Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Дзюба Сергій
Не встигла емігрувати до Росії, як уже повернулася на Батьківщину!
Ганна Столярова – приваблива сорокарічна жінка, за фахом – педагог. Народилася вона на Придесенні, під час навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка вийшла заміж за свого однокурсника та й поїхала з чоловіком у його рідний Донецьк. Жили – не тужили, з’явилися діти, онуки… І раптом – ця жахлива війна!
Шевченкове слово – це могутня зброя!
Червень 1, 2015 - 22:48 — perohanych
Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім'ї вольній, новій…» вдруге за свою історію завітало на Придесення. Пам’ятаю, як наприкінці 80-х, блискуче виступали на таких зустрічах знамениті Ліна Костенко, Юрій Мушкетик, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Іван Драч, Борис Олійник, Микола Холодний, Богдан Бойчук…
Викрадення Аліси
Із циклу "Справи детектива Самарцева"
ВИКРАДЕННЯ АЛІСИ
– Ви знаєте Подкопаєву? – Віталій, як завжди, виріс, наче з-під землі – безтурботний, усміхнений, по-ранковому свіжий, з підозріло товстою валізою: – Вона – просто чудова! Хочу запросити на побачення і взяти автограф...
– У Лілі? – я ще сидів за комп’ютером і машинально клацав якусь фразу, однак відчував – зараз домучити статтю все одно не вдасться. Звісно, Подкопаєва – суперстар, але від приватного детектива Віталія Самарцева можна очікувати будь-якого сюрпризу!
Танці – в бібліотеці!
«Це – пісня моря, мовчання каменів, шепіт зірок та подих вітру…»
– Мені цікаво подивитися танець живота. Як мужчину, мене це надзвичайно приваблює. Цей танець східний наче зачаровує, заворожує! Це – як Шахерезада з казки про тисячу і одну ніч…
– Я вважаю, що східні танці – дуже еротичні. І, якби я мала час цим займатися, то всі чоловіки були б моїми. Я в цьому впевнена!
Патріотичні зустрічі
Травень 1, 2015 - 23:51 — perohanych
Час тепер – такий, що потрібно якомога більше розповідати молоді про справжніх патріотів України, героїчне минуле нашої держави та самовіддану, мужню боротьбу за нашу Незалежність, подвиги воїнів-земляків, котрі зараз захищають Батьківщину від ворожої агресії путінської Росії.
У Чернігівській центральній бібліотеці імені Михайла Коцюбинського започаткували цікаві творчі імпрези в новому форматі – саме патріотичних зустрічей. Відкрила їх письменниця та бібліотекар Олена Печорна з селища Михайло-Коцюбинське Чернігівського району. Вона – вже відома широкому загалу читачів, адже три її романи побачили світ у популярному видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Молода талановита літераторка – лауреат премій імені Михайла Коцюбинського та Олеся Гончара.
Мурашка Мар’яна
Жив-був на світі хлопчик Марко. Жив, не тужив. Любив прогулятися з матусею в рідному Чернігові мальовничим парком до чарівної річки Десна. Подобалося йому бігати між старими крислатими деревами. Все намагався вхопити рученятами дзвінкоголосу пташку чи прудку білочку, аби краще роздивитися це диво природи. Матінка, звісно, не могла встежити за його акробатичними спробами, бо, як усі неньки, гляділа за дитиною на відстані, слухаючи дзвінкі вигуки сина.
Одного разу хлопчик чимчикував парком і звернув увагу на розквітлу кульбабку, що спрагло тяглася золотавою голівкою до світла. Мерщій зірвав її і… сунув до рота. Але раптом відчув гострий біль і закричав так голосно, що матуся вмить опинилася біля дитини. Марко прожогом витягнув квітку й побачив малесеньку мурашку. Здогадався – це вона наробила лиха! Та ще більше він здивувався, коли крихітна істота озвалася людською мовою:
Цуцик Ліо
На півночі України, у місті Чернігові, жив собі хлопчик Марко. Ріс допитливим та кмітливим. Матуся його була ще молода й навчалася в медичному коледжі, бо дуже хотіла стати лікарем.
Марко залишався вдома зі старенькою нянею, котра, стомившись, хутко засинала й гучно хропіла. Хлопчик, як і всі дітлахи, був непосидючим: зазирав повсюди й витягав усі речі, які міг дістати. Не обходилося без того, аби щось не звалити додолу – скажімо, будильник чи програвач. І якщо вже вдавалося відкрити шухляду, то брав та кидав на підлогу все, що потрапляло під руку – будь-який одяг чи взуття! Отож Марко влаштовував такий гармидер, що не раз був покараний за це.
