчикував парком і звернув увагу на розквітлу кульбабку, що спрагло тяглася золотавою голівкою до світла. Мерщій зірвав її і… сунув до рота. Але раптом відчув гострий біль і закричав так голосно, що матуся вмить опинилася біля дитини. Марко прожогом витягнув квітку й побачив малесеньку мурашку. Здогадався – це вона наробила лиха! Та ще більше він здивувався, коли крихітна істота озвалася людською мовою:

Михайло Співак (Канада) – письменник, публіцист. Народився в місті Кемерово. В 16 років став кандидатом у майстри спорту з шахів. На початку 90-х виїхав до Ізраїлю, де здобув спеціальність програміста. З 2005-го мешкає в Канаді. Автор романів: «Тилові щури, або армійська одіссея Сьоми Шпака» (2008), «Бешкетник» (2010), «Пригоди дона Мігеля Кастильського і візира Єрусалимського в Іспанії» (2012), «Чоловічий погляд на кохання» (2013). З 2010 року – головний редактор газети «Перехрестя Вінніпег», з 2013-го – заступник головного редактора літературного журналу «Новий Світ», що випускається в Торонто видавництвом «Litsvet».