Та понад усе на світі хлопчикові подобалося мріяти. Він прагнув швидше вирости, стати дорослим і бути лісником, щоб жити серед рослин і тварин, розмовляти з ними.
А ще, як будь-якій нормальній дитині, Маркові дуже хотілося мати песика, бавитися з ним і весело проводити час.
Микола Смілик — фотохудожник, журналіст, письменник
.thumbnail.JPG)
Микола Смілик народився 1953 року в селі Андріївці Ічнянського району Чернігівської області. Він – найстарший із восьми братів. У 1971 купив собі на день народження фотоапарат «ФЕД», який тоді коштував 40 карбованців. Микола на той час працював на півставки в будинку культури на посаді художника-оформлювача, за що отримував 45 карбованців. Професію фотографа здобув у Чернігівському технічному училищі №15, яке закінчив із відзнакою.
Неймовірна людяність Сергія Жадана
Квітень 16, 2015 - 21:09 — perohanych
Один із найпопулярніших і найталановитіших сучасних українських письменників презентував у Чернігові свою нову книжку «Життя Марії»
Я вже сто років знайомий із Сергієм, був на багатьох його імпрезах, і давно переконався – виступає він завжди блискуче. Для нього – це не хрест, не мука, а велике задоволення й просто необхідність – спілкуватися зі своїми читачами, бачити їхні проникливі очі, уважно слухати міркування людей. Причому шанувальники творчості Жадана – дуже різні: студенти, військові, підприємці, медики, вчителі, робітники, пенсіонери… Бо Сергій розмовляє з людьми краще за будь-якого політика! Він – неймовірно людяний, душевний і, звісно ж, дотепний. Хоча не народився ще той літературознавець, який би цілком збагнув дивовижний феномен і чарівну магію Жадана…
Династія меценатів у Парафіївці
У селищі Парафіївка на Ічнянщині продовжуються традиції видатних українських меценатів: гетьманів Івана Мазепи та Кирила Розумовського, графа Олександра Безбородька, Євгена Чикаленка, Тарновських, Галаганів, Симиренків, Терещенків, Ханенків…
Причому тут уже є ціла династія благодійників – людей небайдужих, шляхетних і патріотичних, які багато доброго зробили і зараз роблять для України та рідного краю. Це – родина Сенчиків.
Олександр Васильович Сенчик – людина щедра і настільки ж скромна. Втім, поспілкуйтеся з його односельцями – почуєте тільки найкращі відгуки. Директор Парафіївської школи Галина Петруша розповіла нам, як постійно і від усієї душі дбав про селище та земляків його тато – Василь Хомич, котрий працював директором місцевого цукрового заводу. Згодом, це підприємство очолив Олександр Васильович (про ті часи односельці в Парафіївці також згадують зі щирою вдячністю). А нині меценатом став і син Олександра Сенчика – Олександр Олександрович, керівник приватного підприємства.
Несподіваний ракурс
Михайло Співак (Канада) – письменник, публіцист. Народився в місті Кемерово. В 16 років став кандидатом у майстри спорту з шахів. На початку 90-х виїхав до Ізраїлю, де здобув спеціальність програміста. З 2005-го мешкає в Канаді. Автор романів: «Тилові щури, або армійська одіссея Сьоми Шпака» (2008), «Бешкетник» (2010), «Пригоди дона Мігеля Кастильського і візира Єрусалимського в Іспанії» (2012), «Чоловічий погляд на кохання» (2013). З 2010 року – головний редактор газети «Перехрестя Вінніпег», з 2013-го – заступник головного редактора літературного журналу «Новий Світ», що випускається в Торонто видавництвом «Litsvet».
«Рай на землі є – на острові Самосір, в Індонезії!»
Відомий український мандрівник, наш земляк Михайло Павлюк зараз перебуває в Індонезії! Свого часу ми спілкувалися, коли звичайний сільський юнак зумів втілити, здавалося б, таку неймовірну мрію – здійснив напрочуд екстремальну й тривалу подорож багатьма країнами Азії. Протягом трьох років він тоді проїхав автостопом Росію, Казахстан, Китай, Лаос, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Індонезію, Бруней, Східний Тимор, Філіппіни, В’єтнам… Тобто понад вісімдесят тисяч кілометрів! Можете собі уявити?
Самотужки, без досвідчених провідників-тубільців, ризикуючи життям, підкоряв вершини найнебезпечніших вулканів та гір; пройшов пішки сотні кілометрів лісовими нетрями й спав у наметі, насолоджуючись чарівною екзотикою нічних джунглів… Найвродливіші місцеві дівчата не раз пропонували мандрівникові взяти їх заміж, однак Михайло вирішив: ще не час, і повернувся додому.
